Спортивні новини
Напевне, немає сумнівів у тому, що поєдинок дванадцятого туру першолігового чемпіонату України з футболу, в якому наш «Інгулець» приймав гостей з Дніпра, для нашої команди був чи не найголовнішим матчем сезону. Недарма ж бо «Дніпро-1» з самого початку поточної першості захопив у ній лідерство, і, схоже, вже нікому поступатися не збирається. Тобто, незалежно від того, яким буде формат Прем’єр-ліги наступного чемпіонату: чи залишиться, як сьогодні, дванадцять команд, а чи буде розширено кількість учасників до шістнадцяти, як це планувалося Федерацією футболу України, «Дніпро-1» з вірогідністю 99% уже є командою Прем’єр-ліги. Причому, складно собі навіть уявити сценарій, за яким дніпровці з цим завданням не змогли б упоратися.
Повертаючись же до недільної гри, маємо зазначити, що вона подарувала нашим уболівальникам цілу гаму емоцій, – від бурхливої радості – й до щирого розчарування і навіть смутку: «Інгулець», показавши по ходу гри чудовий рівень підготовки і налаштованості на матч, тривалий час тримав переможний рахунок, але… Але потім не вистачило терпіння, концентрації, майстерності та навіть елементарного везіння. Імениті гості уже наприкінці поєдинку зуміли не лише відігратися, але й забити переможний м’яч, який дозволив їм повезти з Петрового дуже важливі три очки.
А розпочався цей, один із двох центральних матчів туру, для нас дуже обна-дійливо: «Інгулець» уже з перших хвилин у боротьбі за м’яч нічим не поступався фаворитам, діяв в окремих епізодах навіть більш гостро та небезпечно, тож і не дивно, що вже на 9-й хвилині ми повели в рахунку: за порушення правил у боротьбі проти Клименка в бік воріт дніпрян було призначено штрафний удар. До воріт відстань була чималенькою – зо два з половиною десятки метрів, тож здавалося, що удар із такої відстані особливої загрози голкіперові «Дніпра-1» не нестиме. Однак виконаний Владиславом Піднебенним «постріл» виявився ідеальним за майстерністю: м’яч, просвистівши понад стінкою, пройшов упритирку зі стійкою просто в самісінький верхній, правий від голкіпера кут воріт. Тож хоч воротар дніпрян Юрчук і правильно обрав позицію, і начебто своєчасно реагував на удар Піднебенного, однак дотягтися до м’яча був безсилим. 1:0 – попереду «Інгулець», трибуни просто шаленіють від захвату, сподіваючись на подальший успішний розвиток подій. Та «Дніпро-1» – дуже досвідчений турнірний боєць. Опинившись у ролі наздоганяючого, дніпряни не знітилися, не розгубилися, а стали поступово нарощувати темп, перехоплюючи ініціативу. Щоправда, в першому таймі особливих дивідентів від своєї переваги гості здобути не змогли, створивши, фактично, лише один по-справжньому гольовий момент, коли після удару Когута м’яч влучив у стінку наших воріт. А от другий тайм для нас обернувся прикрими подіями: спочатку на 69-й хвилині, вийшовший на заміну, Чеботаєв потужним ударом головою закинув м’яч у штрафний майданчик «Інгульця», де найспритнішим виявився кращий бомбардир дніпрян Куліш, який і зрівняв рахунок, проштовхнувши м’яч на протиході повз нашого голкіпера. «Інгулець» спробував переламати хід поєдинку, зокрема Сергій Лавриненко намагався «влити свіжу кров», провівши ряд замін. Однак, на жаль, ні Передистий, ні Коваленко, ні Січінава суттєво змінити характер гри не змогли, уже не встигши, як мовиться, належним чином навіть відчути темп, ритм поєдинку. Натомість «Дніпро-1», перебуваючи на емоційному піднесенні після зрівняного рахунку, зумів таки й вирвати перемогу: на 85-й хвилині в одній з чергових атак дніпрян наші захисники дозволили, практично, без опору пробити по воротах Га-нєва Сніжку. Удар остан-нього, через м’яч, який «звалився» з ноги, виявився неточним, однак підправив його у ворота «Інгульця» партнер по команді Олексій Чичиков, який вчасно опинився на дальній штанзі. «Інгулець» у останні хвилини начебто й кинувся усією командою відіграватися, але для цього, як виявилося, уже не залишилося ні часу, ні достатніх сил. Отож перемога «Дніпра-1» із рахунком 2:1 ще більше зміцнила лідерські позиції дніпрян, водночас знову відсунувши нашу команду на п’яту сходинку. І все ж хочеться подякувати нашим футболістам за їх самовіддачу, змістовну, досить яскраву гру. На післяматчевій прес-конференції головний тренер «Дніпра-1» Дмитро Михайленко зазначив, що «Інгулець» – найсильніша команда, з якою його підопічним довелося змагатися в нинішній першості. Навіть у тих іграх, де «Дніпро-1» поступався в рахунку, він за грою явно переважав своїх опонентів, але не вистачало таких дуже важливих у футболі чинників везіння, фарту. В матчі ж з «Інгульцем», досить рівному за оцінкою того ж Дмитра Станіславовича, навпаки – фарт уже був на боці дніпрян, адже обидва їхні забиті м’ячі стали наслідком не стільки власних майстерних дій, скільки неузгодженості в діях захисників «Інгульця», грубих помилок в обороні, яких, на щастя, цього дня було не багато, однак для команд такого рівня, як «Дніпро-1», достатньо й єдиної осічки, аби покарати опонента.
Тим же, хто надто критично оцінює втрачену нашими футболістами перемогу, хочеться нагадати наступне: «Інгулець» поступився, в загалом рівній боротьбі, не будь-кому, а найсильнішій на сьогодні команді майже півтора-мільйонного міста, міста з давніми футбольними традиціями, чиї футболісти двічі ставали чемпіонами СРСР, а також завойовували Кубок Радянського Союзу, міста, в якому розпочинав свою тренерську кар’єру славнозвісний, світлої пам’яті, Валерій Васильович Лобановський, чиї команди двічі ставали чвертьфіналістами Ліги чемпіонів УЄФА, а одного разу – фіналістом Ліги Європи. І якщо хтось говоритиме, що всі ці досягнення це вже лише надбання історії, то маємо усвідомлювати, що «Інгулець» взагалі на початку свого становлення, лише цього року наш клуб відзначив свій перший п’ятирічний ювілей. Що ж стосується «Дніпра-1», то вже в наступному році він знову представлятиме однойменне місто в найсильнішому вітчизняному дивізіоні, і, майже не маємо сумнівів, – задніх там не пастиме.
А от що, дійсно, заслуговує критичної оцінки – це організація роботи адміні-страції клубу по реалізації квитків. На жаль, такої кількості уболівальників (за офіційною статистикою звітний поєдинок переглянули 1100 осіб) ми чомусь передбачити не змогли, а відтак, за умови, що працювала лише одна каса, замість наявних двох, безпосередньо перед початком матчу черга вишикувалась аж до проїжджої частини вулиці Святкової. Довелося чути нарікання, що хтось простояв у черзі 20 хвилин, а хтось півгодини і навіть більше. Зрештою, дехто з петрівчан, не побажавши стояти в черзі, поспішили додому, аби повболівати за «Інгулець» біля екрана телевізора (матч, як відомо, транслювався по телеканалу X-SPORT), тож команда таким чином втратила ще кілька десятків голосів живої уболівальницької підтримки. Залишилися терпляче чекати своєї нагоди придбати жаданий квиток хіба що ті, хто приїхав із інших міст чи сіл, або ж ті, хто прийшов пішки з віддалених куточків селища. Ну або ж справді найбільш віддані прихильники футболу, які добре розуміють, що будь-яка трансляція, навіть найякісніша, жодним чином не передасть тієї атмосфери, що панує на стадіоні, тих живих емоцій, пережитих почуттів колективної радості чи розчарування, які можливі лише в згуртованому уболівальницькому середовищі.
До сказаного вище слід додати лише, що майже третина з присутніх цього дня на стадіоні уболівальників, так і не побачили найяскравіший епізод матчу – диво-гол В’ячеслава Піднебенного, адже він був забитий уже на перших хвилинах гри, коли хвіст черги ще тягнувся далеко за межі пристадіонної території. Тож уболівальники «Інгульця» були б щиро вдячні й адміністрації, й керівництву клубу, аби в домашніх іграх із такими рейтинговими суперниками, як той же «Дніпро -1» чи як, скажімо, «Маріуполь», з яким «Інгулець» зустрічатиметься в кубковому двобої в останній день жовтня, працювали обидві каси. А ще краще, аби була можливість попереднього придбання квитків, скажімо, в якійсь із торговельних точок у центрі селища, хоча б за добу-дві до початку футбольного матчу. Погодьтеся – це було б досить зручно: зайти, щоб придбати, наприклад, хлібину чи якийсь інший продовольчий товар, і тут же – пару квиточків на суботній чи на недільний матч. Гадаю, що в нашому клубі буде вивчена така можливість, адже це лише б сприяло долученню до уболівальницького середовища якомога більшої кількості прихильників нашої команди.
На жаль, календар цьогорічних змагань складений таким чином, що тепер п’ять турів поспіль ми не зможемо підтримати наших футболістів на домашній арені – на «Інгулець» чекають одразу чотири виїзди, а ще одну гру (14-го туру) наша команда пропускатиме (через зняття з чемпіонату «Кобри», а відтак – непарну кількість команд). Тож уже наступної неділі, 14 жовтня, якраз на свято Покрови й Дня Захисника України, «Інгулець» у Києві зустрінеться зі столичною командою «Оболонь-Бровар». Слід зазначити, що «Оболонь», до керма якої прийшов добре знайомий і авторитетний у футбольному світі наставник Сергій Ковалець, команда дуже цікава і самобутня. Однак для того, щоб доєднатися до групи лідерів оболонцям поки що бракує стабільності. «Пивовари» можуть «прибити» когось із головних фаворитів чемпіонату, як той же «Дніпро-1», «Металіст-1925» чи «Волинь», але потім «влетіти», віддавши очки, командам із нижньої частини турнірної таблиці, зокрема «Сумам» чи «Гірнику-Спорт». Тож хто-зна, чи не спіймає «Оболонь» кураж і наступної неділі, адже тоді переграти її на їхньому полі буде дуже важко. Та все ж «Інгулець» уже довів своє уміння достойно виступати з різними суперниками, тож побажаємо нашим хлопцям підійти до гри з максимальним рівнем готовності і концентрації, а ще – бодай дещицю удачі, везіння, адже без них у футболі домагатися бажаного результату, як бачимо, – буває нелегко.
Володимир Кіфенко
