Скористайтеся своїм конституційним правом, зробіть власний усвідомлений вибір!
Не залишайтеся байдужими до власної долі, до долі своїх дітей та онуків, до долі усієї нашої країни!
Ми всі відповідальні за долю держави
Завершується черговий виборчий марафон – через день виборці прийдуть на виборчі дільниці, щоб віддати свій голос за одного з кандидатів на пост Президента України.
Нинішня виборча кампанія була, як ніколи, напруженою, брудною, заплутаною. Чого тільки варта безпрецедентна кількість бажаючих потрапити на цю високу посаду! Зрозуміло, що реальних кандидатів з-поміж майже чотирьох десятків не більше п’яти-шести, решта – технічні кандидати, завданням яких є, по-перше, – «відкусити» певний відсоток голосів від «електорального пирога» конкурентів, по-друге – забезпечити присутність представників відповідного реального кандидата, на якого працює технічний, в окружних і дільничних виборчих комісіях.
Крім технічних кандидатів, є серед них і представники політичних сил, які розуміють, що на перемогу розраховувати було б наївно, але прагнуть зайвий раз нагадати про свою присутність на політичному небосхилі, проаналізувати рівень підтримки своїх партій, аби скоригувати діяльність у розрахунку на парламентські вибори.
Дивує обурення, яке демонструють як прості громадяни, так і політики-важковаговики з приводу того, що хтось з кандидатів має «не таке» прізвище, хтось – незрозумілі джерела коштів, внесених за балотування у якості кандидата на посаду президента, хтось – «не таку» професію чи рід занять, не має досвіду діяльності на відповідальних державних посадах… Тому хочеться сказати, в першу чергу, політикам, які підняли невдоволений, а то і просто панічний лемент з цього приводу: «Хіба не ви створили законодавство, у відповідності до якого офіційно зареєстровані всі кандидати у президенти? Хіба хтось з них порушив це законодавство? Хіба вони винні в тому, що скористалися своїм конституційним правом бути обраними? В якій статті Конституції України, яким положенням виборчого законодавства визначено, що це право мають тільки представники певних професій, що люди зі схожими або і тотожними прізвищами не мають права балотуватися? Хіба не ви щоразу, йдучи на вибори, обіцяли прийняти нові, прогресивні виборчі закони, але вже вкотре обдурили народ, тож вибори проходять за старими законами, які, дійсно, далекі від досконалості?».
Президента, зазвичай, називають главою держави. Але насправді він очолює виконавчу гілку влади і його функції досить обмежені. Він відповідає, в першу чергу, за зовнішню політику держави і за її безпеку. Але і ця відповідальність не одноосібна, бо ж Україна – парламентсько-президентська республіка, тож Президент забезпечує виконання зовнішньополітичної діяльності, визначеної вищим законодавчим органом. Воєнну доктрину також затверджує парламент, а Президент, як Верховний головнокомандуючий, діє в її рамках.
Не секрет, що більшість людей не задоволені стрімким падінням життєвого рівня, зростанням тарифів, цін на товари першої необхідності, тож чекають, що прийде «месія», який враз все змінить на краще. Але слід пам’ятати, що зарплати, пенсії, тарифи, ціни на енергоносії тощо – компетенція уряду, а не президента.
Крім того, варто замислитися – чому Україна, яка після розвалу Радянського Союзу мала найкращі з-поміж інших союзних республік та країн колишнього «соціалістичного табору» стартові можливості для розвитку, стала найбіднішою країною Європи? В цьому винні, звичайно, всі попередні її керманичі, які дбали, в першу чергу, про власне збагачення, а не про долю держави. Але хіба ми з вами в цьому не винні? Хіба не ми їх обирали?
У 1991 році, обравши шлях незалежності, українці залишили владу в руках тих, хто ще вчора був непримиримим ворогом ідеї незалежності, гноїв по тюрмах і знищував патріотів. А потім ще впродовж багатьох років на виборах голосували то за комуністів, то за олігархів, марно розраховуючи на те, що вони будуть дбати за простий народ. Тож, як сказав перший президент України Л.Кравчук: «Маємо те, що маємо». І будемо мати, допоки не навчимося думати, аналізувати, приймати рішення на підставі осмисленого вибору, а не під впливом телевізора, який нині є головним агітатором. А агітує він за тих, хто має на це більше грошей.
Багато хто каже, що не збирається йти на вибори, бо, мовляв, «Від мене нічого не залежить, оберуть того, кого визначили десь нагорі». А ще часто можна почути: «Там всі однакові, обирати немає з кого». На це можна відповісти, що так може казати тільки людина, яка про інших судить по собі. Бо ж не можуть бути всі непорядними, є серед кандидатів достойні люди. Тож на вибори йти потрібно, але голосувати на підставі осмисленого вибору, аналізуючи попередню діяльність кандидата, його обіцянки і те, як він їх виконав. Слід звернути увагу на програму кандидата. Якщо там нереальні популістичні обіцянки, то не варто очікувати, що вони будуть виконані. Пора зрозуміти, що майбутнє держави, наших дітей і онуків залежить від нас, від нашого вибору.
Анатолій РЯБОКОНЬ
