Вчинок, гідний справжнього чоловіка
Цими днями цілу низку центральних телевізійних каналів України облетів сюжет про наймолодшого учасника бойових дій на буремному Сході, захисника рідної землі від російського агресора – сімнадцятирічного Євгена Гончаренка з Кіровоградщини. Цей телесюжет викликав відчуття гордості за нашу молодь і захоплення мужністю та сміливістю юного героя. Однак серед багатьох петрівчан він викликав ще й неабияке здивування, адже в особі Євгена вони упізнали свого земляка Максима Громова – юного, але уже цілком сформованого патріота рідної держави, активного, між іншим, учасника революційних подій на зимовому київському Майдані.
Тож, коли доля Вітчизни опинилася в небезпеці – хлопець ні на мить не засумнівався, де і як він має прожити ці найтяжчі, найскрутніші для рідної держави часи. Щоправда, у військкоматі, куди звернувся одразу, - йому відмовили: років, необхідних для призову не вистачає. І тоді Максим під вигаданим псевдонімом (ми здогадуємося про його походження, але нехай це залишиться невеличкою таємницею) записується добровольцем спочатку в добровільний батальйон «Дніпро-1», а затим стає бійцем його дочірнього підрозділу – батальйону «Крим». Буквально після кількатижневої підготовки, що проводилася на одному з полігонів поблизу Дніпропетровська, юнак уже зі своїми новими бойовими побратимами потрапляє в саме горнило кривавої м’ясорубки – в бій за Савур-Могилу – стратегічно важливий об’єкт, адже саме ця висота, як плацдарм для ведення прицільного вогню, дозволяє контролювати кількадесят квадратних кілометрів довкола, включно з прилеглими населеними пунктами. Як відомо, ціною героїчних надзусиль нашим бійцям таки вдалося звільнити цей об’єкт, вибивши звідти професійних найманців, у тому числі й батальйон добре загартованих в бойових діях кадирівців. І лише після того, як висоту почали штурмувати вже підрозділи регулярних військ російської армії, що кількісно переважали наших захисників подекуди в п’ять-сім разів, не кажучи вже про кількість і якість озброєння, наші воїни змушені були відступити, аби уникнути небажаних і невиправданих жертв. Саме в одному з боїв за Савур-Могилу, після вибуху артилерійського снаряда, наш героїчний земляк зазнав контузії і вже незабаром його перенаправили до військового госпіталя у Вінниці, де, власне, й готувався означений телевізійний сюжет. Про те, наскільки Максима шанують, люблять і поважають у батальйоні за мужність, сміливість та відвагу, свідчить хоча б те, що, незважаючи на значну відстань, провідати його до госпіталю приїхав сам командир підрозділу разом з іще одним бойовим побратимом. Головним чином саме вони й дали характеристику нашому герою авторам телерепортажу, зазначивши, що сутність справжнього чоловіка визначається не прожитими роками, а його здатністю і готовністю чинити справжні чоловічі вчинки, серед яких захист рідної землі – є одним із найголовніших. Так от наш Максим є чоловіком у повному розумінні цього слова і може слугувати прикладом багатьом значно старшим за себе чоловікам.
Навіть командир підрозділу, характеризуючи Євгена – Максима, висловлював захопленість його відвагою, рішучістю та мужністю, зізнаючись, що в кожному бою його доводилося стримувати від надмірного ризику і нерозсудливості.
За лікарським призначенням Максим мав пролікуватися у госпіталі близько місяця, а потім ще пройти кількатижневу реабілітацію в домашніх умовах. Певне, лікарі погано знали характер нашого Максима. Адже вже за чотири дні, лише тільки трохи минулося запаморочення, він самовільно полишив госпіталь, і уже знову мчав на Донбас, у рідний батальйон. На моє запитання під час телефонної розмови: чому ж не закінчив лікування? – хлопець відповів з притаманною йому щирістю та відвертістю:
- Судіть самі: як я можу спокійно лікуватися, знаючи, що саме цієї миті мій поранений товариш – теж, між іншим, наш земляк із Жовтих Вод – перебуває в полоні у терористів? Хто краще за мене знає, як його звільнити, і готовий це зробити? Отож бо! Я буду там, бо мушу там бути. Адже моя країна сьогодні в біді, і хто, як не я, сьогодні мусить її рятувати, не чекаючи, щоб за мене це робив хтось інший?
Ось такий він, наш юний герой! Захоплююся його мужністю і громадянською позицією, адже розумію, що завдяки тому, що є такі як наш Максим, як відома уже на весь світ льотчиця-героїня Надія Савченко та ще десятки і сотні палких патріотів, ми не втрачаємо надії на те, що ворога буде зупинено і повернуто назад в його лігво. Тож побажаймо нашому героєві здоров’я, лише тільки переможних військових операцій і, звичайно ж, - якомога скорішого закінчення війни. А ще, побажаємо йому якомога скорішого втілення своєї мрії, яка з’явилася буквально в ось ці останні місяці: закінчити військову академію і стати кадровим військовим, аби мати змогу захищати свою Батьківщину уже на більш високому професійному рівні, з теоретичними знаннями азів військової тактики і стратегії. Переконана – саме з таких яскравих особистостей, як наш Максим, і має складатися генералітет майбутньої України. Адже тепер ми усі його знаємо не лише як колись чудового учня Петрівського НВК, але й як полум’яного патріота своєї країни, відважного воїна, просто людину з виразною, високоморальною громадянською позицією.
За що, до речі, доземний уклін його мамі – Інні Громовій, яка зуміла виховати єдиного сина справжньою Людиною з великої літери, хоча й розуміємо, яким болем у серці й душевною тривогою для неї тепер позначений кожен день. Тож молимо Тебе, Господи, - збережи нашого Максима і тисячі усіх тих, хто став на захист незалежності України, її цілісності і єдності!
А наостанок хочу тепер звернутися до читачів районки: наближається зима, а наш Максим потребує теплого зимового одягу і спеціальної камуфляжної форми МТР «мультикам». Давайте допоможемо зібрати для нього ці кошти, підтримавши героя фінансово.
Переказати кошти можна за такими реквізитами: ПАТ КБ «Надра», відділення №1021, Кіровоградське РУ, смт Петрове, вул. Ілліча 39/20, Р/р 2600 8105 6260 00, код ЄДРПОУ 390 007 04, МФО: 38 07 64, ГО «Однодумці». Призначення платежу: благодійні внески на підтримку волонтерського руху «Допоможемо воїнам Петрівщини» (для Громова Максима), або зателефонуйте за номером 097-620-47-93 і ми погодимо спосіб передачі Вашої допомоги.
Алла Горністова, голова районного волонтерського руху «Допоможемо воїнам Петрівщини».
На знімках: Максим Громов (зліва) зі своїми бойовими побратимами; з товаришем на понівеченій шквальними обстрілами Савур-Могилі; такий вигляд цей славетний меморіальний комплекс мав ще кілька місяців тому.
