Весна - це пора року, прихід якої найбільше з хвилюванням чекають трудівники сільського господарства. Серед них і керівник ПП «Дружба» Віктор Іванович Волков. Як пілоту важко жити без неба, моряку без морських просторів, так і землеробу без поля. З першими теплими днями розпочинаються весняно-польові роботи, трохи згодом зацвітають сади, і цьому буянню кольорів та запахів радіє усе навкруг. Саме в один з таких чудових квітневих днів 1954 року в селі Старченкове Донецької області народився Віктор Іванович у сім’ї українки Параски Яківни та росіянина Івана Костянтиновича Волкова. Незабаром родина переїздить на постійне проживання до Розумівки, що на Кіровоградщині, де хлопчина навчався до восьмого класу.
«Вітю, прокидайся - корівку потрібно до череди гнати, адже тато вже давно пішов на ферму, і я теж не встигаю, бо ось-ось машина приїде збирати жінок на ланку». Ці мамині слова Віктор Іванович пам’ятає добре і дотепер, адже народився у сільській родині і серед трьох синів був найстаршим. Разом з меншим на рік Олександром опікувалися набагато молодшим Миколкою. Доводилося хлопцям допомагати татові і мамі як на фермі, так і у полі, адже тоді у колгоспах вистачало важкої, ручної праці. Особливо подобалося Вікторові порати худобу, після чого батько дозволяв покататися верхи на коні. З того часу і з’явилася в хлопця любов до тварин.
Настає час, коли кожна людина обирає свою єдину дорогу, а для того, щоб ми могли вірно зорієнтуватися в її поворотах, на спусках та підйомах, нас готують батьки і вчителі. Тож, отримавши атестата про неповну середню освіту, Віктор, ні хвилини не вагаючись, вступив до Олександрійського зооветеринарного технікуму. Навчання поєднував із захопленням велоспортом, брав участь в різних спортивних змаганнях, здобував перемоги. Загартування фізкультурою і спортом неабияк допомогло юнакові під час служби в лавах Збройних Сил СРСР у республіці Білорусії. Демобілізувавшись, за порадою друзів поїхав аж до Мурманської області Росії, де влаштувався працювати в один з радгоспів. Та минув лише рік, і він зрозумів, що краще жити й працювати на батьківщині. Тому в 1976 році, за направленням з області, переїхав до Петрового, де вступив до колгоспу «Дружба» на посаду ветфельдшера. Вищу зоотехнічну освіту Віктор Іванович здобував уже заочно, навчаючись у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті. Всього в господарстві пропрацював 38 років: спочатку головним зоотехніком, а після реформування вже понад 10 років очолює новостворене приватне підприємство. Воно нині різногалузеве - окрім рослинництва тут розвивають ще й тваринницьку галузь. Не зважаючи на політичну та економічну кризи 90-х років, Віктор Іванович вчасно зорієнтувався і не допустив до повного краху господарство, створивши приватне сільськогосподарське підприємство та зберігши при цьому засоби виробництва, а найголовніше - тваринницьку галузь, будівлі та робочі місця. Поважають його у трудовому колективі, адже його принципи керівництва базуються на відповідальності, порядності і повазі до підлеглих, допомозі їм у складних життєвих обставинах та вмінні вирішити будь-які проблеми виробничого характеру.
У трудовій діяльності ветерана господарства є багато досягнень, вдало склалася і особисте життя. Віктор Іванович має гарну і турботливу дружину Наталію, доньок Оксану, Світлану, Лілію та сина Віталія, а також п’ятьох красунечок-онучок Настю, Таню, Дашу, Софійку і маленьку Валерію. Підростають дівчатка, водночас з ними росте і плодоносить їх спільний сад, що є найбільшою втіхою і радістю ювіляра.
Сергій АНДРУСЕНКО
