Спортивні новини
Як і очікувалося, поєдинок десятого туру, в якому наш «Інгулець» приймав луцьку «Волинь», виявився надзвичайно цікавим і напруженим. «Волинь» свого часу стала першою з вітчизняних іменитих команд, яку ми побачили на петрівському стадіоні. Сталося це в серпні 2015 року, коли жереб звів «Інгулець» в 1/16 фіналу Кубку України з цією на той час однією з найстабільніших команд вітчизняної Прем’єр-ліги. «Інгулець» тоді достойно виглядав на тлі маститих гостей, і хоч виступив не найсильнішим своїм складом, однак дав справжній бій лучанам, серед яких тоді виблискувала ціла плеяда справжніх футбольних «зірок», добре відомих усім, хто хоч трохи знається на футболі: Богдан Шуст, Сергій Політило, Артем Шабанов, Сергій Кравченко, Анатолій Діденко, Редван Мемешев, грузин Олександр Кобахідзе, хорват Івіца Жуніч, румун Флорін Матей, ізраїльтянин Гал Шіш…
Словом, кожен з перелічених вважається гравцем досить солідного європейського рівня. І все ж «Інгулець» тоді поступився з цілком пристойним рахунком 0:2, причому другий м’яч «зіркові» волиняни забили з пенальті, здобутого не без допомоги арбітра. 2016-2017 роки для «Волині» виявилися не найкращими: «Волинь» змушена була розпрощатися з Прем’єр-лігою (до речі, вже втретє за свою історію), але цього разу не через спортивні показники, а через позбавлення значної кількості набраних очок за рішенням дисциплінарних органів Прем’єр-ліги внаслідок невиплачених боргів по зарплаті деяким гравцям- легіонерам. Звісно, що значна частина так званих «топових» гравців команду покинули, вважаючи, що рівень Першої ліги є недостатньо надійним підгрунтям для успішного продовження власної спортивної кар’єри. І, напевне, зрозуміти їх можна, адже вік футболіста-професіонала є досить коротким, а тим більше, коли ти втрачаєш можливість виступати на найвищому рівні не через власну слабку гру, а через організаційні «викрутаси» клубного керівництва…
Тож, як пам’ятаємо, «Волинь», яка приїздила до нас уже торік, була командою за своїм потенціалом доволі скромною, навіть як для Першої ліги. Але десь саме рік тому представники бізнес-еліти Луцька, очевидно, таки зрозуміли, що наявність у місті сильного футбольного клубу є, серед іншого, ознакою його авторитету, а значить – можливості залучення в регіон зацікавлених інвесторів. Тож сьогодні «Волинь» знову переживає фазу відродження. Що цікаво, цей західноукраїнський клуб як раніше, так і зараз, передусім, в лінії оборони, значну ставку робить на гравців атлетичного, фактурного складу, які на полі виглядають справжніми гренадерами. Тож якщо три роки тому такими могутніми велетнями були Івіца Жуніч, Олександр Насонов, Артем Шабанов, Анатолій Діденко, Сергій Кравченко, Олександр Кобахідзе, то зараз за антропометричними даними їм зовсім не поступаються, практично, усі гравці основного складу, кожен з яких, за винятком, хіба що «зіркового» Дениса Кожанова та іранця Сіаваша Хагназарі, має зріст від 180 см і вище. А Віталій Неділько, Валерій Болденков і словенець Міха Горопевшек, напевне, не менш органічно, ніж на футбольному полі, виглядали б на баскетбольному майданчику. І все ж, проти таких фактурних і потужних лучан «Інгулець» знайшов свої козирі: швидкість, точність у передачах, а кінцівка матчу взагалі засвідчила кращу фізичну і психологічну готовність наших футболістів. Хоча підсумковий рахунок (а гра завершилася нічийним результатом – 1:1), схоже, більш-менш об’єктивно відображає розподіл сил на полі.
Трохи ближчим до того, аби забити переможний гол і вирвати перемогу, були футбо-лісти «Інгульця» (пригадаймо серію потужних атак наприкінці матчу, зокрема і влучання в штангу Іллі Коваленка), але для того, щоб дотиснути таки суперника, на жаль, не вистачило часу. Обидва голи, до речі, були забиті внаслідок призначених київським арбітром Владиславом Дорошем пенальті. У зв’язку з цим цікаво було дізнатися, як трактують епізоди з призначенням одинадцятиметрових на клубних сайтах обох команд. І якщо те, що подає клубний сайт «Інгульця», справді схоже на більш-менш об’єктивну оцінку, то сайт «Волині» відверто здивував. За оцінкою лучан, виходить так, що Дорош украв у них перемогу. Дивно, адже сім сотень уболівальників на стадіоні, а, крім того, ще більша аудиторія тих, хто спостерігав за інтернет-трансляцією поєдинку, могли помітити, що справді, за не досить високої якості суддівства, арбітр якраз частіше помилявся на користь «Волині».
Зрештою, в цьому можна переконатися навіть зараз, адже відеозапис матчу розміщено в мережі. Скажімо, формально призначений у ворота «Інгульця» пенальті начебто й мав підстави: м’яч, дійсно, влучив у руку Максиму Ковальову й змінив траєкторію польоту. Однак, наприклад, під час проведення недавнього Чемпі-онату Світу з футболу, ми мали змогу побачити, що за подібні епізоди пенальті не призначалися, адже умисної гри рукою не було, просто гравець фізично не встигав би прибрати руку, коли м’яч спрямовано в неї потужним ударом із близької відстані. Тим більше в нашому випадку, коли прагнучи завадити зробити націлений простріл, Ковальов просто упав й інстинктивно, під час падіння, намагався, обпершись рукою, пом’якшити силу удару тіла об газон, перебуваючи, до речі, уже майже спиною до нападника, а отже навіть не бачачи м”яча. Тож про яку умисну гру рукою може йти мова? Натомість епізод із порушенням проти Мішуренка луцький сайт подає як «намальований» нашим нападником, мовляв, там жодного акцентованого контакту не було, а суддя, який знаходився поряд, просто допоміг господарям. Що ж, об’єктивність цих слів знову допоможе встановити відеозапис. Сильного удару по ногах справді, може, й не було, але для того, аби збити спортсмена з ніг, якщо він пересувається на великій швидкості, достатньо й легкої підсічки, що ми в даному епізоді й бачимо. А вже «домальовував» Олександр цей епізод чи ні – питання другорядне. Адже, як мінімум, навіть якби він і зміг утриматися на ногах, ця підсічка завадила йому прицільно пробити по воротах із вигідної позиції, а отже порушення цілком вплинуло на результат поєдинку.
На цьому тижні «Інгулець» проведе одразу два матчі: у середу в Горностаївці, у грі третього попереднього етапу Кубку України з місцевим «Миром», наші футболісти спробують пробитися до наступного раунду цього турніру, а вже в неділю в Сумах буде зіграно матч одинадцятого туру чемпіонату з місцевою однойменною командою. Сподіваємося, що наша команда зуміє виступити достойно в обох цих поєдинках і порадує своїх прихильників як цікавою змістовною грою, так і жаданими результатами.
Володимир Кіфенко
На знімках: Сергій Лавриненко: «Якістю гри своїх підопічних задоволений, намаганням битися до кінця та самовіддачею також, але для перемоги нам не вистачило трохи часу та везіння»; в атаці «Волинь»; головний тренер «Волині» Андрій Тлумак: «Сьогодні змагалися рівні за силою команди, тож очком, здобутим на полі суперника, ми задоволені»; кінцівка гри пройшла під акомпанемент атак «Інгульця», однак вирвати перемогу цього разу не пощастило; віддані убо-лівальники команди є її надійною підтримкою і в дні перемог, і в часи поразок.
