Колись господарі у цей день варили пиво, скликали гостей, гуляли, веселилися. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - «бо треба ж знати, чи слизький сніг цього року випав!»

На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю і узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди.

На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, той буде першим «полазником». «Полазами» вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік - четвертий і останній «полаз». В ці дні також першим перейти подвір’я має господар, не хто інший. Кожен господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, і йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!»

На Київщині хазяїн, прийшовши цього дня із церкви, брав миску зі свяченою водою, паляницю з грудочкою солі, квача з різного зілля, ішов кропити господу, худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!».

Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників.

В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого чудотворця.