Декілька слів правди про чечеліївських «повстанців»

У Петровому на вулиці Кірова, поблизу колишньої «Сільгосптехніки», височіє пам’ятник героям громадянської війни. Бронзовий воїн у кавалерійській шинелі і будьонівці скорботно схилив голову над гранітною плитою, де написано, що тут поховані борці за встановлення і зміцнення Радянської влади на Петрівщині: Чирва Юхим Антонович - голова волвиконкому, Міщенко Трохим Андрійович - голова комітету незаможних селян; Куріпка Михайло Арсентійович - працівник міліції; Дорошенко Данило Іванович - працівник міліції та ще 33 невідомих червоноармійці із продзагону. Зверху напис: «Днів тих не змовкне слава, не зітруть її літа». На бетонній плиті зображені три вершники в будьонівках і напис, що через товщу тисячоліть часу не зітреться пам’ять про героїв, які полягли за владу Рад.

Цей продзагін загинув у Чечеліївці біля так званого Червоного Яру від рук банди під проводом Сави Ярового. Того самого, якого славить виходець з Чечеліївки Дмитро Андрусенко в матеріалі «Світлій пам’яті земляків-повстанців», опублікованому в «Трудовій славі» №№ 23, 27, 29, 34 цього року. Маємо заявити, що цей матеріал про буремні дні громадянської війни 1919-1920 років збурив не тільки багатьох жителів Чечеліївки, але й ветеранів Петрівського кар’єру, на якому працювали і зараз працюють, серед інших, і вихідці з цього села. Відомо, що перші декрети країни Рад були про мир та про землю. Знедолені раділи, що отримали землю, як єдине на той час у селі джерело існування, водночас багатії, які були і в Чечеліївці, і у яких цю зайву землю відбирали,- лютували, ненавиділи всіх, хто підтримував Радянську владу та об’єднувався в комуни. Особливо ця ненависть виявлялася щоночі, коли бандити палили майно комун і підступно вбивали комунарів. Тож коли банда Ярового порубала одразу 33-х червоноармійців, до Чечеліївки було вирішено направити підрозділ будьоннівців для захисту і підтримки комунарів. А в матеріалі Дмитра все інтерпретується навпаки, що дає нам підстави сприймати його, як брехливу вигадку.

Будьоннівці були регулярним підрозділом Червоної Армії, отож бійці суворо попереджалися, що всіх грабіжників-ґвалтівників судитиме ревтрибунал. Відтак заяви про жорстокість і звірства будьоннівців – провокаційна вигадка. Щодо жорстокості, то нав’язували її саме білогвардійці, а вдавалися до неї у своїх діях і банди Григорьєва, Ярового та інших контрреволюціонерів, які знущалися з селян, особливо комунарів. Про такі випадки звірств на Петрівщині свого часу ще довго пам’ятали, зокрема, коли білобандити відвезли до П’ятихаток і спалили в топці паровоза жителя с. Зеленого Т.Гуніна,а от сім’ю більшовика Флейтука на висілку, поблизу Йосипівки, живцем спалили в хаті разом з дітьми і старими батьками. Тому ревкомівці у відповідь були змушені оголосити червоний терор. Хоч зрозуміло, що до катувань не вдавались, інакше вони б втратили підтримку і прихильність більшості простого люду, а це було дуже важливим чинником у встановленні і ствердженні Радянської влади. Щодо дій будьоннівців у Чечеліївці - вони справді змушені були спалити садиби кількох бандитів, але ж війна - це війна, яка , як відомо, в білих рукавичках не ведеться.

Можна було б наводити чимало прикладів того, як діяли куркулі, їх синки і поплічники з різних банд, однак реальних очевидців тих подій давно вже немає серед живих. Водночас, якби ще був живим батько Дмитра - Дмитро Якович, він міг би розповісти набагато більше і значно правдивіше від того, що перекручено подав його син.

Славне село Чечеліївка Чечеліївської сільської ради відоме й своїми справжніми героями, яких, безумовно, треба увіковічнити в пам’яті земляків. Серед таких, скажімо, той же Артем Іванович Балахов, котрий в роки революції та громадянської війни був командиром червоногвардійців, які боронили від бандитів жителів  Чечеліївки, Олександрівки і Жуганки. Саме на його честь було згодом названо вуглерозріз «Балахівський» та виникле поруч робітниче селище. А ще на території Чечеліївської сільської ради народилися Герої Радянського Союзу С.К.Булда, В.М.Дригін, Ф.А. Щур, а Герой Радянського Союзу П.П.Ткаченко, хоч і народився у неподалік розташованій Федорівці, але тривалий час вчителював саме у Чечеліївці, тож його тут також вважають своїм. Також вважають своїм і повного кавалера орденів Слави Віктора Григоровича Косолапова, який працював тут головним агрономом і неодноразово обирався головою сільської ради. У повоєнні роки був нагороджений орденом Леніна бригадир тракторної бригади Ю.Я.Шаповал з с. Малинівки. Трьома найвищими нагородами за мирну працю був відзначений Д.Т.Єгоров. Теплими словами можна згадати комбайнера В.М.Миколенка, бригадира тракторної бригади С.Д.Дяченка та ще багатьох славних чечеліївців, олександрівців та жителів інших сіл сільської ради.

Отож 10 квітня цього року відбулося засідання активу ради ветеранів Петрівського рудника. Ветерани обурені, що районка опублікувала матеріал, який возвеличує бандитів, цим самим принижуючи честь і гідність бійців-червоногвардійців, справжніх героїв громадянської війни, борців за нове життя.

 Автор Дмитро Андрусенко хоче переконати, що бандитський заколот мав якесь відношення до боротьби за незалежність України. Він стверджує, що всі подані ним матеріали взяті з архіву. Що ж, можливо, в тому, що стосується несправедливо засуджених,то десь із ним можна було б погодитись, але ж усе решта – звичайнісінька вигадка! Ось він спирається на таких «героїв», як Григорьєв, Яровий та їм подібних. Однак, якщо хто бажає детальніше ознайомитися з «героями» таких банд – чимало вичерпної інформації можна знайти в газетах «Пульс» та «Комуніст», підшивки яких знаходяться в районній бібліотеці, де описано, як боролись такі «герої» і під час громадянської війни, і вже пізніше - в 39-47 рр. на територіях Тернопільської, Львівської та інших західних областей.

 Ветерани вважають, що замість того, аби оприлюднювати псевдоісторичні вигадки, «Трудова слава» мала б більше уваги приділяти трудовій звитязі людей праці, успіхам славних наших дітей в навчанні, спорті. Разом з тим, ось минуло вже майже півріччя 2013 року, а газета нечасто згадаувала про те, як тривають польові роботи, що сьогодні відбувається в тваринництві у тій чи іншій агрофірмі. Адже зараз господарів-приватників нібито й не бракує, створено чимало агрофірм та фермерських господарств, а ми, тим часом, нерідко змушені купувати продовольчу продукцію, вироблену в Польщі, Туреччині, інших країнах. Тож сподіваємося, що це наше звернення знайде підтримку і в самій редакції, і в районній раді та адміністрації.

 І насамкінець, знову повертаючись до вищезгаданої статті - хотілося б зробити деякі висновки з прочитаного. Передусім, ми категорично незгодні з трактуванням, що нібито це населення Чечеліївки повстало проти військ Будьонного і Радянської влади. Якщо говорити об’єктивно, то жорсткий опір чинили виключно недобитки денікінських загонів, а також банди Григорьєва, Сави Ярового та інших куркульських ватажків, яких на той момент в Чечеліївці зосередилося чимало. Просте населення села, в тому числі старі люди, жінки та діти, звісно, також постраждали, адже стали мимовільними учасниками бойових дій. Водночас, члени банд Григорьєва та Махна ще довго чинили спротив Радянській владі, грабували банки в Одесі, Маріуполі, забирали золото, гроші і цінності, які використовували для особистої наживи. Про ці факти також можна знайти чимало документальних свідчень в літературі та періодиці різних років. От якщо пан Дмитро зуміє їх якось спростувати чи пояснити – тоді ми матимемо підстави для предметної дискусії. А поки що нехай описані ним фантазії залишаються на його совісті.

За дорученням ветеранського активу:

І.Глущенко - голова осередку ветеранської організації Петрівського кар’єру;

О.Паук - профорг осередку;

П.Злакоман - член президії районної ради ветеранів України.