СПОРТИВНІ НОВИНИ
Не втомлюються радувати нас своєю видовищною і цікавою грою футболісти «Інгульця». Ще не вщухли гарячі емоції після яскравого поєдинку в Дніпрі, з нині уже фактичним переможцем змагань Першої ліги, командою «Дніпро - 1», як «Інгулець» знову привернув до себе увагу уболівальників усієї України – цього разу вже видовищним камбеком в стилі «Тоттенхема» чи «Ліверпуля», буквально на морально-вольових якостях врятувавши, здавалося б, уже програну гру. І не просто врятувавши, а й здобувши вольову перемогу та поклавши до своєї очкової скарбнички три чергових залікових пункти.
Напевне, з точки зору видовищності, своєрідної «театральної» інтриги, для уболівальників такі ігри є найцікавішими, адже минулої п’ятниці на стадіоні «Інгулець» прихильники нашої команди на собі відчули усю гаму емоцій – від смутку і розчарування, до бурхливої радості і неймовірного піднесення. Однак, тренерському штабу, очевидно, все ж доведеться розібрати, чому в першій половині гри матчу 28-го туру, в якому до Петрового завітав столичний «Оболонь-Бровар», були допущені прикрі і зовсім не обов’язкові помилки в захисті, що зумовили такий невтішній для нас результат перед виходом на перерву. «Інгулець» пішов відпочивати за рахунку 0:2, при тому, що по грі аніскілечки не поступався своїм опонентам, а навпаки – виглядав потужніше, цікавіше в плані організації атаки, та й гостроти в діях наших футболістів було не менше, аніж у їхніх візаві.
Один лише Олександр Кучеренко, який у звітному поєдинку був змушений зіграти на позиції правого захисника замість травмованого Дениса Балана, був двічі надзвичайно близький, аби відзначитися у воротах суперника: одного разу після його потужного дальнього удару м’яч відбила хрестовина воріт, а ще раз м’яч просвистів у лічених сантиметрах від стійки біля дальнього нижнього кута, хоча голкіпер був уже просто не з змозі на нього реагувати.
А далі спрацювало типове для футболу неофіційне правило: не забиваєш ти – забивають тобі. Причому обидва голи наші футболісти «привезли», як мовиться - самі собі… Спершу в, здавалося б, не критичній ситуації «завозився» з м’ячем поблизу власних воріт Михайло Писко, завдяки чому його «обікрав» наш колишній одноклубник Максим Покотилюк, виклавши після цього ідеальний пас своєму партнерові - канадському легіонеру з українським корінням Арамісу Кузіну, удар якого, практичн,о з триметрової відстані Антон Ситніков відбити був просто не в змозі.
До речі, Михайло Писко, у порівнянні з попереднім поєдинком, де він був одним з найкращих на полі, звітний матч провів значно слабше, через що по перерві й був замінений. Можливо, футболістові просто бракує досвіду, аби психологічно налаштовуватися належним чином на кожну гру, а, може, просто позиція з лівого флангу захисту для нього не зовсім зручна, хоча, звичайно, всі футболісти «Інгульця» - професіонали вже досить високого рівня, тож взаємозамінність на кожній позиції для багатьох з них не повинна бути проблемою. Втім, напевне, можуть бути і винятки, як ось у даному випадку.
Другий пропущений гол нашою командою взагалі став наслідком якогось непорозуміння в лавах захисників, що дозволили безперешкодно здійснити кілька ударів поспіль спершу тому ж Кузіну, який влучив у поперечину, а на добиванні опинився першим нападник гостей Ігор Мединський, який також спочатку влучив у штангу, і лише повторним ударом спрямував м’яч у сітку. На певний час над стадіоном повисла тиша, згодом залунали поодинокі вигуки розчарування. Але, до честі уболівальників, не зважаючи на такий прикрий розвиток подій, вже невдовзі вони знову стали активно підтримувати своїх улюбленців, скандуючи назву команди і закликаючи не здаватися, а йти вперед
Звичайно, назвати забиті «Оболонню» м’ячі випадковими – теж буде неправильно і необ’єктивно. Гості показали, що вони також дуже цікавий і боєздатний колектив, невипадково ж упродовж майже усієї першості кияни входять до чільної п’ятірки команд. Багато в чому гра «Оболоні-Бровар», до речі, за тактичною схемою нагадує гру «Інгульця». Зокрема, так само, як і «Інгулець», «Оболонь-Бровар» застосовує високий пресинг при колективному відборі м’яча, змушуючи суперників нервувати і помилятися. Згадана помилка Писка стала якраз наслідком такого пресингу. Та й загалом, «Оболонь -Бровар» - команда дуже добре укомплектована по всіх позиціях, тож якщо й не цього року, то, принаймні, вже на наступний, підопічні Сергія Ковальця будуть одними з найреальніших наших конкурентів у боротьбі за право виходу до Прем’єр-ліги, якщо, звичайно, не станеться якоїсь форс-мажорної ситуації.
А по перерві ми побачили вже зовсім інший «Інгулець» - команду в найкращих її проявах. Звичайно, відчутно пожвавили гру зроблені Сергієм Лавриненком заміни. Причому, досить вдало увійшли в гору усі чотири футболісти – як Синьогуб та Акименко, так і Щедрий та Піднебенной. Можливо, помилкою «Оболоні» стало прагнення зіграти по рахунку: кияни все відвертіше стали затягувати час, не поспішаючи робили заміни, подовгу не вводили м’яч в гру після зупинок, за що, до речі, голкіпер гостей Федорівський був покараний жовтою карткою. Але найбільшим покаранням для «Оболоні» стала втрата темпу, адже коли команда діяла на високих швидкостях, поки вона намагалася гостро атакувати, то й «Інгулець» діяв, переважно, «з оглядкою» на власні тили. Коли ж «пивовари» вирішили, що справу вже зроблено, слід лише зіграти на утримання рахунку – розплата не забарилася. По-перше, «Інгулець» продовжував наполегливо шукати підступи до воріт «Оболоні», змушуючи киян оборонятися усіма силами, а по-друге – суттєво підвищив інтенсивність таких атак, внаслідок чого оборона гостей потроху «затріщала». І якщо в кількох епізодах удача все ж ще трохи була на боці «пивоварів»; зокрема після ряду гострих атак, найнебезпечнішою з яких стала прострільна передача, що її ударом головою з влучанням у поперечину воріт замикав Олександр Мішуренко, то вже під кінець гри і фортуна не допомогла гостям утримати переможний рахунок. Скоротив розрив кращий бомбардир «Інгульця» Олександр Акименко, влучним ударом в нижній кут замкнувши пас Мішуренка.
Сталося це на 72-й хвилині, а ще через десять хвилин «Інгулець» зрівняв рахунок. Мабуть, є певна справедливість і закономірність в тому, що зробити це вдалося саме Кучеренкові, адже з огляду на свою активність і наполегливість Олександр, безумовно, заслужив на такий успіх. Влучний удар удався в ході масованої колективної атаки, коли гравці «Оболоні-Бровар» практично всією командою відійшли в оборону, поставивши так званий «автобус». Втім, летючий, мов на крилах, «Інгулець» вже жоден «автобус» був не здатен зупинити. Хоча, звичайно, й викликає подив, як у такому густому частоколі ніг Кучеренко спромігся знайти шпарину та влучно в неї пробити. А перемогу вже в компенсований арбітром до основного час приніс ще один влучний удар, колишнього, до речі, гравця «Оболоні -Бровар» а нині – одного з найперспективніших півзахисників «Інгульця» Олександра Козака, який тепер засмутив своїх колишніх одноклубників.
Отже рахунок зустрічі – 3:2 на користь «Інгульця», а наші хлопці довели, що не лише спроможні порадувати своїх прихильників хорошою видовищною грою, а й, в разі потреби, здатні продемонструвати неабиякі морально-вольові якості задля досягнення поставленої мети. Звісно, це не може не тішити.
А насамкінець про ще один аспект минулого двобою. Наприкінці гри, уже за рахунку 2:2, гравці «Оболоні-Бровар» в одній з контратак таки вразили ворота нашої команди. Однак за кілька секунд до цього арбітри зафіксували у автора забитого м’яча положення поза грою, і гол, звісно, не зарахували. Нападника ж киян – бразильця Ейдера Гутті за те, що пробив по воротах після свистка арбітра, покарали жовтою карткою, вже другою, яка, автоматично, стала червоною. Загалом, цілком ординарний епізод, яких в ході кожного чемпіонату трапляється не один і не два. Зрозуміло, що хтось з адміністрації «Оболоні-Бровар» суддівським рішенням залишився незадоволеним, адже йому здалося, що арбітри в цьому епізоді помилилися. Ну і це також звична річ, адже команди,які програють, часто в своїх поразках звинувачують і арбітраж, і ще якісь непереборні обставини. Ми, напевне, теж не є винятком з цього правила. Однак чому про це говоримо окремо? А річ у тім, що уже того ж вечора на телеканалі «Футбол-1» цьому епізоду було присвячено цілий сюжет з промовистою назвою «Скандал в Первой лиге», і оцінка епізоду була, фактично, тотожна тій, що її висловив спортивний директор «Оболоні». Демонструвався також фрагмент відео з цим епізодом, з якого дійсно складно було з повною впевненістю сказати: був офсайд чи ні? Адже в момент передачі той же Гутті хіба що на ступню перебував ближче до лінії воріт «Інгульця». Можна, звичайно, й з приводу такого відеодоказу посперечатися: адже навіть якщо на ступню – це вже офсайд. Але є ще один нюанс, про який телевізійники чомусь промовчали, хоча ті, хто працює на спеціалізованому футбольному каналі, напевне, з подібними випадками вже мали б зустрічатися і розуміти, як це відбувається насправді. Річ у тім, що камера, яка вихопила цей епізод, не перебувала в положенні, перпендикулярному до бічної лінії, з якої дійсно можна було б переконатися – є офсайд чи немає. Під кутом же (а тут він був чималенький – від 20 до 30 градусів), проекція розташування гравців на полі дещо спотворюється, тож якби гравець опинився в положенні «поза грою» навіть більше, ніж на корпус, камера під таким ракурсом показала б учасників епізоду, як таких, що перебувають майже на одній лінії. Така собі, не особливо й складна ілюзія, яку розуміємо ще внаслідок знань, отриманих зі шкільного курсу фізики в розділі «Оптика». Але чому ж канал «Футбол» так беззастережно став поширювати позицію лише однієї сторони?
А відповідь на це питання очевидна, якщо пригадати, кому належать телеканали «Футбол 1» і «Футбол 2», і з ким наша команда зустрічатиметься уже цієї середи в фіналі Кубку України (результат якого читачі нашої газети на момент отримання цього номера вже знатимуть). Як бачимо, заочна боротьба між «Інгульцем» і «Шахтарем» розпочалася ще задовго до стартового свистка, і криється вона, в даному випадку, в таких ось телесюжетах, в кампанії по організації взяття у футболістів «Інгульця» допінг-тестів та інших, можливо, не таких помітних, але не менш ефективних засобах психологічного впливу на суперника. Тобто, до вирішального поєдинку, за задумом великої бригади піарників «Шахтаря», «Інгулець» має прийти максимально розконцентрованим, втягнутим у якісь другорядні скандали, психологічно неурівноваженим, аби потім на полі довершити усю цю роботу, без сумніву, дуже талановитими і майстровитими гравцями.
Можна, звичайно, ображатися на «Шахтар» за подібні речі, але, з огляду на майбутні амбітні плани нашої команди, краще повчитися, як формується сприятлива передматчева атмосфера, як навіть нейтральних учасників можна штучно перетворити на своїх прихильників, а усі навколофутбольні новини та чутки спрямувати у вигідне для себе русло.
Звичайно, на момент підготовки цього номера і цього матеріалу, результат фінального поєдинку передбачити неможливо, водночас, ми розуміємо, хто такий у футбольній ієрархії «Інгулець», а хто – «Шахтар», а отже той результат, якому ми могли б порадіти, буде хіба що мегасуперсенсаційним.
І все ж чомусь думається, що, як мінімум, за гру наших хлопців червоніти не доведеться, а уболівальники, що прийдуть на «Славутич - Арену» (за інформацією, яку маємо за три дні до поєдинку, усі квитки на фінал вже розкуплені!) про такий свій вибір не пошкодують.
Словом – удачі «Інгульцю» і чудового спортивного довголіття!
Володимир Кіфенко
