Спортивні новини
Уже вдруге за останні пару тижнів суперником «Інгульця» в контрольних товариських спарингах стає криворізький «Гірник». Втім, якщо в попередньому поєдинку, який відбувся, нагадаємо, 25 січня, «Інгулець» буквально декласував своїх суперників (хоча на початку зустрічі дещо сенсаційно «горів» з рахунком 0:2, але потім довів свою перевагу, впевнено перемігши опонентів 6:2), то вже рахунок останнього спарингу для «Гірника» виглядає досить достойним. Ні, «реваншу» не сталося, «Інгулець» знову святкував перемогу, однак рахунок 2:1 на користь нашої команди свідчить про те, що криворіжці цього разу більш зібрано зіграли в обороні, не давши можливості, як два тижні тому, так вільно почуватися в межах та на підході до свого штрафного майданчика. Тож цього разу, через меншу кількість забитих м’ячів, гра, можливо, здалася не такою видовищною, однак насправді була не менш цікавою, а інтрига щодо того, хто ж стане переможцем, і взагалі – яким буде результат поєдинку – взагалі зберігалася майже до останньої хвилини.
І хоч по результату перевага «Інгульця» виявилася мінімальною, однак гра наших хлопців сподобалася, особливо в першому таймі. «Інгулець» володів ініціативою, впевнено граючи у відборі та перекриваючи усі зони, цим самим не даючи суперникові створювати власні комбінаційні атакувальні дії, разом з тим сам атакував досить різноманітно й небезпечно, активно задіюючи при цьому обидва фланги. Напевне, ще не все, як слід, виходило у новачка команди Артема Щедрого, однак імпонує його настирливість, зарядженість на боротьбу, завдяки чому їх зв’язка з Олегом Синьогубом на лівому фланзі атаки змусила криворіжців відчутно понервувати. Активним був і правий фланг, темп на якому задавав Денис Балан, а в атаці його зусилля продуктивно підтримували два Олександри – Козак і Мішуренко. Власне, в першому таймі, за усього бажання, критичних оцінок на адресу будь-якого з наших футболістів, дібрати важко, хоча, звичайно, тренерський штаб, напевне, для себе зробить висновки, що слід підсилити, над чим ще попрацювати. Відкрити рахунок наші хлопці, незважаючи на помітну ігрову перевагу, все ж зуміли лише наприкінці тайму. Гольову комбінацію розпочав Станіслав Піднебенной, дотепно прокинувши м’яч на фланг Мішуренкові. Олександр зробив вивірену прострільну передачу своєму тезці – Акименкові, що набігав на ближній кут воротарського майданчика. Акименко, зімітувавши удар по воротах в один дотик, цим самим «купив» захисників, змусивши їх удвох чи навіть утрьох блокувати імітовану загрозу, а сам тим часом обернувся навколо власної осі і пробив повз голкіпера впритирку зі стійкою. Криворіжці зуміли зрівняти рахунок в середині другого тайму, коли «Інгулець» виступав уже зовсім іншим складом. Швидка контратака «гірників» завершилася влучним ударом метрів з 25-ти Андрія Шмата, якому наші захисники зробити це не завадили, очевидно не очікуючи, що півзахисник криворіжців наважиться атакувати з такої відстані. І все ж омріяну нічию наші географічні сусіди повезти додому не змогли: в цьому їм завадив «дует» наших нападників Дмитро Сула та Артем Козлов, коли перший зробив чудову проникаючу передачу на хід партнерові, а Артем в падінні влучно пробив повз голкіпера. Отже, підсумковий результат спарингу знову приніс перемогу нашій команді.
Заключним матчем другого тренувального збору стала товариська гра з кропивницькою «Зіркою». І вже вдруге поспіль гра з командою нашого обласного центру дарує нам якщо й не сенсацію, то, принаймні, досить несподівані сюрпризи. Досвідчені гравці «Інгульця» знову не змогли переграти своїх більш юних і, напевне, більш завзятих опонентів, хоча дехто деяких з них пам’ятає ще в якості хлопчиків, що подають м’ячі дорослим футболістам.
Та, як бачимо, учорашні хлопчики сьогодні вже підросли, змужніли, багато чому навчилися у футбольній професії, тож уже вдруге показали, що якщо за рівнем майстерності їм поки що й важко конкурувати зі своїми більш досвідченішими опонентами, то в плані побудови ефективної тактики на гру вони можуть скласти цілком гідну конкуренцію. Поки що, щоправда, на жаль для уболівальників «Інгульця», найкраще це їм вдається саме в двобоях з нашою командою. Показовий штрих: вперше в цьогорічному тренувальному циклі «Інгулець» не зміг перемогти свого суперника і навіть вразити бодай один раз його ворота, тоді як «Зірка», в цьому ж таки тренувальному циклі, ще жодного разу не могли зіграти навіть унічию, хоча – як у нас, так і у кропивничан були майже ті ж самі (за незначним винятком) спаринг-партнери. Тож зрозуміло, що нульова нічия (а саме так – з рахунком 0:0 і завершився звітний поєдинок) для гравців «Зірки» може вважатися позитивним результатом, тоді як для «Інгульця» це, скоріше, негатив. Схоже, «Зірка» стала для нас незручним суперником, підібрати «ключі» до воріт якого нам ще доведеться вчитися. Власне, такі нелогічні речі в поєдинках між деякими командами, в першу чергу, чомусь, між географічними сусідами, трапляються досить часто. Напевне, уболівальники зі стажем пам’ятають запеклі протистояння 1970-х – 1980-х років між дніпропетровським «Дніпром» та запорізьким «Металургом». Тоді ці команди грали у зовсім різних дивізіонах – «Дніпро» був одним з лідерів Вищої ліги СРСР, в його складі виступало чимало «збірників», «зірок» зі світовим іменем, зокрема, Литовченко, Протасов, Кудрицький, Багмут, Лютий, Чередник та інші, а «Металург» - середняк Першої ліги, серед гучних імен якого хіба що Євген Шахов, батько нинішнього півзахисника грецького «ПАОКа», та й того згодом переманили в «Дніпро». Так от, через належність до різних дивізіонів команди в офіційних поєдинках зустрічалися нечасто, але в неофіційних – товариських чи різного роду святкових турнірах, враховуючи географічну близькість обох міст (трохи більше 80 км), ледь не по кілька разів на рік. І ось парадокс – понад три чверті від усієї кількості таких поєдинків перемогу святкували саме запоріжці, що давало привід запорізьким студентам, яких завжди в Дніпропетровську було досить багато, по-доброму «підколювати» своїх товаришів-уболівальників «Дніпра». Мовлять, ви спочатку навчіться «Металург» обігрувати, а вже потім будете про Кубок УЄФА чи про Кубок Чемпіонів мріяти.
І ось, здається, щось подібне вимальовується і у взаєминах між нашими командами. Уже через два місяці «Інгулець» прийматиме «Зірку» в офіційному матчі першості. З огляду на побачене, не можу бути на усі 100 відсотків упевненим, що ми зможемо реваншуватися за прикру поразку в першому колі. У звітному поєдинку, по ходу гри «Інгулець» володів досить відчутною перевагою, яка в другому таймі взагалі стала тотальною. Але от реалізація… Зі щільною насиченою, організованою обороною, яку продемонстрували кропивничани, марнувати такі моменти, який змарнував наприкінці першого тайму Олександр Акименко – просто неприпустимо. А як «розтягнути», дефрагментувати цю оборону, аби довести атакувальні дії до логічного завершення, наші хлопці, здається, ще не розуміють. Що ж, сподіватимемося, разом з тренерським штабом, вони таки знайдуть вирішення цієї непростої задачі, яка дозволить ігрову перевагу втілювати в конкретний результат у вигляді позитивного балансу на табло.
А насамкінець ще про одну річ. В одному з попередніх номерів, розповідаючи про кадрові зміни в нашій команді, ми повідомили про розірвання професійного контракту з Артуром Новотрясовим. Втім, за уточненням адміністрації клубу, ця інформація була передчасною, адже Артур офіційно числиться гравцем «Інгульця», контракт з ним ще не розірвано. Що ж ми приносимо вибачення за неточну інформацію нашим читачам, адже дійсно – в тонкощах юридичних взаємин захисника з нашим клубом не обізнані. Водночас, розуміємо, що виступати за «Інгулець» Артур в будь-якому разі навряд чи стане, тим більше, що його уже представили в якості свого гравця на офіційному сайті ФК «Кримтеплиця», яка виступає в Прем’єр-лізі Кримського футбольного союзу. Чи можна це назвати офіційним переходом? І чи не носитиме колізія з правом власності на гравця одразу двома клубами якихось арбітражних наслідків? Сказати важко: по-перше, формально Прем’єр-ліга Криму носить статус аматорської, тож процедура зарахування до складу будь-якої з її команд гравців з чинними чи закінченими професійними контрактами особливого значення, непевне, не має. А по-друге – як і сьогодні можуть бути перспективи щодо суб’єктів арбітражних позовів, що знаходяться на окупованій території – можна лише здогадуватися, і навряд чи ці здогади спонукатимуть когось узагалі такі позови готувати. Втім, поживемо – побачимо.
Отже, за три дні «Інгулець» вирушає до Туреччини на свій останній тренувальний збір, про перебіг якого ми намагаємося інформувати наших читачів. І вже зовсім скоро весна, а з нею – початок офіційного сезону, якого, напевне, усі ми уже чекаємо з великим нетерпінням.
Наостанок ще одна не зовсім радісна новина: «Інгулець» покидає один зі «старожилів» команди, грузинський легіонер Гіоргі Кобуладзе. Після трьох з половиною років у складі нашої команди Гіоргі прийняв рішення повернутися на Батьківщину, до рідної Грузії. Звичайно «Біджо», як його називали в «Інгульці» і партнери, і тренери, і уболівальники, навряд чи був ключовим гравцем, однак його всі дуже любили і поважали за старанність, наполегливість, доброзичливість, добрий і відкритий характер. Тож, звичайно, цю звістку сприйняли з відчутним присмаком суму. Разом з тим і друзі-партнери, і уболівальники бажають Гіоргі успішного продовження футбольної кар’єри і високих спортивних досягнень тепер уже в рідному національному чемпіонаті.
Володимир Кіфенко
