Каже баба Хроська бабі Лисаветі:
«Ось я зараз хату віником замкну,
Це якби Наташа, то та на лісапеті...
Та нехай, я й пішки по селу гайну.

Забіжу по хліб, а потім по цибулю,
Ти, кума, дивись, будь ласка, за дверми»
Мовить Лисавета: «Ти гляди, бабулю,
Щоб обоє в дурні не пошлись ми».

«Та які там дурні», - каже баба Хроська,
Поглядай за двором, ось у чому суть
Ухватила з цвяха на стіні авоську,
Хвірткою тіпнула - й поминай, як звуть.

Баба ж Лисавета, худо вже, чи браво -
Випустила квочку, вивела теля,
Поробила зранку всі домашні справи,
Сіла на порозі, - та й сидить, гуля...

…Хай би він маленьким здох був той бичечок,
Щоб же було, бидлі, пастись на траві!
Так він на те лихо розігнув гачечок,
І ганялась за ним баба години зо дві.

А тут у нас їздять кожен день цигани -
Купують горіхи й гусяче перо:
Обібрали Хроську кляті вуркагани,
Витаскали з хати геть усе добро.

Тепер баба має, що в руках тримає,
Витекло все з хати, як в труби порив.
Ось тепер нічого лишнього й немає,
«Маємо, що маємо», - як той говорив.

Тепер баба тужить, вгору дере руки:
«А будь би він проклятий самий той порив,
Тепер мені буде на всю жисць наука,
Якби й сам він стільки мав, той, що говорив».

«Ти сама в усьому, Хросько, й винувата, -
Каже Лисавета, - це твоя вина,
Думала я зразу, що ти дурнувата,
Та переконалась, що ти геть дурна.

Я ж тобі, шерепо, зранку ще казала,
Що замком надійним хату замикай,
Так тебе поперло десь  аж до вокзалу,
Тож  сама на себе тепер  нарікай».

Леонід Меделян, смт Петрове.