СКОРБОТА
Людина на своєму місці… Саме так говорять про таких, як Олексій Микитович Литвин. Адже прийшовши на роботу одразу після закінчення строкової служби в лавах Радянської Армії у далекому вже 1970-му році до Петрівського РЕМ, він пропрацював у нашій організації усе своє життя. Багато чого змінилося за цей період часу: кілька разів змінювало свою назву енергопостачальне підприємство, до якого належить РЕМ, змінювалася і його відомча підрядкованість, у чому, напевне, немає нічого дивного, адже змінилася й сама країна, разом із суспільно-політичною формацією, в якій вона перебувала. Незмінним залишилося лише місце роботи Олексія Микитовича та його відповідальне, добросовісне ставлення до своєї справи. Адже він любив свою роботу безмірно – понад усе. Більше за улюблену справу – хіба що свою родину: красуню-дружину і так само красуню-донечку та онука. З роками зростали досвід, професійна майстерність, на якомусь етапі життєвого шляху молодий електромонтер відчув потребу в поглибленні теоретичних знань, пов’язаних з опануванням професії, якій присвятив своє життя, тож вступив на заочне відділення Дніпропетровського технікуму електрифікації сільського господарства, яке успішно закінчив, отримавши кваліфікацію техніка-електрика. Свідченням відповідального ставлення до справи, високого професіоналізму є величезна кількість відзнак та заохочень, серед яких присвоєння звання переможця соціалістичної праці, визначене профільним Міністерством та ЦК профспілок, занесення на відомчу обласну Дошку пошани, численні грамоти, премії та подяки, з яких, в основному, і складається переважна кількість записів у трудовій книжці. Неодноразово про трудові досягнення Олексія Микитовича розповідалося й на сторінках районної газети у публікаціях за різні роки. Останньою ж посадою перед виходом на заслужений відпочинок стала робота диспетчером районного диспетчерського пункту. Як згадує начальник Петрівського РЕМ Віталій Леонідович Писаренко, більш професійного і відповідального працівника, яким був Олексій Микитович, просто складно собі уявити.
Особливо відчутно це проявлялося у часи природних катаклізмів, що зумовлювали аварійні пошкодження електромереж в різних куточках району. Тоді він працював беззмінно по кілька діб, аж доки не було усунуто останнє пошкодження. Про те, якою ціною йому вдавалося координувати усі дії своїх колег, паралельно реагуючи на претензії знервованих споживачів електроенергії, що вимагали аварійної бригади в першу чергу саме до своєї вулиці чи до своєї оселі, можна було здогадатися з густого запаху валер’янки чи корвалолу, яким у ці дні наповнювалося приміщення диспетчерської.
До свого 70-річного ювілею Олексій Микитович не дожив лише місяць… Сумно, що нам так і не доведеться тепер привітати нашого товариша, колегу, наставника з цією визначальною датою, скористатися черговий раз його мудрою порадою чи настановами. Але світла пам’ять про Олексія Микитовича, про його професійні, ділові, а також про високоморальні людські якості назавжди збережеться в нашій пам’яті, у наших серцях.
З глибоким сумом – колектив працівників Петрівського РЕМ.
