У народі кажуть: любляча мати навіть уві сні посміхається своїм діткам. А для діток хіба є ще щось дорожче і миліше, ніж мамина усмішка?
Мамо, матусю, ненько, це тобі, найрідніша у світі людино, ми даруємо найщиріші свої почуття.
Отакою любов’ю і турботою своїх дітей обдарована прекрасна жінка, любляча мати п’ятьох дітей Віра Миколаївна Соломко. У цій родині любов і повага взаємні. Діти обожнюють свою матусю, турбуються про неї. А ось коли Віра Миколаївна заговорить про своїх дітей, то треба тільки бачити її очі. Вони світяться такою теплотою та ніжністю! Діти її виросли, кожний знайшов собі місце у житті, але мати зі своїми турботами завжди поряд з ними. А коли діти переступають поріг отчого дому (та ще як і всі разом) - ото свято на подвір’ї Соломків справжнісіньке! Отут вже Віра Миколаївна не скупиться на гостинність: і напече, і наварить – усе це вона вміє робити чудово. Вона пригощає смачненькими обідами діточок дитсадка «Казка», бо працює там кухарем. Та й по натурі вона добра і чуйна людина. Близькі та знайомі називають її «наше ясне сонечко». Віра Миколаївна днями святкуватиме свій ювілей. Я уявляю, скільки буде радощів на її подвір’ї! Адже з’їдуться і діти, і онуки. І обов’язково побувають на узліссі, отому своєрідному куточку відпочинку, який власноруч збудували її сини. Ось тільки чи буде на святі її старший син Віталій? (і тут промайнула журлинка на обличчі Віри Миколаївни). Її син Віталій повторно проходить службу у Збройних Силах України.
- Кожної хвилинки молю Бога, аби повернувся живим та здоровим, - говорить мати.
Шановна Віро Миколаївно, не хвилюйтеся, все буде гаразд. Адже ваших дітей оберігає ваша любов. А материнська любов творить дива на світі, повірте!
Але не можу не розповісти про один випадок.
Нещодавно біля нашої школи відбувалися врочистості з нагоди відкриття Меморіальної Дошки пам’яті нашому герою – Саші Хрулю. Старший син Віри Миколаївни, Віталій, саме на той час отримав коротку відпустку. На святі йому доручили виносити Державний Прапор України. Мати не очікувала цього. А коли побачила, то гірка материнська сльоза обпекла її обличчя. Душа матері переповнилася почуттям гордості, а ще більше - почуттям тривоги.
- Господи, оберігай наших синочків від лиха, я тебе благаю, - прошепотіла вона. А від себе я додала: дай щастя та здоров’я нашим матерям, бо без них, як сказав відомий український письменник М.Стельмах, «і сонце не так би світило, і світ би поменшав».
Лідія Зуєнко, ветеран освіти. с. Ганнівка
