«Чарівну казку» нам, окрім нас самих, будувати ніхто не стане
Прочитавши в одному з останніх передноворічних номерів районки досить цікавий матеріал про подорож працівників ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» до Об’єднаних Арабських Еміратів («П’ять днів у чарівній казці»), хотів би доповнити його деякими своїми враженнями, адже мені ще у 2013 році, разом з івано-франківськими нафтовиками, також пощастило побувати у цій казковій країні. І я погоджуюсь – це дійсно рай серед пустелі! Однак найбільше мене вразило інше: як за якихось два з лишком десятиліття напівдикі (як ми колись раніше вважали) племена кочівників-бедуїнів зуміли створити таку країну?!
І ось мій висновок: Емірати стали успішними, тому що не на словах, а на ділі реалізували гасло: «Єдина нація – єдиний народ – єдина держава!» Це при тому, що, формально, ОАЕ вважається федеративною країною, бо складається з семи окремих еміратів, емір кожного з яких має вагомий голос в керівництві державою. Однак, фактично, державний устрій тут –абсолютна монархія, яка очолюється президентом – він же емір найбільшого емірату Абу-Дабі. За спільною домовленістю уряд очолює емір економічно найпотужнішого емірату (на сьогодні таким вважається нафтоносний емірат Дубай). Ще один з постулатів успіху – єдина віра. Принаймні впродовж місяця, буваючи в різних містах та поселеннях, я ніде не бачив храмів з хрестом чи Буддою – скрізь лише мечеті. І коли я запитав якось у місцевих, чи мають вони Конституцію, отримав відповідь: «Нам вона не потрібна, у нас є Коран – свята для нас книга, тож усі свої важливі кроки і рішення ми узгоджуємо з тим, як про це говориться в Священному Писанні».
Показово, що державним службовцем в цій країні може стати лише її громадянин – араб-мусульманин. Отримати громадянство в Об’єднаних Арабських Еміратах іноземець не зможе за жодних обставин. Це зовсім не значить, щоправда, що іноземець тут не зможе влаштуватися на роботу: є бажання, є необ-хідний фах – будь ласка, приїзди, працюй… Але перспектив хоча б колись у віддаленому майбутньому отримати місцеве громадянство – жодних! Водночас до своїх громадян ставлення в Еміратах особливе. Скажімо, щороку кожен громадянин країни отримує від держави 23 тисячі доларів (кожен, без винятку!). Враховуючи ж, що майже всі сім’ї там багатодітні – можна лише уявити, який рівень життя держава забезпечує своїм громадянам. Тож і прагнуть потрапити на місцеві ринки усі провідні світові виробники, адже розуміють, що тут живуть дуже багаті люди з дуже високою купівельною спроможністю. Відтак в Еміратах усе найкраще – одяг, прикраси, електроніка, продукти харчування. Скажімо, за весь період, коли ми там були, на вулицях тамтешніх міст я жодного разу не побачив китайського чи навіть корейського авто – лише автомашини найбрендовіших світових марок. Тож, окрім власного вагомого джерела прибутку, якими, безперечно, є нафта і туризм, туди ще й вкладаються солідні фінансові інвестиції, практично, з усього світу. От вам і бедуїни!
Мені можуть заперечити: все ж у них загальний добробут розпочинався з нафти… Дійсно, це справді так. Але стимулювало загальний сплеск розвитку економіки саме те, що прибутки від продажу нафти отримували всі громадяни країни, а не лише якась незначна частина, як це нерідко трапляється в деяких інших державах, де зиск від видобутку природних ресурсів отримує доволі обмежена і, зазвичай, наближена до влади група осіб (не називатиму ці країни, бо про них і так усі знають).
Разом з тим за рівнем значимості для світової економіки вище за нафту стоїть золото, а ще вище за золото – хліб. Скажімо, ще одна з найбагатших країн світу – Сполучені Штати Америки - майже одноосібно контролює такий важливий стратегічний ресурс у світі, як зернові ринки. Тож, враховуючи те, що, наша Україна посідає третє місце у світі по експорту зерна, виникає при цьому цілком логічне питання: чому ж ми такі бідні? Як це могло статися? Адже не секрет, що сьогодні з восьми мільярдів населення на земній кулі чотири майже постійно голодують. А значить попит на хліб має бути високим. То що ж це в нас за економіка така, хто повернув нашу країну, фактично, до феодального ладу? Та ще й оця нав’язана ззовні братовбивча війна… Навіщо оце усе?
Насторожує ось така деталь: за останні два роки на усіх залізничних станціях та полустанках країни з’явилися сховища для збереження і відвантаження зерна. Так само, в основному, на вивезення зерна працюють і морські та річкові порти. Складається враження, що нас просто грабують, ось і усе. При тому, що якщо в 2014 році виробник за тонну зерна отримував кошти, які, в еквіваленті, дозволяли придбати 200 літрів дизпалива, то вже через рік – лише 150 літрів, а в 2016 році, дай Боже, аби вистачило хоча б на 100 літрів. Виходить, щороку ми стаємо все біднішими й біднішими, й кінця цьому процесу поки що не видно.
І наостанок ще про один штрих, яким були позначені мої враження від зазначеної подорожі: ще при реєстрації на політ до Дубая в Борисполі нам запропонували почекати, поки пройде реєстрацію якась делегація з Німеччини. І ми терпляче стояли і чекали… Вже згодом в аеропорту Дубая я побачив зовсім протилежну картину – там є 16 секторів для реєстрації, і якщо в дванадцяти з них черги були десь більші, десь менші, то в чотирьох інших – взагалі черг не було. Коли ж я запитав: чому б нам не підійти туди, аби там пройти реєстрацію, мені пояснили, що це сектори лише для громадян ОАЕ. Ось так! Оце ставлення держави до своїх підопічних! І чи не в тому полягає причина більшості наших невдач, що нам до такого ставлення ще дуже і дуже далеко, що ми самі себе не поважаємо? Є вже й такі, хто, буваючи за кордоном, просто соромиться свого громадянства. Називається – дожилися!
Вважається, що українці трудолюбиві, розумні, терплячі… А, може, ми занадто терплячі? Адже всьому має бути кінець? Тим часом добре, що хоч хтось із нас може поїхати, подивитися і повчитися, як слід організовувати життя у своїй країні. Їдьте, дивіться і розумійте, що так могли б, так повинні були б жити й ми. І перепусткою до такого життя могло б стати усвідомлення необхідності єдності віри, єдності держави, єдності народу. Чим швидше ми це зрозуміємо, тим швидше почнемо виплутуватися з хаосу безладдя, корупції, безправ’я, злиднів, воєн. Тож дай нам, Боже, такого прозріння.
Григорій Висоцький, читач «Трудової слави».
