Якою довгоочікуваною для нас була весна! Нам здавалося, що ми її чекали найбiльше вiд усiх! Навіть втомилися. Дуже вже хотiлося зiгрiтися в ласкавих променях сонця, вiдчути запах перших весняних квiтiв. Та найбiльше вiд усього ми чекали повернення наших лелек, якi уже багато рокiв живуть в рідному селі.

Лелека - один iз найулюбленiших птахiв Украни. Птах долі, провісник щастя і добробуту. Люди вірили, що в дім, на якому з’явилося його гніздо, прийде щастя і злагода, в сім’ї припиняться сварки, діти ростимуть здоровими і не хворітимуть, у господаря садиби буде гарний урожай на полі, в околицях гнізда добре родитимуть фрукти. Село, в якому поселилося багато лелек, могло розраховувати на багатий урожай і не боятися посухи. Вважалося, що чорногузи добре розуміються в людях: селяться лише у добрих і працьовитих. Більше того, вони можуть навіть “перевиховувати” людей, впливати на їх подальшу долю.

Бог—Творець вселив у птаха душі дідів—прадідів та надприродні сили. Тому вони прихильні до людей, життєдайна радість їх допомагає людям у господарстві, в збереженні урожаю, плодів, здоров’я, добра і щастя. 

Лелека - священний птах у багатьох народів. Про це говорять численні легенди, казки, повір’я, поговірки, що дійшли до нас із тих часів.

… Давно це було. Напали татари на українське село. Багатьох його жителів убили, решту повели в неволю. Тільки немовлят кинули на згарищі — не витримають вони далекої дороги, нема чого з ними возитися. Побачили те лелеки. Стали кликати козаків на допомогу. Але далеко вони поскакали на баских конях, не чують. Тоді птахи підхопили дітей у дзьоби і піднеслися з ними високо в небо. Далеко рознісся дитячий плач, і почули його козаки. Кинулися вони рятувати сім’ї. Догнали орду і відбили своїх дружин та дітей. З того часу лелек в Україні люблять і поважають.

Інша легенда розповідає, чому в цих птахів чорні крила. На солом’яній стрісі будинку, в якому жила сім’я з двома немовлятами, було гніздо чорногузів. Одного разу хата спалахнула, язики полум’я ковзнули по стрісі. Заметушилися лелеки, стали кликати господарів. Але вони були далеко в полі і не могли того почути. Тоді птахи кинулися у вікно і винесли дітей. З того часу в них чорні кінці крил, червоні ноги і дзьоб — обпалили в полум’ї. Постійно наші пращури ставилися до цих птахів з любов’ю, бо їхня чарівність, краса і грація, спритність, довіра і прихильність, а особливо приємне клекотання викликали в них захоплення, заспокоювали та хвилювали душу.

От і ми своїх лелек чекали кожного ранку. Кожного дня були переконані, що все: ось завтра прилетять точно! Невже не повернуться? Можливо, з ними сталося лихо пiд час перельоту? Вони ж не просто несуть на крилах весну, вони прилітають з вирію — від богів, тому й самі мають чарівні властивості. 

Одного ранку ми високо в небі побачили лелек. Ми були щасливі!

Та щастя виявилося коротким. Така вже лелеча доля - терпіти приниження та біль від людей. В даному випадку їх долю вирішив Солонина Юрій Іванович, так би мовити, правонаступник підприємства «Зелений Обрій». Якому дозволено розбирати та продавати майно колишнього колгоспу ім. Чкалова. Уже все тут розпродано та зруйновано. Нарешті цього року дібрався і до водонапірної вежі, на якій десятками років гніздилися лелеки. Зруйнував, продав, не зважаючи на протести односельчан. Мабуть, тому, що таким «крутим» все дозволено?

Чим же завинили невинні птахи цьому господарю? Їхньою вірністю? Їхньою красою? Їхньою чистотою? Їхнім благочестям? Нас вчать любити свій край, своє село, поважати старших і брати з них приклад. Як такий батько може виховувати своїх дітей? Такий дідусь давати приклад онукам? Невже жадоба до грошей відняла ваше серце і душу? Невже брухта металу більше коштує, ніж людська совість, людська гідність?

Серце щемить від болю, дивлячись на цих безпорадних птахів, чиє гніздо так жорстоко зруйновано. Вже котрий день вони кружляють над своєю знищеною домівкою, кричачи від зради, болю, жорстокості людей. Ми віримо в те, що птахи знайдуть собі нову оселю, полагодять собі гніздо, тому що вони розумніші від жорстоких, безсердечних господарів.

Кожний, хто умертвив лелеку, є вбивцею. Того, хто зруйнував гніздо чи підняв руку на самого птаха, переслідуватимуть злидні і невдачі.Так, це погана прикмета. Але ж…

Іду селом – схиляються дерева

Обіймами своїх гіллястих рук.

Душа моя, розцвічена зорею,

Милується природою навкруг.

Іду селом – до болю все знайоме:

В росі синіють рідні спориші…

Яке це щастя просто йти додому,

Де все лягає благом на душі

Село моє – красиве, миле –

Мов у цвіту вишневий рай…

Бринять тугі пісенні крила –

Підносять в небо рідний край.

Село моє – моє, найкраще –

Садами залюбки цвіло…

Я полюбив, не знаю, за що…

Моє село, моє село.

Іду селом – і серце жалем тисне:

Якась хатина в заростях стоїть…

Відспівана господарями пісня,

Уже її ніхто не воскресить.

Учні Новостародубської ЗШ І-ІІІ ступенів.