Все далі і далі віддаляє нас час від тієї жахливої квітневої ночі 1986 року, коли “мирний”, як ми його звикли називати, атом вирвався з-під контролю. Саме тоді маленьке українське містечко Чорнобиль миттєво стало відомим всьому світу. Люди планети з гіркотою сприйняли звістку про лихо, що трапилось там. Його наслідки могли бути ще більшими, якби не самопожертва та героїзм пожежників. Без щонайменших вагань вийшли вони на жорстокий поєдинок з вогневим шквалом і в екстремальних умовах погасили пожежу в епіцентрі вибуху на атомній станції.
Майбутнього немає без минулого, яке, на жаль, має не лише білі, а й чорні смуги. Одна з них – Чорнобиль. Ні в якій мірі не применшуючи подвигу інших ліквідаторів наслідків аварії, ми повинні віддати належне саме людям вогняної професії, всім відзначеним і не відзначеним нагородами держави.
Адже першими, хто, не замислюючись про наслідки, кинувся у бій з атомною стихією, були пожежники.
Пожежники-чорнобильці виявили у лиху годину високу свідомість громадського обов”язку, співчуття чужому лихові, самопожертвування на благо тисяч інших людей, тож вони та їх сім”ї заслуговують більшої уваги з боку владних структур і організацій, від яких залежить рівень їхнього буття, соціальний та правовий захист.

В’ячеслав Бакун, Володимир Груєнко