Безперечно, в тому, що під час зимового міжсезоння та вимушеної перерви в чемпіонаті України з футболу (в даному разі в Першій лізі, яка нам, зі зрозумілих причин, особливо цікава) футбольних новин стає значно менше, ніж зазвичай, немає нічого дивного. Бо й справді: про що особливо писати, якщо футболісти роз’їхалися по своїх домівках, де хтось із них, нарешті, отримав більше часу, аби побути разом із сином чи донькою, надолуживши, таким чином, втрачену раніше нагоду також узяти участь у їх вихованні, хтось із рідними, друзями чи знайомими подався на відпочинок до теплих країн, аби окунутися в ніжні води південних морів, а хтось навпаки – до засніженого Буковеля, аби насолодитися повною мірою катанням на гірських лижах чи взагалі приміряти на себе увесь спектр зимових розваг.
Трансферних новин зі стану нашого клубу також поки що небагато: про нові придбання інформації ще немає, натомість відомі прізвища трьох гравців, яких навесні ми вже не побачимо у футболках «Інгульця» - за обопільною згодою клуб розірвав контракт із захисником Артуром Новотрясовим, а також припинився термін дії оренди двох гравців, трансферні права яких належить «Дніпру-1» - Ярослава Гоменка та Каміля Хучбарова. Напевне, останній з названих залишить по собі в пам’яті уболівальників нашої команди найтепліші спогади, адже хоч через занадто ще молодий вік особливою стабільністю він і не відзначався, однак видав кілька по-справжньому яскравих матчів, у яких був одним з нйкращих на полі. Зокрема, мова йде про кубкові поєдинки з горностаївським «Миром» та з прем’єр- ліговим «Маріуполем».
Та все ж, як з’ясувалося, інколи новини можуть виникнути й там, де їх ніхто не очікував. І ось минулого тижня об’єктом однієї з таких новин став і наш клуб, про що сповістили майже усі футбольні сайти країни. Та про все по порядку.
Пам’ятаєте, кілька років тому серед рекламних роликів, що транслювалися у вітчизняному телеефірі, був один, який рекламував, здається, жувальну гумку, супроводжуючи відеоряд рекламним слоганом: «Краще жувати, ніж говорити»? Так ось, оце «краще жувати…» повною мірою стосується одного з найдосвідченіших за віком у вітчизняному футболі функціонера – генерального директора футбольного клубу Прем’єр-ліги «Зоря» (Луганськ) Сергія Рафаїлова. До речі, Сергій Васильович своїми епатажними висловлюваннями вже неодноразово досить переконливо спростовував тезу про те, що нібито поважний вік додає людині мудрості та обачності. Свого часу ( не так давно, до речі), він чомусь став ділитися з журналістами своїми міркуваннями про таку делікатну річ, як, даруйте, сексуальна орієнтація футболістів. Мовляв, у своєму клубі він жодних таких, так би мовити, «нетрадиційних» гравців не потерпить. Чому це стало для цього питанням №1 і де він побачив загрозу нашестя в «Зорю» нетрадиційних футболістів – невідомо. Однак, певний нехороший душок від таких висловлювань залишився. Тепер, очевидно, гравці, яких за-прошуватимуть на перегляд в «Зорю», мають бути готовими до того , що в клубі не лише звертатимуть увагу на рівень їх професійної підготовки – майстерність, надійність, психологічну стабільність, а й зазиратимуть «під ковдру» - чи правильно вони там поводять себе у вільний від ігрового чи тренувального процесу час. Наступним гучним «ляпом» Сергія Рафаїлова стало в одному з коментарів у со-ціальних мережах умисне перекручування прізвища головного тренера ФК «Шахтар» Паулу Фонсеки, в якому Сергій Васильович, очевидно, вирішивши, що так буде дуже дотепно і весело, замінив частину прізвища «Фон…» на односкладне нецензурне слово. Такий собі «гумор». Скажімо, аби так «пожартував» якийсь дванадцятирічний підліток, то можна було б висловити сподівання, що підросте, розуму набереться і таке інше. Коли ж це пише солідний (за посадою принаймні) функціонер на сьомому десятку літ, то сподіватися, напевне, уже немає на що.
Пікантності ситуації додає ще й той факт, що клубній системі донецького «Шахтаря» Рафаїлов – людина не зовсім чужа, адже певний і досить тривалий час працював там адміністратором футзальної команди. Ну а тепер ось таким своєрідним чином «віддячив» своїм колишнім партнерам і роботодавцям.
І ось на минулому тижні Сергій Васильович відзначився черговим «інтелектуальним штурмом», об’єктом якого стали наш «Інгулець» і ковалівський «Колос». Зокрема, шановний (чи не дуже?) функціонер почав поширювати в одній з соцмереж потік власних умовиводів, згідно з якими ви-пливало, що такої біди і занепаду для вищого дивізіону вітчизняного футболу ще не було й не буде, доки туди не потраплять, як висловився цей балакун – команди «з усіляких Петрівок чи Ковалівок». А далі Сергій Васильович, як йому, напевне, здається, знову «дотепно пожартував» з приводу будівництва стадіонів у Петровому та в Ковалівці, намагаючись порівняти їх зі всесвітньовідомими «Уемблі» в Лондоні та «Маракана» в Ріо-де-Жанейро.
Віддамо належне прес-службі нашого клубу, чия відповідь не забарилася, і Сергія Васильовича досить ефектно ткнули носом, так би мовити, у власне багно. Багно не лише в переносному, а й в самому прямому розумінні слова, змонтувавши відеоролик, в якому в довоєнному ще Луганську на власному полі «Зоря» приймала луцьку «Волинь». У якому стані там був газон – словами передати просто неможливо, тож пропонуємо усім, хто знайде таку можливість, переглянути цей ролик чи в «Ютубі», чи в стрічці новин офіційного сайту «Інгульця». Зазначу лише, що в Петровому такого ганебного стану поля не було взагалі ніколи, навіть у найгірші часи історії нашого клубу, а відтак просто викликає нерозуміння та подив прагнення таких персон, як означений пан Рафаїлов, чия команда, до речі, на сьогодні взагалі, з відомих причин, залишилася без будь- якої інфраструктури, шукати якісь вади в чужому футбольному господарстві. Переказувати зміст відеоролика більш детально не стану, – збережемо певну інтригу для тих, хто захоче самостійно його переглянути в Інтернеті. Зазначу лише наступне: саме через менталітет таких осіб, як персона, згадана вище, значною мірою ми й маємо розбрат, що призвів, зрештою, до війни в нашій країні. Адже до взаємної ненависті саме й приводять такі необдумані вислови, коли, свого часу, одна частина країни чомусь вирішила, що це вона є головною годувальницею для іншої, через що тепер чимало «годувальників» самі залишилися без їжі, без мирного неба і навіть без даху над головою. Та, схоже, що гірка доля таких «балакунів» так нічому й не навчила, а відтак тепер продовжується просторікування про регіони з «правильними» уболівальниками і «неправильними», тими, хто має право спостерігати на своїх теренах футбол найвищого ґатунку, а хто такого права має бути позбавленим. Хоча в усьому цивілізованому світі єдиними критеріями для реалізації такого права є лише спортивний принцип та наявність відповідної інфраструктури. При тому, що, повертаючись до сюжету зазначеного відеоролика, відкриваємо для себе, що та ж «Зоря» у відносно благополучний довоєнний період навіть не здатна була забезпечити команди такою елементарною річчю, як теплий душ по закінченню проведеного в багні поєдинку. Ось такі ось справи…
До речі, ще одна деталь, про яку не говорить Рафаїлов та його однодумці, яких, на жаль, будьмо відвертими, вистачає: поки що більше половини населення України якраз і проживають у селах, селищах і невеликих містечках, а отже, відповідно, й любителів футболу, які тут проживають, як мінімум, не менше, якщо брати в сумарному вимірі. То що, слід «відсікти» їх навіть від теоретичної можливості мати свою «рідну» футбольну команду високого рівня чи як? Тим більше, що й «Інгулець», і «Колос» є «рідними» не лише безпосередньо для петрівчан чи ковалівців. Наприклад, у Ковалівку на всі домашні поєдинки «Колоса» приїздить чимала група прихильників команди з Фастова та Білої Церкви, так саме й до Петрового на кожен домашній матч «Інгульця» прибуває велика група підтримки з усього району, а також з Жовтих Вод, для яких наша команда теж є своєю, можна зустріти на трибунах і криворіжців. До того ж, чимало гравців нашої команди винаймають житло для своїх сімей саме в Жовтих Водах. Зрештою, двадцятихвилинна подорож з Жовтих Вод до Петрового є навіть меншим часовим відрізком, які доводиться, приміром, долати уболівальникам віддалених мікрорайонів великих міст, аби добратися до своїх стадіонів. А якщо колись, маємо таку надію, і дороги, що з’єднують наші населені пункти, будуть відремонтовані належним чином, то цей час взагалі буде скорочено вдвічі.
Отож Сергієві Васильовичу справді краще було б «жувати, ніж говорити». Або ж скористатися порадою прес-служби нашого клубу, висловленою наприкінці означеного відеоролика, і піти, нарешті, на заслужений відпочинок. Хоча… З іншого боку, через усю оцю історію з Рафаїловим і його просторікуваннями, тепер уже вся футбольна спільнота України отримала інформаційний привід, завдяки якому дізналася, що в Петровому справді споруджується новий висококласний стадіон, що потенціал нашої команди зовсім не обмежується тими досягненнями, які вона має на сьогодні, та й взагалі, що на Кіровоградщині є таке собі селище Петрове, про яке тепер знають більше, ніж навіть про відчутно крупніші умовні Гайворон, Голованівськ чи, приміром, Новомиргород. Тож, може, нехай говорить і далі? Як зазначав колись у своєму вірші, присвяченому керівній ролі партії, Павло Григорович Тичина:
- Тож нехай собі як знають.
Божеволіють, конають, –
Нам своє робить.
А в тому, що вже невдовзі Петрове матиме новий чудовий сучасний стадіон, уже, напевне, не сумніваються навіть найбільш безнадійні скептики.
Володимир Кіфенко
