МОЗ України відмовляється від паперових медичних карток

Про це повідомив заступник Міністра охорони здоров’я Роман Богачев. За його словами, паперові медичні картки найближчим часом стануть історією, оскільки МОЗ України впроваджує Всеукраїнський електронний реєстр пацієнтів (ЕРП).

Це стало можливим завдяки впровадженню Концепції інформатизації сфери охорони здоров’я України на 2014-2018 роки, яку у квітні цього року було підтримано Державним агентством із питань науки, інновацій та інформатизації України. Днями Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова затвердила технічні завдання для створення централізованого електронного реєстру пацієнтів та комплексної системи захисту інформації у ньому.

Персональні дані пацієнтів розміщуватимуться на серверному обладнанні МОЗ України, що дозволить централізовано забезпечувати контроль за їх збереженням.

Таке рішення було прийнято на основі аналізу роботи ЕРП у «тестовому» режимі в пілотних регіонах — Він¬ницькій, Дніпропетровській, Донець¬кій областях та місті Києві.

Впровадження електронного реєстру пацієнтів здійснюється за допомогою залучення інвестицій — головним інвестором у цьому напрямку є Світовий банк.

Реклама ліків, або смертельна епідемія самолікування

Українці вважають себе здоровими (принаймні так стверджують деякі соціологічні опитування), коли ж хворіють, то люблять лікуватися самотужки: без лікаря, за порадою сусіда, інтернетівських опусів і найбільше — за дороговказом рекламних роликів в улюбленому «телеку». Та якщо «лікування у сусіда» відбувається за ступенем довіри до нього, а разом із сторінкою Інтернету іноді включають ще й мозок, то телевізійна реклама сприймається автоматично — «заковтується» разом із чіпсами і бутербродами, якими пересічний телеглядач начебто відволікається від надокучливої реклами. А вона працює! І її солодкі обіцянки зцілити однією таблеткою всю родину зачаровують, полонять і спонукають до дії. І не лише тоді, коли, як запевняє реклама, у вас «чхання», «здуття» і «свербіж», а й по життю взагалі. Скажете, наївних нині мало і населення сприймає рекламу агресивно? А як щодо висновку: нами управляє те, що нас дратує? Зрештою, замість припущень і роздумів краще проаналізувати факти, які свідчать про надзвичайну серйозність проблеми. 

Безвихідь чи погана звичка?

Чому люди вдаються до самолікування? Українці пояснюють це тим, що черги у поліклініках величезні і часу на візит до лікаря «через дрібниці» не вистачає, або ж тим, що не зовсім довіряють лікарю — на відміну від невідомої особи, яка, мило посміхаючись із телеекрану, справляє враження всезнайки. Або довіряються знайомому, який уже пройшов усі кола «експериментів» і знайшов те, що йому «допомогло». Та й існування безрецептурних препаратів саме по собі — величезна спокуса для самолікування, про прикрі наслідки якого не розкажуть ні знайомі, ні «теленяні».

У 1994 році Міжнародна асоціація виробників безрецептурних препаратів перейменувала термін «самолікування» у «відповідальне самолікування» і визнала його як необхідність лише в окремих випадках: полегшення стану хворого до моменту відвідування лікаря, при наданні першої медичної допомоги, як профілактика ризику виникнення захворювань чи його рецидивів тощо.

Виникає логічне запитання: чи варто дозволяти самолікування, якщо більшості населення воно не рекомендовано?

Ти не один

І навіть у країнах, де рецепт лікаря — всьому голова, люди полюбляють лікуватися на власний розсуд тим, що пропонує їм безрецептурний перелік ліків. Загальносвітові тенденції демонструють постійне збільшення смертності від самолікування. За даними ВООЗ, смертність від ліків посідає п’яте місце у загальній структурі, а за даними журналу Американської Медичної Асоціації (JAMA), шкідливий вплив ліків є четвертою провідною причиною смерті. Зважаючи на ці обставини, США та ряд країн ЄС ввели жорсткіші законодавчі вимоги щодо реклами лікарських препаратів.

При цьому багато європейських та інших розвинених країн пішли далі. Приміром, у Швейцарії, Бельгії та Данії взагалі заборонили будь-яку пряму рекламу ЛЗ. У Канаді введено заборону на рекламу ліків на ТБ і радіо. В Німеччині рекламу безрецептурних медикаментів хоч і дозволено, але її жорстко регламентують і контролюють. У кожному рекламному ролику обов’язково присутні фрази: «Якщо симптоми триватимуть більше ніж ___ днів, зверніться до лікаря», а також «Запитайте в аптекаря або вашого лікаря». До того ж 70% препаратів німці купують виключно за рецептами. Без них можна придбати лише легкі знеболювальні, гомеопатичні препарати, засоби від застуди. В той час як в Україні без рецепта доступний практично будь-який препарат, і співвітчизники купують за рецептами в крайньому разі лише 10% ліків, стверджує екс-міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук (http://news.bigmir.net/technology/356086).

Споживання ліків в Україні невпинно зростає. За останні 5 років в Україні безрецептурних препаратів в упаковках продається вдвічі більше, ніж рецептурних, тоді як у країнах ЄС усе з точністю до навпаки. Приміром, у Великій Британії без рецепта можна купити не більше 20% від загального обороту ліків. На що орієнтуються у своєму аптечному виборі наші покупці? На безконтрольну рекламу!

Ефект красивої обгортки

Показовий приклад — реєстрація препарату «Целебіс®», капсули тверді по 250 мг (заявник ТОВ «Універсальне агентство «Про-фарма», Україна, реєстраційне посвідчення №UA/11436/01/01). Діючою речовиною вказаного препарату є мельдоній. Мельдонію властиві гемодинамічні ефекти (може спричинити тахікардію та артеріальну гіпотензію), що є вкрай небажаним для пацієнтів, котрі одержують антигіпертензивну та антиангінальну базисну терапію.

Згідно з медичною інструкцією препарат «Целебіс®» слід застосовувати в лікувальних дозуваннях і курсом такої тривалості, що повністю відповідають рецептурним аналогам. Показання до застосування препарату «Целебіс®»: усунення наслідків після цереброваскулярних порушень, травм голови і мозку в рамках комбінованої терапії, а протипоказанням є підвищення внутрішньочерепного тиску, який практично завжди супроводжує травми головного мозку і порушення церебрального кровообігу.

Незважаючи на це, на українському ТБ впродовж року лунав рекламний заклик: «Мамо, прийми «Целебіс®»!». Виявилося, що цей препарат — єдиний в Україні мельдоній, який зареєстровано як безрецептурний. Більш ніж півроку знадобилося Державному експертному центру МОЗ України, щоб під тиском громадськості скасувати це злочинне рішення та примусово перевести «Целебіс®» до групи рецептурних препаратів.

На жаль, наші громадяни також втрачають пильність і не дуже переймаються тим, що написано в інструкції. З року в рік на ТБ рекламується препарат «Спазмалгон®» компанії «Актавіс», який рятує від болю та спазмів. В інструкції до препарату «головний біль» не зазначено як показання до застосування, однак згідно з дослідженням компанії ТNS 2012 р. серед дорослого населення України, що протягом останнього півріччя страждало від головного болю раз на місяць та частіше, 17,3% опитаних із розмаїття марок спазмолітиків та знеболюючих виділили саме препарат «Спазмалгон®». Тож шансів на те, що головний біль у них триватиме, як і пошук нових диво-засобів «із ящика», більш ніж достатньо.

Про химині кури і золотого тільця

Зрозуміло, що завдання будь-якої реклами — представити товар у найкращому обрамленні, спокусити споживача бажанням його купити і заробити на цьому гроші. На жаль, реклама ліків не стала винятком. У результаті замість того, щоб іти до лікаря, людина намагається заглушити головний біль таблеткою, яка «сильніша за біль», і задавнює хворобу, а часом і втрачає шанс на одужання. Тож непристойною і навіть злочинною виглядає будь-яка спроба «обілити» темні наміри агресивної і недобросовісної реклами ліків. На жаль, підвищення конкуренції призводить до збільшення обсягу ТБ-реклами ЛЗ і подальшого зростання цін на безрецептурні препарати, оскільки фармкомпанія закладає витрати на ТБ-рекламу в їхню ціну. 

Показові «розстріли»

6 лютого 2013 року АМКУ зобов’язав компанію «КРКА Україна» припинити вводити в оману споживачів стосовно вікових обмежень щодо прийому двох видів препарату «Гербіон®», який відповідно до реклами «підходить для малят», а згідно з інструкцією не рекомендується дітям до 2-х років (один препарат) і до 4-х років (інший препарат).

Наприкінці 2012 року компанію «Фармак» оштрафували на майже 8 млн. грн за спробу переконати наших співгромадян у тому, що «9 із 10 українців обирають «Амізон®», хоча мова йшла виключно про хворих на застуду і грип. Антимонопольний комітет порахував, що «Амізон®» обирають тільки 6% українців.

А у вересні 2012 року АМКУ рекомендував компанії «Берлін-Хемі» не вказувати в рекламі, що «Еспумізан®» — унікальний препарат із Німеччини». Адже насправді основна діюча речовина препарату — симетикон — міститься ще у 12 лікарських препаратах, які впливають на систему травлення та метаболізм.

Чи стануть ці вказівки і штрафи уроками на майбутнє для цих та інших фармкомпаній? Як один із заходів, безперечно. Але, щоб подолати рекламне свавілля, потрібні серйозніші кроки. Пригадаймо, як свого часу було видано Наказ МОЗ від 17 серпня 2012 р. №639 «Про затвердження переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування, які відпускаються без рецепта», куди потрапили 326 найменувань ЛЗ. Втім статистика продажів свідчить, що то були половинчасті рішення і вони не дали очікуваних результатів. Застереження — ніщо, гроші — все! Тож телевізійний ефір, як губка, «всотує» рекламу ліків, що сягає 10% від обсягів телеринку. І втрачати ласий шматок добровільно ніхто не бажає.

Сумарний обсяг витрат усіх фармкомпаній на ТБ-рекламу в 2012 році в прайсових цінах становив близько 3,5 млрд. грн.

При цьому потужним клієнтам-фармкомпаніям зазвичай надається знижка до 50% від прайсової вартості. Відповідно, реальна вартість ТБ-реклами для всіх виробників склала 2,3 - 2,7 млрд. грн за рік — при загальному обсязі фармацевтичного ринку в 27 млрд. грн. Отже наші співгромадяни могли зекономити майже 10% коштів, витрачених на ліки.

В ефірі — товстосуми

Препарат «Но-шпа®», який не зникає з телеекрану, впевнено лідирує серед своїх нетелевізійних аналогів (препаратів, що містять дротаверин). За результатами 2012 року, «Но-шпа®» — це 87% усіх проданих на українському ринку таблеток дротаверину, що у грошовому вимірі становить майже 349 млн. грн. При цьому одна таблетка «телезірки» наразі коштує в 2,1 разу дорожче, ніж нерекламований аналог.

Ще один яскравий приклад — разюча різниця у вартості препаратів ібупрофену (таблетованих і капсульованих). Ті, що «прижилися» на телеекранах упродовж останніх 5-ти років — «Нурофен®», «Ібупром» і «Імет®» — виявилися… у 9-10 разів дорожчими за нерекламовані аналоги (решта 12 виробників). При цьому сумарно за 2,5 року частка розрекламованих препаратів ібупрофену в загальній кількості проданих в Україні препаратів цієї групи становила 59,5% — решта 40,5% припадає на виробників, які ведуть себе стримано в рекламній політиці і цивілізовано у ціновій.

Серед препаратів силімарину є лише один, який вийшов на ТБ — це «Карсил®» виробництва Sopharma, Болгарія. За останні 2,5 року середня вартість однієї капсули «Карсилу®» стрімко зросла на 30%. У той же час препарати силімарину інших виробників, які не рекламувалися, за відповідний проміжок часу зросли в ціні лише на 14%. Таке зростання ціни пояснюється просто — із серпня 2012 року розпочалася масштабна рекламна кампанія «Карсилу®» на телебаченні.

Тож хто платить за рекламу ліків? На перший погляд — їхні виробники. Але то — казка. Насправді всі витрати фармкомпаній на ТБ-рекламу оплачує населення, яке поспішає в аптеку. І за що ж платять наші хворі — за якісні й ефективні ліки (у що вже не вірять навіть ті, хто впав у гіпнотичний транс біля телевізора) чи за «мультики» про них?

Час розвести мости

Доки лунатиме реклама ліків з телеефіру, марно сподіватися на те, що населення шикуватиметься біля кабінету лікаря за порадою. І даремно переконувати його в тому, що самолікування шкодить здоров’ю: поєднати рекламний пряник і батіг попереджень — Сізіфів труд.

Телереклама ліків — це своєрідний ящик Пандори, який відкривають виключно з цікавості, а випускають звідти численні біди. Здається, наше суспільство вже вичерпало його сповна. Залишилася лише надія на те, що держава таки наведе лад у цій царині. Бодай спробує зробити це не для замилювання очей. Приміром, на 2 роки обме¬живши рекламу безрецептурних лікарських засобів на телебаченні, радіо, у друкованих ЗМІ тощо. І якщо за цей час пацієнти усвідомлять істину, що «пироги має пекти пекар, шити чоботи — чоботар, а лікувати людей — лікар», якщо українці витрачатимуть зароблені гроші на ліки, а не на їхню рекламу, це означатиме, що ми — на вірному шляху.