Минулого четверга післяобідню пору мешканці Петрівщини (а як згодом з’ясувалося – не лише Петрівщини, а й багатьох інших районів Кіровоградщини, а також сусідніх областей) прожили під знаком апокаліпсиса: довкілля поступово затяглося не надто густим, але доволі їдким димом, причому, оскільки конкретного джерела його появи виявити було неможливо, то вже незабаром селищем поповзли панічні чутки про техногенну катастрофу, зумовлену вибухом на якомусь із хімічних зводів (називали різні версії: від кислотного заводу в Жовтих Водах – до хімічних заводів Олксандрії, Кременчуга, Черкас - дарма, що таких заводів у Олександрії та Кременчузі ніколи й не було). Пильні мешканці позаганяли в домівки дітвору, позачиняли вікна та кватирки, що, власне, в подібних ситуаціях доволі правильно та логічно, а затим повсідалися до телеприймачів або до Інтернету, аби знайти хоча б якусь інформацію про те, що ж саме сталося, і як необхідно поводитися далі. Центральні ЗМІ повідомили про надмірну задимленість через лісові пожежі та тліючі торф’яники у Києві та Київській області, а от звідкіля дим береться у наших краях і наскільки він небезпечний для здоров’я – жодної інформації знайти було неможливо. Натомість, тим же Інтернетом, зокрема в соціальних мережах, передусім на такому провокативному сайті, яким є улюблені багатьма «Одноклассники», стали з’являтися фейкові повідомлення, підкріплені навіть жахливими відеороликами про нібито вибух на згаданому вже жовтоводському кислотному заводі. Особливо вразливі та емоційні користувачі мережі тут же хапалися за телефони й починали телефонувати рідним, близьким, знайомим, певне, аби вже «востаннє почути рідний голос», навіть не звернувши уваги на те, що завод, показаний в ролику, за площею ледь не більший, ніж усі Жовті Води разом узяті, та й взагалі – ландшафт, який невідомі «доброзичливці» намагалися видати за Центральну Україну, більше схожий на якийсь близькосхідний, притаманний країнам, що мають безкраї піщані пустелі. Згодом, дякувати Богу, паніка потроху вляглася, зрештою вже й обласні інформаційні джерела стали повідомляти, що подібна задимленість спостерігається в Кіровограді та інших містах області, і природа її зовсім не пов’язана з вибухами, аваріями чи іншими апокаліптичними явищами, а таки справді зумовлена згаданими вже лісовими пожежами, тим більше, що, як з’ясувалося, торф’яники палають не лише на Київщині, а й трохи ближче, зокрема на території Лубенського району Полтавської області. Та все ж уся ця історія залишила доволі неприємний осад на душі. Говоритимемо відверто: сьогодні наша держава переживає дуже непростий час. Апологети «русского міра», як бачимо, – «сурового и беспощадного» - морально цілком здатні утнути якусь підлу капость. Принаймні, довіри до «братів», після того, як вони в найскрутніший момент для нашої державності встромили ножа в спину, вже просто бути не може. Разом з тим і серед наших громадян, на жаль, ще вистачає прихованих і не дуже симпатиків «русского міра», - здатних піднести полум’я до власної оселі. І навряд чи гіркий досвід жителів Донбасу, котрі ще рік тому скандували: «Путін, прійді, Путін ввєді войска», а тепер, залишившись без житла, без будь-якого притулку, тиняються по світах, – їх чомусь навчив. Як показує практика – політична заангажованість буває не слабшою, ніж релігійні переконання. А відтак за подібних обставин ми маємо бути готовими до будь-яких подій, в тому числі й до найтрагічніших. Та чи були ми до них готові цього разу?
Здавалося б, цілком логічно, аби одразу після того, як стали з’являтися панічні чутки, щоб хтось із компетентних та відповідальних посадовців з’явився на місцевому радіо і заспокоїв громадян, водночас розповівши, як правильно діяти при задимленості, яка хоч і не містить продуктів горіння хімічних речовин, однак в будь-якому разі не є корисною для здоров’я людини. Зокрема, склад сірчистого ангідриду в повітрі, що в кілька разів перевищував нормативно прийнятні показники, уже мав викликати певне занепокоєння. Власне, одним з найважливіших аргументів, коли ми створювали ефірне радіо, якраз і була потреба термінового інформування населення про подібні випадки. У нас же, як не прикро про це говорити, такий ефір відбувся лише наступного дня, коли дим уже розсіявся. Та й то – відбувся він уже після безпосереднього доручення керівників району працівникам відповідних служб. Що це – неготовність до дій в подібних екстремальних ситуаціях чи самовпевнений спокій?
Разом з тим недруги «не сплять», ретельно вивчаючи наші дії і спосіб реагування на них в подібних випадках. Чи хтось думає, що фейкові ролики в соціальних мережах з’явилися випадково?
Словом, добре, що все минулося так, як минулося. Однак якщо це попередження не стане для усіх нас повчальним уроком, і, передусім, для служб, які і самі в подібних випадках повинні діяти чітко, грамотно і злагоджено, та ще й нас усіх зобов’язані навчити так само, не піддаючись паніці, зробити все можливе, аби зберегти життя і здоров’я своє і своїх рідних, то сенсу в існуванні таких служб просто немає. Тож сподіватися залишається лише на Бога та ще на залишки знань від давнішніх занять з цивільної оборони, якій в радянські часи приділялася хоч якась увага. Хоча, без відповідно підготовлених об’єктів цивільної оборони та індивідуальних засобів захисту ці знання також мало чого варті. Водночас з такими сусідами, що їх «пощастило» мати нашій державі, подібна розслабленість може обійтися дуже і дуже дорого.
Володимир Кіфенко.
