Бозю, що там у тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка,
Тож хоч би трохи дай підрости.
Масштабний голод в Україні почався наприкінці 1932 року, діставшись свого апогею наприкінці 1933-го. Щохвилини в Україні помирало 17 людей, щогодини 1000, а щодня – майже 25 тисяч українців. Жодна війна не забрала впродовж такого короткого часу стільки людських жертв. Голодомор забрав близько 12 мільйонів українців, третина з них – діти.
Такими словами, ледве стримуючи сльози, розпочала захід Галина Бискуб, ведуча мітингу, приуроченого Дню пам’яті жертв Голодомору «Україна пам’ятає, світ визнає», який пройшов 23 листопада на площі біля будівлі районної ради.
До присутніх – працівників державних установ, організацій, підприємств, школярів, представників територіальних громад району, громадських організацій і пересічних жителів Петрового звернувся голова райдержадміністрації Сергій Завалій.
- Кожна країна пише свою книгу історії, в якій фіксуються людські життя, як радісні, так і сумні, трагічні події, – промовив Сергій Володимирович.– В житті нашої країни Голодомор 1932-1933 років є однією з найтрагічніших сторінок, адже він забрав життя багатьох людей, змінив майбутнє, природний хід історичного розвитку України. Ми про це повинні завжди пам’ятати, аби не допустити в майбутньому подібних трагедій. І ми про Голодомор пам’ятаємо, а в багатьох країнах світу він вже визнаний геноцидом українського народу.
Я хочу побажати, щоб над Петрівщиною і всією Україною завжди було тільки мирне небо, і більше ніколи не повторювалися трагічні сторінки нашої історії. Бажаю всім добробуту і благополуччя.
- Не можна мати майбутнього, якщо не пам’ятати свого минулого, – продовжила думку керівника району голова районної ради Тамара Сакара, звертаючись до учасників мітингу. – У кожній родині, де ще є живі, вже зовсім старенькі свідки тих трагічних часів, вони розповідають про те, як більшовицька московська влада знищувавла український народ. Голодомор – це мільйони померлих, мільйони втрачених мрій, нереалізованих задумів. Тож, завдяки таким заходам, як сьогодні, на яких стоять пліч-о-пліч і ветерани, і молодь, ми зберігаємо пам’ять про те, що не слід забувати, аби воно не повторилося знову. Дякую вам за те, що прийщли вшанувати пам’ять жертв нелюдського злочину нелюдської влади. Здоров’я вам і мирного неба!
До присутніх звернувся і благочинний Петрівського району, настоятель Свято-Покровської церкви смт. Петрового протоієрей Дмитро Городецький:
- Дорогі браття і сестри! Сьогодні нас зібрала тут пам’ять про трагічні події 1932-1933 років. 85 років для людини – це ціле життя, час, коли коли вже можна робити мудрі висновки. Господь чекає від нас висновків щодо того, як ми живемо. Ми повинні думати про своє майбутнє, майбутнє своєї країни. Сьогодні ми маємо що їсти, не голі і не босі, на відміну від людей, які помирали 85 років тому найстрашнішою смертю. Тож згадаймо всіх їх, хоча більшість їхніх імен нам і не відомі.
У кожному православному храмі району завтра, 24 листопада, після вечірнього богослужіння буде служитися заупокійна літія, ми будемо просити Бога, щоб пробачив і прийняв у своє Царство душі тих, хто постраждав від Голодомору. А Тим, хто організовував і виконував цей злочин, немає ніякого виправдання і прощення, їх судитиме Господь. Нам же з вами залишається пам’ятати померлих, цінувати смак хліба і берегти його, як найбільшу цінність.
Трагічна історія нашого народу нехай буде наукою для майбутніх поколінь, а вам бажаю, щоб завжди були ситими, не знали страждань і біди.
Г.Бискуб, прдовжуючи церемонію, попросила присутніх запалити свічки пам’яті.
Засвіти свічку, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся земля:
Панахиду Вкраїна справля…
Під мелодію пісні «Свіча», яка звучала у запису трагічним фоном, ведуча продовжує:
- Хай ця хвилина для громадян нашої держави, наших співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.
Мітинг завершився тим, що представники різних поколінь петрівчан вирушили до пам’ятного знаку жертвам Голодомору, щоб покласти до його підніжжя квіти, як знак нашої нескінченної скорботи.
А 24 листопада о 16-00 вся Україна завмерла в Національній хвилині мовчання, після якої розпочалася акція «Запали свічку пам’яті». Свічки загорілися біля меморіалів і пам’ятників, на підвіконнях осель.
Україна пам’ятає, як її намагалися знищити, українці ніколи не простять московських катів і їхніх місцевих поплічників, людей без роду-племені, які були прислужниками нелюдської сатанинської влади.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
Фото автора і Ольги Шевченко.
На знімках: поминальні кошики з квітами до пам”ятного знаку жертвам Голодомору від представників різних поколінь; участь в скорботному мітингу разом з петрівчанами узяли керівники району та священнослужителі смт Пе-трового; свіча пам”яті як символ співчуття і скорботи; покладання квітів до меморіальної Дошки жертвам голодомору 1932-1933рр.
