Отож на 23-му уже році своєї державної незалежності наша, як ще ми недавно говорили, - молода держава знову опинилася на роздоріжжі. Мусимо визнати, що допоки ще незалежність ця була здебільшого атрибутивною, показушною. Насправді ж понад два десятки років ми проіснували (слово «прожили» в даному контексті видається недоречним) в марному сподіванні якихось змін, що хоча б на крок наблизили нашу державу до омріяної сім’ї вільних європейських народів. І, певне, не зовсім правильно було б усю відповідальність покладати лише на незугарну, клептократичну владу, адже це ми, суспільство, дозволили цій владі нами керувати, причому, керувати саме так – в дикий, нецивілізований спосіб. І, виходячи з того, що доля дарувала нам сьогодні можливість докорінно змінити цю таку дорогу нам, але досі таку нещасну країну, мусимо усвідомити, що зміни ці мають відбутися, передусім, в ментальності кожного з нас, в розумінні того, хто ми є і яка наша місія в цьому світі.
Торкнутися такої філософської матерії змусило звернення до редакції працівників «Райавтодору» з проханням звернутися через газету до усіх наших земляків. Райавтодоровці стверджують, що такої ганебної ситуації з санітарним станом узбіч автошляхів, як це є сьогодні, не можуть пригадати вже за багато років своєї діяльності. За вікна проїжджаючих автомобілів летить абсолютно усілякий непотріб: від звичайних недопалків та обгорток від морозива - до скляних та пластикових пляшок і поліетиленових пакетів. Або ось ще гримаса сьогодення: деякі, з дозволу сказати, «господарі» взагалі узяли собі за правило вивозити до лісосмуг, що обабіч шляхів, хатнє чи будівельне сміття. Власне, аби працівники дорожньої служби не займалися регулярно очищенням узбіч від непотребу, то уже давно переїжджі мали б відчуття, що пересуваються коридором величезного сміттєзвалища. Звісно, дорожники й надалі слідкуватимуть, щоб узбіччя радували око чистою, не захаращеною зеленню. Однак цей час і ці зусилля, що витрачаються на прибирання узбіч, можна було б використати значно продуктивніше і з більшою користю для громади, зокрема для тих же автомобілістів: очистити лісосмуги від зайвої порослі та сухостою, здійснити ямковий ремонт доріг, підновити дорожню розмітку врешті-решт. Проте райавтодорівці змушені виконувати роботу, якої, аби ми усі були хоч трохи свідомішими, взагалі не повинно було б бути.
Сьогодні наш геополітичний вектор нібито знову повернувся в напрямку Європи. Сподіваємося, що попри неприхований шалений спротив цьому процесу нашої північно-східної сусідки, цього разу цей рух таки увінчається якимось статусними наслідками. Однак тут уже маємо поглянути на цю проблему очима інших наших сусідів-європейців: чи хтось із нас хотів би бачити в своїй оселі сусіду-нечупару, можливо, й непоганої вдачі, але абсолютно невихованого, такого, що де їсть, там і плює, та й взагалі наповнює простір навколо себе продуктами власної життєдіяльності? Певне, що ні. Тож мусимо усі разом докладати всіх зусиль, щоб ми не виглядали більше такими сусідами. І в даному випадку вже мова не лише про узбіччя, а про усе те середовище, в якому щоденно перебуваємо: під’їзди будинків, подвір’я, тротуари… З одного боку, це нас не на словах, а на ділі наближатиме до Європи, до цивілізованих норм поведінки. А з іншого – насправді ми повертатимемося таким чином до наших традиційних витоків, адже колись чистота і охайність вважалися прикметною ознакою українців, а, скажімо, плюнути на землю значило вчинити великий гріх, осквернивши її. Давайте ж ми усі замислимося над цим і почнемо шанувати наші національні традиції. Переконаний, уже невдовзі зможемо помітити, як змінюватиметься і радуватиме око наша земля, віддячивши цим самим за турботу про себе.
Володимир КІФЕНКО.
На знімках: працівники райавтодору здійснюють прибирання узбіччя автодороги Петрове – Олександрія; автобусна зупинка також у жахливому стані.
