Коли постало питання підготовки цікавого матеріалу, я спіймала себе на думці, що наші ЗМІ практично не висвітлюють процес спілкування кандидатів із виборцями. Про що саме говорять люди з персоною, яка бажає представляти інтереси громади у парламенті?
Вирішення проблеми уявлялося доволі простим – потрібно було лише зателефонувати всім кандидатам у народні депутати та запропонувати взяти із собою на зустріч журналіста. Але завдання виявилося не з легких… Три кандидати відмовили мені, ще п’ять просто не вийшли на зв’язок. Здавалося, що стаття під загрозою, аж тут відповіли із прес-служби Анатолія Дорофеєва, що кандидат запрошує мене із собою в поїздку у Долинський та Устинівський райони.
З Олександрії я виїхала о шостій ранку. Вранішня кава та бутерброди були вже у дорозі. Перша зустріч мала розпочатися о 9:00, але, щоб дістатися до місця, слід витратити не менше двох годин на дорогу. Насправді 103-й округ чималий, і, щоб вчасно дістатися місця призначення, не можна було втрачати жодної хвилини.
Приїхала за п’ятнадцять до дев’ятої. Анатолій Дорофеєв вже був на центральній площі. Стояв біля своєї машини. Про проблеми села ж бо знає все, і готовий був до відвертої розмови. Потроху почали сходитись селяни. Публіка різноманітна. Йшли пенсіонери, молодь і вчителі. Не оминув зустрічі й сільський голова.
Дорофеєв зосереджений. Як і планувалось, розпочав рівно о 9:00. Кандидат привітався. Спершу стисло розповів про себе, говорив про родину і роботу. Після цього короткого виступу на кандидата навалилася хвиля запитань та уточнень. Одне врізалося у пам’ять. Чолов’яга, на вигляд років шістдесяти, покручуючи цигарку кинув: «Знаємо ми таких… Це, люди, передвиборча вистава! Приїдуть наобіцяють, і дременуть, а ми і далі животіємо».
Почувши цей закид, Анатолій Юрійович відповів, що і сам, як виборець, неодноразово був обдурений у своїх сподіваннях. Власне, втомившись чекати змін на краще від когось, сам вирішив стати учасником передвиборчих перегонів, аби бути корисним для своєї землі і своїх земляків. А щоб не було пустої балаканини та порожніх обіцянок, додав, що буде добиватися прийняття закону про відкликання депутата у разі невдоволення виборцями його роботою.
Така однозначна відповідь вразила присутніх, і вони почали більш відверто розповідати кандидату про наболіле. Говорили про автобусні перевезення, відсутність лікаря, низькі закупівельні ціни на молоко, проблему житла для молодих спеціалістів.
- Я знаю про ваші проблеми, і вирішити їх можливо. Але не буду займатись популізмом та давати марні обіцянки, краще, коли буде ваша ласка, і ви мене візьмете на роботу у Верховну Раду, я боротимусь за прийняття законопроектів, що сприятимуть розвитку аграрного сектору і виведенню сільської місцевості зі стану колапсу, - відповів на скарги селян Анатолій Дорофеєв.
Кандидат акцентував увагу присутніх, що не закликає голосувати саме за нього, або проти когось з його опонентів. Єдине про що він просив – це робити свідомий вибір, та голосувати так, як підказує розум та серце.
Зустріч була настільки відвертою, що вразила одну місцеву жительку, Лідію Киркач. Сама пані Лідія працює продавцем у місцевому магазині, але весь вільний час присвячує поезії, тому по завершенні зустрічі продекламувала вірша, присвяченого Анатолію Дорофеєву, аби висловити свою підтримку кандидату.
Далі були зустрічі у двох школах міста Долинська та селі Димитрове Устинівського району. Так вже співпало, що зустрічі з двома педколективами відбувалися якраз напередодні Дня вчителя, тож Анатолій Дорофеєв привітав освітян зі святом.
Він запросив учнів шкіл долучитися до ініційованої ним акції «Привітай вчителя». Все просто – кожен учень пише на листівці побажання улюбленому вчителю і дарує її. В одній зі шкіл Олександрії, до речі, одна вчителька отримала від учнів аж 130 листівок.
Втім, з перших хвилин спілкування відчувалось, що педагогам не до свят – вчителям урізали заробітні плати, підготовка шкіл до зими не завершена, йдуть розмови про реорганізацію сільських навчальних закладів. Знаючи про це, Анатолій Юрійович, першим підняв актуальні для співбесідників теми. Відкинувши уже набридлі всім слова «вирішу», «зроблю», він пояснив присутнім, що змінити ситуацію можливо лише за наявності у владі нових порядних людей та певних нововведень у різних сферах життєдіяльності країни.
Короткий, але відвертий виступ привернув увагу вчителів до кандидата, і ті влаштували міні-іспит, щоб дізнатись, хто ж такий Анатолій Дорофеєв насправді? Їх цікавили відповіді на велику кількість запитань, зокрема: Як кандидат бачить подальший розвиток Кіровоградської області? Чи працюватиме Долинський гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (ГЗКОР)? З якими політичними силами співпрацюватиме Анатолій Дорофеєв? Яке його особисте ставлення до «народної люстрації» через сміттєвий бак та побиття депутатів? Треба віддати кандидату належне, від відповідей він не ухилявся, говорив відкрито і лаконічно.
Анатолій Дорофеєв зауважив, що розвиток області, як і країни, залежить, наразі, від багатьох факторів та чинників. Основні з яких викладені у його програмі. Але основним є мир у країні.
Він впевнений, що у області, як і у країни, є лише один шлях – це шлях процвітання. З приводу ГЗКОР – кандидат зазначив, що ситуація у країні складається таким чином, що рано чи пізно, але держава дійде до того, що варто відроджувати промисловість. На питання про політичні сили, Дорофеєв зазначив, що не підтримує зв’язків з жодними політичними силами, а в парламенті, буде користуватися здоровим глуздом, і не зрадить інтересам громади. І знову кандидат не залишив у своїй аудиторії байдужих людей, кожен бажав йому щастя та наснаги. Через те, що третя зустріч трохи затягнулася, Анатолій Юрійович не мав часу на обід, тому що звик завжди приїжджати вчасно на зустрічі та відповідально ставитися до своїх обіцянок.
Четверта зустріч в одному із сіл Устинівського району. Анатолій Дорофеєв виглядав трохи втомленим, але незламним. Дальні переїзди відібрали і в нього, і в мене можливість пообідати, а була вже четверта година дня.
Діапазон проблем, які озвучували селяни, коливався від місцевого характеру до державних масштабів. Уважно слухаючи членів сільської ради, Анатолій Дорофеєв підсумував: «Я приїхав до вас, щоб познайомитись. Добре, що ми спілкуємося на рівних. Я почув вас, сподіваюсь, і ви більше дізналися про мене».
Після годинного спілкування із Анатолієм Дорофеєвим, селяни розходитися не хотіли. У ньому вони побачили нового лідера, який створив власну справу, і знає, як вирішити їхні проблеми. Дехто просто не відпускав його, тримаючи за руку і зазираючи в очі. Люди повірили молодому і досвідченому господарнику, котрий воліє змінити країну, в якій живе сам і в якій зростають його п’ятеро дітей.
Була вже сімнадцята година. Зустрічі з виборцями закінчилися. Тепер у нього був час на коротке спілкування зі мною. Адже завтра так само насичений переїздами день. І я вирішила не затримувати довго Анатолія Дорофеєва. Поставила лише одне запитання: «А якщо на зустріч прийде дві-три людини, будете з ними спілкуватися чи поїдете далі?». На це він мені відповів просто і лаконічно: «Люди скрізь однакові, і проблем вони хочуть позбутися однакових. Ви знаєте, в Олександрії і районі до 100 тисяч виборців, і по далеких селах можна було б не їздити. Але я буду. Бо бабуся в селі також має комусь розказати, що її бентежить, а я мушу це донести до колег-депутатів. Ця інформація не повинна губитися після виборів. Я нікому не збираюся брехати. Я кажу те, що можу зробити. Тільки так можна отримати справжню довіру земляків».
Марина РИШИНА
