Галина ОвдійЦього тижня у сесійній залі районної ради відбулася подія, яка вже стала традиційною в останні роки: до уваги громадськості було представлено публічний звіт про виконання районного бюджету за 2013 рік. З основною частиною доповіді ознайомила начальник фінуправління райдержадміністрації Галина Овдій (на знімку), зі співдоповідями виступили начальник відділу освіти райдержадміністрації Григорій Москалець (як відомо, галузь освіти є наймісткішою в структурі видатків районного бюджету), виконуюча обов’язки начальника відділу культури Світлана Гіюк, начальник відділу регіонального розвитку, містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та цивільного захисту населення райдержадміністрації Світлана Заєць, заступник начальника управління соціального захисту райдержадміністрації Микола Посвистак та головний лікар комунального закладу «Петрівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Геннадій Кім. Також участь у процедурі публічного представлення взяли голова районної ради Світлана Тилик та перший заступник голови райдержадміністрації Ігор Дементьєв. Вони, крім того, надавали відповіді та роз’яснення в межах власної компетенції стосовно деяких питань, що виникали в ході представлення інформації про звіт та її обговорення.

сухачіДетально розповідати про сам звіт в даному матеріалі потреби немає, адже ми подаємо його в повному обсязі на 2-й і 3-й сторінках цього номера. Тож зосередимося лише на деяких цікавих нюансах, що, пролунали з уст доповідачів. Зокрема, Галина Овдій зазначила, що попри всі несприятливі обставини, які супроводжували минулорічний бюджетний процес і про які частково було відомо широкому загалу, завдяки спільній злагодженій співпраці всіх служб, управлінь та відділів було досягнуто найголовніше: забезпечено проходження платежів, спрямованих на виконання основних соціальних зобов’язань перед громадянами району. Втім, вести мову про належний соціально-економічний розвиток територій, звісно ж не доводиться. Скажімо, аналізуючи структуру видатків по галузі освіти, Григорій Москалець зауважив, що для її повно-кровного існування обсяг призначень на програми розвитку мав би становити щонайменше 25 відсотків від загального обсягу усіх призначень галузі. Реально ж ось уже багато років галузь фінансується значно нижче від тієї потреби, що могла б свідчити про перманентний, невпинний розвиток. І пояснити таку ситуацію лише проявами економічної кризи останнього періоду досить складно, адже на провінційних територіях, до яких, звісно, належить і наш район, ця криза тією чи іншою мірою не припиняється ось уже понад два десятки років. Власне, у цьому явищі, здається, криється й відповідь на одне з незручних запитань, яке пролунало в ході обговорення від однієї з його учасниць, і заради яких, здається, і запроваджувалася практика публічного звітування. У даному разі, йдеться про запитання – репліку голови районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу Л.Куницької, адресоване Світлані Заєць, щодо ефективності діяльності Петрівського ККП. Лілія Йосипівна дивується, чому служба, аналоги якій в багатьох країнах світу є прибутковими, у нас хронічно збиткова. Відтак висловила припущення щодо недостатньої організаційної зацікавленості в тому, щоб підприємство стало прибутковим. Деякою мірою на некоректність такого підходу спробували вказати Світлана Тилик та Ігор Дементьєв, а також присутній на заході начальник ККП Дмитро Ханіс. Зокрема, вони пояснили, що збитковість закладена уже в самих тарифах, які встановлені для населення за спожиті комунальні послуги. Зокрема, приміром, споживачі питної води сплачують за неї на сьогодні нижче 50% собівартості. Про який розвиток в даному разі можна вести мову? Збільшити ж тарифи більш, ніж удвічі, з огляду на рівень зарплат і пенсій здається можливим. То що ж виходить – замкнене коло? 

Певне, що ні. Просто далі вже, здається, суто економічні питання мають вирішуватися з допомогою радикальних політичних рішень. Зокрема, і в частині наповнення місцевих бюджетів. Скажімо, кожен з нас, на рівні, приміром, нашої територіальної громади може поставити собі запитання: що є основним ресурсом для наповнення місцевого бюджету? Відповідь очевидна: користування землею та її надрами, а також енерго- та газопостачання і торгівля паливно-мастильними матеріалами. Що з цих ресурсів належить громаді? Отож-бо! Хоча, звичайно, формально юридично все це виглядає так, ніби громада добровільно віддала в чиїсь руки користування своїми ресурсами, замість того, щоб спрямувати їх на підвищення згаданих зарплат і пенсій, і цим самим через зростання рівня платоспроможності населення влити «свіжу кров» у ті ж таки комунальні підприємства. Ми ж, натомість, лише «щиро дякуємо» через газету Івану Івановичу, за те, що подарував школі м’яч, а Петру Петровичу, що купив для дитсадка скакалку. Разом з тим боїмося вголос сказати, що це навпаки – Іван Іванович з Петром Петровичем повинні усім нам невпинно дякувати (і не лише на сторінках районки!) за те, що даємо їм можливість персонально збагачуватися з допомогою ресурсів, які, за Божим благословенням, мали б належати всій громаді. Звичайно, на рівні районних управлінських рішень змінити цей стан речей нереально. Однак майже не маю сумніву в тому, що або вже найближчим часом тут на усіх нас чекатимуть кардинальні перетворення, або ж, як не прикро про це говорити, в іншому разі ми не лише не повернемо собі фактично втрачену кримську землю, але й ризикуємо залишитися ще щонайменше без 7-8 областей. Говоритимемо відверто: настроями кримчан, висловленими в ході так званого референдуму, ще більшою мірою, аніж політичними мотивами, керували суто прагматичні меркантильні сподівання на більш високий рівень зарплат, пенсій, соціальної захищеності. Відтак нам залишається або у форматі вільної здорової економічної конкуренції довести, що таке рішення наших учорашніх співгромадян виявилося помилковим, або ж… Втім, говорити і навіть думати про це «або ж» просто не хочеться. 

Володимир КІФЕНКО.