Спортивні новини
Минулий тиждень виявився напрочуд успішним для гравців «Інгульця», а отже радісним і втішним для усіх його уболівальників: спочатку футболісти нашої команди досить упевнено подолали етап 1/16 фіналу кубку України, здолавши у Гороностаївці місцевий «Рух» з рахунком 3:0, а в неділю, в доволі важливому виїзному матчі в Сумах, перемогли місцеву одноіменну команду ПФК «Суми» (1:0), таким чином долучившись до лідируючої групи команд, серед яких, очевидно, і розгорнеться основна боротьба за право виступати наступного сезону в найвищому вітчизняному футбольному дивізіоні – Українській Прем’єр-лізі.
Та про все по порядку. Отож на зустріч до Горностаївки Сергій Лавриненко значну групу гравців основного складу не взяв, даючи можливість їм перепочити перед відпо-відальною календарною грою чемпіонату. Але той склад, що вийшов на поле стадіону «Затис» на Херсонщині, своєю надійною і впевненою грою зайве довів справедливість слів Сергія Лавриненка: «У нас гравців резерву немає, у нас усі гравці вважаються основними, і потрапляння чи непотрапляння кожного в заявочний список залежить лише від того, хто з них на даний момент перебуває в оптимальній формі». Тим не менш, заявочний список гравців, що вийшов змагатися за кубок, практично стовідсотково відрізнявся від того, яким він був у попередньому матчі з «Волинню». Вперше ж, здається, за всю історію виступів за «Інгулець» з капітанською пов’язкою вивів на поле своїх партнерів по команді наш камерунський легіонер Арманд Кен Елла. І хоч в офіційних матчах у такому складі наші хлопці, здається, також виступили вперше (чи вдруге, з огляду на попередній кубковий матч з «Колосом»), однак було помітно, що на тренуваннях проведено значний масив роботи, адже взаємодія між окремими гравцями, як і між окремими ланками, була просто чудовою, складалося враження, що гравці відмінно відчувають і розуміють один одного так, начебто виступають у такому складі вже не перший рік. Можливо, щоправда, таке враження посилювалося ще й тим, що за класом гравці «Миру» помітно поступалися своїм першоліговим опонентам. А ще звітний поєдинок запам’ятається своїми чудовими голами, кожен з яких цілком зміг би претендувати на звання кращого м’яча місяця або й сезону.
Відкрив рахунок зі штрафного удару вже на 20-й хвилині гри півзахисник нашої команди Ілля Коваленко. В тому, наскільки цей стандартний прийом у виконанні Іллі є небезпечною зброєю, ми переконалися ще під час домаш-нього поєдинку з «Волинню». Щоправда, тоді, виконуючи штрафний удар в обвід «стінки», наш гравець трохи «не дорізав», і м’яч влучив у стійку воріт, завдяки чому «Волинь» врятувалася від поразки. Цього ж разу потужним ударом метрів з 18-20-ти, знову ж таки, обвівши стійку вже згори, м’яч потужним ядром увійшов у сітку воріт попід попереченою, практично, без шансів для голкіпера. Епізод виявився дуже видовищним і ефектним. Далі «Інгулець» продовжував більше контролювати м’яч і тримати в напрузі оборону суперника, ще до перерви міг подвоїти результат Артем Козлов, однак, уже обвівши воротаря, влучив у стійку, пробиваючи, щоправда, вже під досить гострим кутом. По перерві «Мир», усвідомлюючи, що відступати вже нікуди, помітно активізувався, пішовши в атаку, практично, усією командою. За що невдовзі й був покараний: перехопивши м’яч під час однієї з поперечних передач, недбало виконаної захисником «Миру», Ніка Січінава у швидкому прориві вийшов сам на сам з голкіпером, але обігрувати його не став, а навісним « парашутом» підрізав м’яч над головою, відправивши його точно в ціль. А завершальну крапку в грі, точніше – знак оклику, поставив Каміль Хучбаров, який також пробив повз голкіпера ефектним обвідним ударом в самісіньку дев’ятку. Отже 3:0 – впевнена перемога «Інгульця», після якої головною інтригою мало стати ім’я суперника, з яким наші гравці зустрінуться в 1/8 фіналу. І слід зазначити – жереб обрав для нас дуже непростого опонента – ФК «Маріуполь», команду, яка нині входить до шістки найсильніших команд Прем’єр-ліги, між іншим – цьогорічного учасника Ліги Європи УЄФА, де в другому кваліфікаційному раунді маріупольці переграли досить потужний шведський «Юргорден», але не змогли далі продовжити боротьбу за цей трофей, адже в третьому кваліфікаційному раунді поступилися не аби-кому, а славетному французькому «Бордо». Тож можемо не сумніватися – 31 жовтня на нас усіх чекає надзвичайно цікавий і складний матч, у якому, відповідно до іміджевого статусу, фаворитом вважатиметься саме «Маріуполь». Та все ж, можемо не сумніватися, наш «Інгулець» також не буде «хлопчиком для биття», а зуміє нав’язати гостям конкурентну, видовищну боротьбу. А там: на чиєму боці виявиться удача, як мовиться – гра покаже. Зрештою, з «Маріуполем» (коли він ще називався «Іллічівцем» і виступав у Першій лізі) наша команда завжди виступала достойно, тож і в даному випадку заздалегідь віддавати перемогу статусним фаворитам навряд чи погодиться. А Кубок – це Кубок, саме цей турнір найбільше позначений непередбачуваністю і неможливістю заздалегідь спрогнозувати підсумковий результат. Тож чекатимемо 31 жовтня, як мовиться, - з надією і сподіванням.
Ще одна помітна подія відбулася уже цієї неділі в Сумах. Тут «Інгулець» зумів мінімально переграти господарів поля, футболістів ПФК «Суми». Однак ця перемога дещо виходить за рамки звичайних успішних поєдинків нашої команди, адже вона супроводжувалася ще одним незвичайним успіхом: свій сотий гол в поєдинках Першої ліги, який, власне, й став переможним, забив кращий бомбардир нашої команди Олександр Акименко. Асистував йому, віддавши чудову передачу на хід, Євген Запорожець, і хоч позиція для взяття воріт не була зовсім ідеальною («вигризати» м’яч довелося в боротьбі з щільною опікою захисника «Сум»), Акименко зумів пробити точно, на мить випередивши свого опікуна. Що цікаво, стадіон, на якому Олександр забив свій сотий гол, носить назву «Ювілейний», тож це також, певним чином, стало символічним доповненням до цього успіху. І нам особливо приємно, що значну частину забитих м’ячів, зокрема і ювілейний сотий м’яч, Акименко забив за наш «Інгулець».
Хоча найбільше, звичайно, він відзначався забитими м’ячами ще в першому своєму професійному клубі – алчевській «Сталі» - 59 разів. Потім чотири м’ячі Олександр забив за харківський «Геліос» і п’ять – за кропивницьку, точніше, на той момент ще кіровоградську «Зірку». І ось уже 32-й м’яч у футболці «Інгульця», який і став ювілейним, щасливим для Олександра.
Таким чином, Акименко зараз посідає третю-четверту сходинку в списку найкращих бомбардирів за усю історію української Першої ліги. Так само 100 голів забивав Богдан Єсип (« Нафтовик»(Охтирка), «Динамо-2», «Кримтеплиця», «Суми», «Закарпаття» та «Олімпік»), Сергій Чуйченко забив 116 голів ( «Поліграфтехніка», «Ворскла», «Металіст», «Нафтовик»(Охтирка)), а найкращим бомбардиром Першої ліги зі 118-ми м’ячами вважається ще один гравець алчевської «Сталі» Вадим Плотніков. Втім, у нашого нападника, у порівнянні зі своїми конкурентами, є одна вагома перевага – він залишається активним спортсменом, тож показник Єсипа зможе перевершити вже в найближчих поєдинках, а там, враховуючи його голеадорську «чуйку», здається, й 118 м’ячів не стануть межею. Та все ж, наперед не забігатимемо, як мовиться – гра покаже.
Неприємним осадом від гри «Суми» - «Інгулець» залишилася хіба що якість трансляції, з якою уболівальникам обох команд довелося переглядати гру в Інтернеті. Мало того, що дещо дивною, як для команди з великого обласного центру, стала відсутність коментатора, який міг хоча б ознайомити зі складами команд та надати бодай примітивний вербальний супровід подій, так ще й трансляція здійснювалася з однієї-єдиної камери, встановленої десь на висоті пташиного польоту. Тож про окремі епізоди того, що відбувалося на полі, можна було хіба що здогадуватися, а не спостерігати їх на власні очі. Та й оператор, що здійснював відеосупровід, явно не геній своєї справи, адже камера часто просто не встигала за рухом м’яча, проектуючи на моніторі якусь малоінформативну картинку, за увесь матч не було зроблено жодного наближення до об’єкта зйомки, а, скажімо, події, які відбувалися біля ближніх кутових прапорців, взагалі не потрапляли у формат телекартинки, адже при повороті в сторони камера просто знімала фрагменти рами металопластикового вікна в приміщенні, де була становлена. Свого часу, пригадується, стадіон «Ювілейний» називали однією з найдорожчих, якщо й не найдорожчою спорудою на Сумщині, ініцатором якої був тодішній губернатор області, один з фаворитів екс-президента України Леоніда Кучми Володимир Щербань. І справді, чаша стадіону вражає своєю монументальністю, сучасним оригінальним дизайном. Але, хіба не можна було, будуючи такий стадіон, передбачити й зручні місця для операторів? Чи просто організатори телетрансляції не особливо переймалися тим, аби вона була інформативною, зручною для уболівальників? До речі, стадіону «Ювілейний» уже невдовзі виповниться двадцять років. Але за увесь цей час лише одного разу його майже 26-тисячна чаша була заповнена трохи більше як наполовину – це було 11 липня 2009 року, коли Суми приймали матч за Суперкубок України між київським «Динамо» та полтавською «Ворсклою», який переглянули 18500 уболівальників. А на матчі чемпіонату України за участі своєї рідної сумської команди стадіон відвідує, зазвичай, не більше тисячі чоловік, тобто менше 5% місткості. Цей аналіз роблю для того, аби зрозуміти сенс регламентних вимог, що для участі, скажімо, в чемпіонаті Прем’єр-ліги стадіон повинен мати щонайменше 5 тис. місць. Адже на наших стадіонах проблема «зайвого квиточка» востаннє була актуальною ще за радянської доби, навіть на фінальному поєдинку Євро – 2012 на 70-тисячному «Олімпійському» в Києві було викуплено лише 63 тис. квитків. Тож просто прикро, що зведені стадіони-гіганти так і простоюють пусткою, практично, усе своє життя.
Уже цієї неділі на усіх нас чекає дуже важливий відповідальний матч: до Петрового приїде лідер поточної першості, команда «Дніпро-1».
Фактично, для нашої команди ця гра є найголовнішим поєдинком сезону, адже вона не лише дозволить переможцеві закріпити свої позиції в боротьбі за вихід до Прем’єр-ліги, а й дасть зрозуміти, наскільки, в разі потрапляння до футбольної еліти, наша команда буде там конкурентно-здатною, адже «Дніпро-1», за оцінкою багатьох спе-ціалістів, фактично, вже сьогодні є командою рівня Прем’єр-ліги як за підбором гравців, так і за фінансовим потенціалом. Ще однією з вагомих причин прийти на стадіон і підтримати нашу команду є й те, що гра з «Дніпром-1» стане однією з останніх домашніх ігор цієї осені.
Тобто, до перерви в чемпіонаті ще доволі багато часу, однак цьогорічний календар змагань складено таким чином, що після гри 12-го туру з «Дніпром-1» наступною домашньою грою «Інгульця» стане зустріч уже аж 18-го туру з «Колосом», яка відбудеться в другій половині листопада, після чого в чемпіонаті настане тривала перерва, аж до кінця березня 2019 року. Отже «вживу» ми зможемо побачити цієї осені лише три поєдинки: зазначені вже з «Дніпром-1» та «Колосом», а також кубковий з «Маріуполем». В решті ж матчів уболіватимемо за нашу команду біля телеекранів чи за монітором комп’ютера. Тож не змарнуйте нагоди побачити усі ці три матчі, які, безумовно, мають бути доволі захоплюючими і видовищними.
Володимир Кіфенко
