Торік ми вже розповідали про низку соціальних проектів, започаткованих компанією «Метінвест» в рамках нової «Стратегії соціально-інвестиційної діяльності», в якій, окрім нових сучасних управлінських підходів, було визначено так званий портфель корпоративних соціальних програм. Корпоративні соціальні програми є єдиними для всіх підприємств холдингу на територіях його присутності. Це й нові для компанії, і розроблені на основі найкращих практик програми, котрі вже дали значний соціальний ефект.

Одна з таких програм носить назву «Місто – нашими руками». Вона спрямована на розвиток активності місцевого населення та реалізацію соціальних проектів, зосереджених на вдосконалення соціального середовища регіонів присутності «Метінвесту». І хоча до нашого району компанія має лише частковий стосунок – як рецепієнт сировини, що видобувається на залізорудному підприємстві селища (здебільшого ж, участь в освоєнні проектів беруть підприємства Донбасу, лише частково – Дніпропетровщини), однак і наш район вже вдруге отримав можливість взяти участь в конкурсному відборі. І вже вдруге, слід зазначити, ця участь виявилася надзвичайно успішною: з 28-ми номінантів переможцями стали одинадцять, отримавши грантові сертифікати на суми від 35-ти до 50-тисяч гривень. А от наша делегація (цього разу на конкурсі район представляли голова районної ради Світлана Тилик, Петрівський селищний голова Ігор Педан та спеціаліст з соціально-економічного розвитку Петрівської селищної ради Віталій Тимошицький) стала справжнім переможцем, адже привезла додому Диплом і грантовий сертифікат на максимальну суму – 100 тис. гривень.

Користуючись нагодою, спілкуємося з ініціатором проекту, головою районної ради Свтланою Тилик.

- Отже, Світлано Олександрівно, що ж за проект, з яким ви взяли участь у конкурсі?

- Назва проекту – «Петрівський парк». Спонукали до його створення, говоритимемо відверто, мої дитячі спогади. Коли я була ще зовсім маленькою дівчинкою, ми з татом і мамою часто відпочивали в цьому парку, де вечорами, траплялося, вони, ще зовсім молоді тоді люди, заходили на танцмайданчик, покружляти одне одного у вальсі. Пам’ятаю, як сидячи на лавці, з якої ноги до підлоги не діставали, я зачаровано спостерігала за ними, і, серед інших танцюючих пар, мої батьки для мене тоді здавалися найкращими, найгарнішими. Я дуже шкодую, що ніхто з нинішніх дітлахів не може пережити зараз подібних відчуттів, адже сьогодні не те, що танцмайданчика, але й самого парку – в тому розумінні, в якому ми його пам’ятаємо, не залишилось. Дерева, звісно, нікуди не поділися – хіба що відчутно постаріли, але де зараз в парку можна відпочити – чи то самому, чи з друзями? Залишається лише згадувати, які були чудові альтанки, як на кожному зручному тінистому місці стояла лавочка для відпочинку, а вздовж алейок і обабіч цих лавочок – урни для сміття… Словом, то був справжній парк.

- Тобто, проектом передбачається відновити парк у тому вигляді, як колись?

- Ну, не зовсім так. По-перше, ми плануємо спорудити стаціонарну сцену, яка, за потреби, могла б виконувати й функції танцмайданчика. Можливо, ж колись у нас таки знову повернеться мода і потреба покружляти з партнером у вальсі. А крім того – до сцени з різних напрямків плануємо зробити кілька алейок з доріжками, вимощеними тротуарною плиткою. До речі, це буде серйозним замовленням і можливістю заробити для нашого комунального підприємства, яке, як відомо, віднедавна має обладнання для виготовлення такої плитки. Вздовж алейок будуть передбачені своєрідні «кишені» - розширення для установки лавочок та урн. Також плануємо поновити сходи, що ведуть з парку в напрямку старого торговельного центру. 

Власне, задумок чимало, вистачило б на все коштів, адже за нинішніми цінами, на жаль, все задумане буде здійснити дуже непросто. Та все ж намагатимемося використати грант з максимальною ефективністю, аби ніде жодна гривня не була змарнована. Для цього, очевидно, долучимо бюджетну комісію районної ради, аби депутати допомогли нам правильно і оптимально скласти кошторис, відслідкувати рух коштів, забезпечивши прозорість і підзвітність перед депутатами та громадою за кожну витрачену копійку. Багато роботи такої, яку передбачаємо виконати за рахунок інших джерел, а не з  отриманих грантових коштів. Зокрема, плануємо покорчувати старі акації, висадивши молоді деревця. Для цих робіт залучимо кошти так званого екологічного призначення. До речі, варто зазначити, що Генеральний директор ПАО «ЦГЗК» П.Тимошенко запевнив, що й сам особисто готовий долучитися до заходів з упорядкування парку. Зокрема, на додачу до виграного гранту, Павло Геннадійович обіцяє подарувати для найменших відпочивальників дитячий майданчик вартістю 50 тис.гривень. Можливо, з подібними пропозиціями зверненться і ще хтось із наших гримадян, адже успішних та підприємливих людей серед петрівчан теж вистачає. Чому б їм у такий спосіб не виявити свій патріотизм? Словом, сподіваємося, що перелік робіт, визначених проектом, ще матиме свій розвиток, і вже невдовзі наш парк знову стане окрасою не лише селища, а й усього району.

- Що ж, вдячні за розмову, але наостанок ще одне питання. Воно стосується колишнього кінотеатру «Інгулець», який свого часу був головною перлиною єдиного парково-архітектурного ансамблю. Сьогодні, як бачимо, ця споруда селище аж ніяк уже не прикрашає. Як з цим бути?

- Так, дійсно, кінотеатр, як мовиться, це наша ахілесова п’ята. 

Колись він був, погоджуся, окрасою і гордістю Петрівщини. Яка доля його чекає в майбутньому – поки що не готова сказати. Щось робити з ним, звісно, необхідно, але як до цього підступитися? Відомо, що будівля ця була якимось, не зовсім зрозумілим і прозорим чином, приватизована, зараз нібито перебуває в банківській заставі, а що далі – хтозна. Певне, доведеться порадитись з депутатами: можливо, варто створити робочу комісію, доручивши їй з’ясувати реальну особу власника, щоб потім уже з ним вести перемовини щодо подальшої долі будівлі. Словом, будемо думати, як виправити  ситуацію. Скажімо, сьогодні просто душа радіє, коли бачу, як фактично з небуття постав наш колишній стадіон, що теж, до речі, свого часу носив назву «Інгулець». Втішає, що до його відновлення долучилася людина справді небайдужа, яка любить і спорт, і рідну землю. Залишається сподіватися, що і кінотеатр колись таки потрапить у чиїсь дбайливі господарські руки, після чого будівля заживе новим життям. Звичайно, бажано, щоб це сталося якомога швидше, доки споруда остаточно не зруйнувалася. Та все ж будемо оптимістами, віритимемо в краще.

Спілкувався Володимир КІФЕНКО.

На знімку: Ігор Педан, Світлана Тилик та Віталій Тимошицький з дипломом про перемогу в конкурсі «Метінвесту».