До постаті В.Леніна можна ставитися по-різному. Загалом же більшість сучасних істориків сходяться в думці, що в розвитку країн і народів, які входили до складу Російської імперії, він зіграв роль злого генія. До 1917 року Росія входила до п’ятірки наймогутніших держав світу, а за темпами розвитку випереджала всіх, отже вже до кінця 20-х років минулого століття могла стати світовим лідером. Але революція, яку Ленін організував на західні гроші, і громадянська війна відкинули країну щонайменше на 100 років назад, принісши народам незліченні біди та забравши життя мільйонів людей.
Після закінчення громадянської війни перед новою владою постало питання: що робити з національними територіями, які входили до складу царської імперії і в ході громадянської війни майже всі були фактично завойовані більшовиками? Раніше Ленін називав Російську імперію тюрмою народів і декларував, що всі нації мають право на самовизначення, та після того, як більшовики захопили владу, його позиція вже різко змінилася. З «обіймів» імперії встигли вирватися лише фіни та поляки, решті ж національних утворень, які залишилися в орбіті більшовицької Росії, було запропоновано прийнятний варіант існування в рамках єдиної держави. Так виник проект, який дістав назву Радянський Союз. Декларувалося, що незалежні радянські республіки добровільно об’єднуються в державне утворення, маючи власну національну владу, власні збройні сили та інші атрибути державності. Саме на цьому наполягав Ленін, тож можна вважати, що в цьому питанні він був більшим реалістом, ніж його соратники і послідовники, бо, мабуть, розумів, що час імперій минув, об’єднання національних державних утворень на демократичних засадах більш життєздатне, ніж імперське.
Та Ленін в останні кілька років свого життя через стан здоров’я не міг уже ні на що впливати, тож його соратники мало до нього дослухалися, а після його смерті пішли звичним для більшовиків шляхом маніпуляцій та лицемірства. Союз вважався створений, як новітня імперія, в якій домінуючим був один народ, вся влада зосередилася в Кремлі, а органи влади національних республік стали бутафорськими, декоративними, бо, практично, нічого не могли вирішити без дозволу Москви.
Кордони республік і нижчих адміністративних одиниць у багатьох випадках не відповідали реальному етнічному складу територій. Так до складу Росії було включено багато споконвічних українських земель, де жили, переважно, українці, в тому числі Дон і Кубань, значні території нинішніх російських Білгородщини і Вороніжчини… В Україні кордони областей були визначені без врахування традиційного поділу на землі, вони багато разів змінювалися, як і межі районів.
Водночас адміністративний поділ – це не просто лінія на мапі. Він повинен враховувати економіку відповідних регіонів, демографічну і етнічну особливість, багато інших факторів. Штучні, недосконалі адміністративні кордони територій є чинником, який гальмує їхній розвиток. Тому реформа адміністративно-територіального устрою вже давно на часі. За неї пробував було взятися президент-невдаха Ющенко, але, як майже і все, за що він брався, вона також виявилася мильною бульбашкою.
Нещодавно – 05.02.2015 року був прийнятий Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Цій темі було присвячене одне з питань семінару з сільськими, селищними головами, який вів голова райдержадміністрації С.Завалій. Доповідав перший заступник голови райдержадміністрації О.Лукашов (на той момент, щоправда, ще у статусі виконуючого обов’язки).
Він зазначив, що, у відповідності з названим законом, територіальні громади вже можуть добровільно об’єднуватися, обираючи найприйнятніший для себе варіант. Нині далеко не всі територіальні громади фінансуються справедливо, далеко не всі межі територій є доцільними, у тому числі і в нашому районі. Закон, можливо, ще і не зовсім досконалий, але він буде вдосконалюватися і загалом дає вірний напрямок для діяльності.
На рівні обласної ради вважається, що для нашого району найоптимальнішим був би варіант утворення на його території трьох об’єднаних територіальних громад, зокрема, це можуть бути Петрівська, Новостародубська та Ганнівська. Це відповідає і методиці, розробленій Кабінетом Міністрів України, яка враховує демографію, наявність інфраструктури, бюджетні можливості тощо.
Обговорення цього питання виявилося дуже бурхливим. Деякі з керівників місцевих громад безапеляційно відкинули взагалі ідею об’єднання, вважаючи, що нічого доброго людям це не дасть (хоча складається враження, що з законом вони просто не обізнані і реально проаналізувати всі аспекти життєдіяльності об’єднаних територій навіть не пробували).
Разом з тим прозвучала думка, що процес об’єднання місцевих громад, який пройшов у Польщі кілька років тому, дав дуже гарні результати. Адміністративні території, які раніше ледь животіли і вважалися відсталими та депресивними, тепер просто розцвіли і бурхливо розвиваються. Тож варто, мабуть, прискіпливіше придивитися до польського досвіду. Адже вважається, що реформа адміністративно-територіального устрою стала одним з головних факторів розвитку держави, який за лічені роки перетворив Польщу на одну з найуспішніших країн Європи.
Сьогодні, здається, вже майже всі розуміють, що без кардинальних реформ Україні не подолати відсталості, не увійти до сім’ї європейських народів. Обов’язково буде здійснена і реформа, про яку йдеться. Але було б краще, аби до цього процесу активніше долучилися місцеві громади. Бо ж не даремно кажуть, що громада – великий чоловік. Тож не варто покладатися лише на розум «київських дядьків», слід і самим рішуче взятися за визначення аспектів власного майбутнього.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
