Спортивні новини
Не секрет, що початку офіційного сезону усі уболівальники нашого «Інгульця» очікували з надією, але і з певною тривогою, з огляду на відверто невдалу для команди кінцівку осінньої частини першості. Про об’єктивні та суб’єктивні причини тих невдач ми вже говорили, і все ж, певне хвилювання перед виїзним поєдинком з «Миколаєвом» таки було присутнє. Зокрема й тому, що корабели під час зимового міжсезоння суттєво посилили свій склад, до тренерського керма команди прийшов досить досвідчений та по-хорошому амбіційний спеціаліст Сергій Шищенко та й взагалі віднедавна миколаївці також стали декларувати для своєї команди найвищі завдання, конкретніше: на поточний чемпіонат – це потрапляння до п’ятірки кращих команд Першої ліги, а на наступний рік - боротьба за вихід до УПЛ. Тож, зрозуміло було, що «битва» на полі миколаївського стадіону «Парк Перемоги» на час чекає безкомпромісна. Відтак, удвічі приємніше, що наші хлопці не знітилися перед серйозним суперником, а, практично, з самого початку окреслили свою ігрову перевагу. Разом з тим, звітний поєдинок, напевне, видався найскладнішим за всю історію протистояння наших клубів: миколаївці також будь-що не бажали поступатися ініціативою, а відтак в’язка, безкомпромісна, напружена боротьба з великою кількістю зіткнень, мікротравм, перманентних виходів лікарів для надання медичної допомоги гравцям точилися на кожній ділянці футбольного поля. Словом, поєдинок протримав уболівальників у нервовому збудженні ледь не до фінального свистка. І особливо втішно, що це збудження завершилося радісноюю емоційною розрядкою саме для уболівальників нашої команди. Відіграли відмінно усі ігрові лінії, тож відзначати когось окремо, напевне, було б неправильно. І все ж, не можу обійти увагою саме авторів забитого м’яча, адже цього разу він був справжнісіньким шедевром.
Передусім відзначу Дмитра Сулу, адже саме епізод з забитим м’ячем довів, що «Інгулець» в період міжсезоння поповнився справді цінним гравцем – гострим, швидким, креативним нападником, здатним в долі секунди приймати рішення і втілювати їх в продуктивні дії. Конкретно, якщо говорити про епізод із взяттям воріт, то він став наслідком рішучих дій Сули, що, відстаючи на три метри від захисника господарів Кушніренка, який мав намір прийняти і обробити м’яч, тим не менш сміливо пішов у відбір, і, не дозволивши Кушніренкові опустити спортивний снаряд на землю, «обікрав» його і стрімко прорвався в штрафний майданчик «Миколаєва». Проте сам бити не став, а віддав бездоганний за точністю пас на Сітчінаву, який виходив на ще зручнішу для взяття воріт позицію. Ніка також проявив високий клас, не зупиняючи м’яч, а в один дотик спрямувавши його в сітку воріт господарів. Вийшла зразкова хрестоматійна комбінація, яка й увінчала наприкінці гри зусилля нашої команди, після чого з рахунком 0:1 на табло ігровий час добіг кінця.
Отже заслужені три очки, й «Інгулець» зберігає за собою цілком реальний шанс на потрапляння в п’ятірку, а, теоретично, навіть в трійку кращих команд поточної першості. Найбільшим розчаруванням від переглянутої гри стала хіба що якість репортажу, адже коментатор поєдинку здійснював його з такою відчутною байдужістю, з таким відстороненням, що склалося враження, неначебто його змушують займатися неприємною, важкою роботою. Коли він увесь час плутав прізвища не лише наших, але й миколаївських футболістів, або робив ледь не кілька- хвилинні паузи в коментуванні – ще можна було б промовчати – зрештою, нам уболівальникам старшого покоління, «розбалуваних» самобутніми артистичними коментарями Миколи Озерова чи Коте Махарадзе, справді, мабуть, важко догодити. Але коли коментатор заявляє, що «гра нудна й нецікава» за тієї кількості ігрових зіткнень, за тієї напруги, що тримала усіх «в тонусі» з самого початку і до кінця, мимоволі виникає питання, чи варто йому взагалі коментувати футбольні поєдинки? Можливо, краще спробувати свій коментаторський хист в інших видах спорту?
Справді, дуже видовищних, гольових епізодів було не так багато, як в деяких інших, більш результативних матчах. Однак це зовсім не означає, що команди уникали боротьби – навпаки, повторюся, гостра боротьба точилася на кожному клаптику футбольного поля, і те, що гра виявилася не особливо щедрою на гольові моменти, в даному разі пояснюється прагненням кожної з команд будь-що відіграти надійно в обороні, зосередивши свої зусилля, передусім, саме на цьому компоненті гри. Тож чи можна назвати таке протистояння нудним?
Хоча, незважаючи на відсутність у сучасній спортивній коментаторській професії постатей рівня згаданих Озерова чи Махарадзе, слід зазначити, що й сьогодні у нас з цим не все так безнадійно. Зокрема, серед матчів звітного туру досить непоганим коментаторським супроводом вирізнявся поєдинок «Колоса» та «Прикарпаття», безумовно – головний матч туру між «Металістом 1925» і командою «Дніпро - 1» та й поєдинок майбутніх наших суперників (тобто уже нинішніх, адже газета вийде з друку після того, як «Інгулець» зіграє вдома з «Рухом»), у матчі «Рух» - «Балкани» теж був озвучений більш-менш непогано. Більше того – цей поєдинок можна було переглянути, обравши собі одного з двох можливих коментаторів, адже гру, що транслювалася в «Ютубі» і на телеканалі «X – SPORT» коментували різні особи. Коментатор на «Ютубі» був явно прихильний до команди господарів, і навіть не намагався цю свою прихильність приховувати. А от диктор матчу телеканалу «X – SPORT», можливо, й не був таким емоційним і красномовним, як його колега, однак, принаймні, демонстрував повну неупередженість, що, власне, й має бути нормою на телеканалі, який транслює свої репортажі на всю країну. Гра у Львові, що віднедавна став місцем базування «Руху», принесла перемогу господарям також з мінімальним рахунком 1:0, хоча інколи й «Балкани» демонстрували досить цікавий, видовищний футбол.
Однак, ближче до середини другого тайму балканці «підсіли» функціонально, тож стало помітним, що вони навряд чи вже зможуть відігратися. Втім, з відомих причин, наші погляди більш прискіпливо були прикуті саме до гри «Руху». Що можна сказати?.. Помітно, що Кучук починає творити дуже сильну, потенційно перспективу команду, тож, гадаю, нам на домашній арені з винниківцями-львів’янами змагатися буде дуже нелегко, навряд чи легше, ніж у Миколаєві. Щоправда, на нашу користь тут може зіграти те, що «Інгулець» через зіграну гру в п’ятницю (тоді, коли решта ігор туру відбулися в суботу) отримав зайвий день для відпочинку. До того ж, «рухівці» змушені будуть відновлюватися в дорозі, під час доволі неблизького переїзду зі Львова до Петрового, що теж, напевне, не є оптимальною умовою для відновлення фізичних та психологічних кондицій. А з іншого боку, можемо припустити, що тренерський штаб нашої команди навряд чи під час гри з «Рухом» розкриватиме усі свої козирі, добре розуміючи, що в складі «рухівської» делегації перебуває чимало інформагентів, які, безумовно, поділяться зі своїми земляками-«карпатівціями» інформацією про усі сильні та слабкі сторони нашої команди перед поєдинком, який відбудеться трохи більше, ніж за тиждень, 7 квітня, і який, поки що, стає найголовнішою подією для нашого «Інгульця» за усю його історію – матч чвертьфіналу Кубку України. Тож, враховуючи усі ці обставини , жодних прогнозів на гру з «Рухом» робити не ризикнемо, хоча й бажаємо, звичайно, перемоги нашій команді в усіх, без винятку, поєдинках. Власне, результат цієї гри та, можливо, якесь фото з матчу ми ще встигнемо оприлюднити в цьому номері, залишивши місце у вже зверстаному макеті.
* * *
Отже, незадовго до здачі номера газети до друку «Інгулець» зіграв свій перший домашній поєдинок цієї весни на власному газоні. Гра завершилася безгольовою нічиєю. Наші хлопці володіли ігровою та територіальною перевагою переважну більшість ігрового часу, створили кілька якщо й не моментів, то, принаймні, напівмоментів, сприятливих для взяття воріт, однак «пробити» добре організовану оборону команди Леоніда Кучука цього разу нам так і не вдалося.
Власне, рука нового головного тренера «Руху» відчувається в тому, що його колектив став діяти набагато дисциплінованіше, тактично грамотніше, разом з тим, стрімкіше переходячи з оборони в атаку. Словом, цього дня на полі протистояли один одному два потужних, тактично грамотних колективи, кожен з яких, спіймавши суперника на помилці, міг обернути результат матчу на свою користь. Але, за великим рахунком, помилок в матчі не припустилися жодна зі сторін, окрім, можливо, якихось незначних огріхів, тож 0:0 є цілком справедливим і закономірним підсумком цього поєдинку. Хоча, будьмо відвертими, якби на завершальній стадії зазначених вище напівмоментів були трохи влучнішими, чи можливо, більш удачливішими наші Ніка Сітчінава, Олександр Мішуренко чи Владислав Лупашко, то, ми могли б таки узяти ці важливі 3 очки, а натомість мусимо задовольнитися лише одним.
Що ж, трагедії з цього робити не станемо, головне ж, що «Інгулець» таки продовжує демонструвати змістовну і зрілу гру, а якщо є гра, то рано чи пізно будуть і високі результати.
До речі, на післяматчевій пресконференції чимало добрих слів про нашу команду сказав головний тренер гостей, добре знаний не лише в українському, а і, в усьому пострадянському футболі спеціаліст Леонід Кучук. Точніше, він висловив задоволення діями своїх власних футболістів, але це прозвучало так, що, безумовно, ця компліментарність стосувалася і нашої команди: «Я дуже радий і гордий з того, що ми змогли утримати нічийний результат з такою висококласною командою, якою є сьогоднішній «Інгулець». Хоч за якістю гри «Інгулець» і переважав нас протягом майже усього ігрового часу, однак ми вибудували грамотну тактичну схему захисту, що й дозволило уникнути поразки», – зізнався білоруський спеціаліст. Тож хіба не приємно усвідомлювати, що з нами не просто рахуються – на гру з нами уже налаштувються, як на особливо відповідальний іспит? Хіба ж це не оцінка якості нашої команди, роботи її тренерів та гравців?
А насамкінець дозволимо собі кілька критичних зауважень на адресу своїх колег-уболівальників. Маю на увазі тих, хто голосно, на увесь стадіон лементує: «Чого стоіте, давай впєрьод, бистрєє!»... Так от, шановні друзі, ми усі маємо зрозуміти, що отаке «вперьод-бистрєє» могло спрацювати ще в ті часи, коли команда колгоспу Карла Маркса зустрічалася з командою радгоспу «ХХ партз’їзду». Там дійсно нерідко спрацьовувала тактика, коли Грицько сильно бив уперед, а там хтось – Іван чи Микола – могли заштовхати м’яч у ворота суперника.
Сучасний же футбол є грою доволі складною в плані не лише більш високого темпу чи володіння технікою обробки м’яча.
Це, в першу чергу, боротьба нервів, тактичних схем, коли гравцям на футбольному полі доводиться думати не менше, ніж шахістам за шаховою дошкою. Невипадково ж ми маємо непоодинокі вже приклади, коли начебто сильніша й краще укомплектована команда поступається суперникові через його недооцінку, через авантюрні дії, на кшталт згаданих «вперьод, бистрєє»...
Тож, коли гравці подовгу розігрують м’яч на власній половині, це зовсім не означає, що їх влаштовує результат на табло. В даному випадку йдеться про намагання «витягти» супротивника на себе, з тим, щоб утворилися вільні зони, які дозволили б підготувати плацдарм для продуктивної атаки.
Зрештою, сподіваюся, наш болільник також потроху навчиться розуміти і оцінювати подібні речі, тож згодом таких вигуків з трибуни буде значно менше.
Разом з тим, хотілося б порадити й гравцям «Інгульця», зокрема Максиму Ковальову, якого вважаю одним з найкращих (якщо взагалі не найкращим) центральних захисників у Першій лізі: поменше звертати увагу на таких крикунів та вступати з ними в дискусії. Ну що поробиш, якщо людина, як мовиться, «від сохи», можливо, вперше (чи вдруге) в житті прийшла побачити на власні очі футбольний матч - і не в змозі стримати свої емоції (адже, в принципі, десь чула, що переможцем у грі вважається той, хто забиває м’яч у ворота суперника), може сподівалася стати свідком цього «маленького чуда», а «чуда» чомусь немає? Звідси й розпачливі викрики.
Та нічого, повторюся, колись ми таки поступово навчимося не просто любити, але й добре розуміти та правильно аналізувати цю чудову гру.
Уже за п’ять днів у Горішніх Плавнях, – в поєдинку з тамтешнім «Гірником-Спорт», «Інгулець» продовжить свої виступи в чемпіонаті, а 7 квітня, у неділю, на нас чекає головна подія цієї футбольної весни – чвертьфінальний поєдинок Кубку України, в якому нашим опонентом стануть львівські «Карпати». Сподіваюся, аншлаг на стадіоні і підтримка нашим футболістам будуть забезпечені, тим більше, що на першу декаду квітня синоптики прогнозують вже доволі теплу, комфортну погоду.
Володимир Кіфенко
На знімках: Леонід Кучук: «Я задоволений діями своїх футболістів, які зуміли вистояти в протистоянні із потужним суперником; один з ігрових епізодів; Максим Ковальов (на першому плані) був зразком надійності та ефективності в захисних порядках нашої команди
