Скільки їх, королев незаміжніх,
яких доля чомусь обійшла?
Десь пройшов стороною твій суджений,
не помітив другого крила.
Ти «ніяких» завжди обминала,
хто з вином був на «ти» - не пішла,
все надіялась, «свого» чекала,
так і молодість тихо пройшла.
Гарні коси вплелись сивиною,
лиш в очах бісенята горять,
ще з дівочою ходиш спиною,
та ще ніжки – моделі стоять.
Дасть Бог, стрінеш усе ж свою долю,
виллєш всю йому вірну любов,
хай він справи сімейні очолить,
тільки дій, щоб тебе він знайшов.

Володимир Паладько.