Трагедія Бабиного Яру і трагедія української нації на терезах історії
Ця трагедія стала всесвітнім символом Голокосту
Гітлерівці вбивали євреїв і раніше, проте саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду.
За десять днів перед цим, 19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії під командуванням генерал-фельдмаршала фон Рейхенау. Вони рухалися в напрямку Хрещатика двома колонами – вулицями Кири-лівською та Великою Васильківською.
Одразу над євреями згустилися хмари: окупанти брутально чіплялися до них на вулицях, декого вбили.
Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейського питання в Європі». Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Нікому також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі оте «вирішення».
Вибухи на Хрещатику 24 вересня, влаштовані радянською диверсійною групою В. Карташова, нацисти приписали євреям. Це і стало формальним приводом для масових розстрілів – але аж ніяк не справжньою причиною.
Перші вибухи почалися 24 вересня на Хрещатику - злетів у повітря будинок, де містився універмаг «Дитячий світ», після чого почали вибухати й інші будівлі. Німці намагалися гасити пожежі, які розпочалися після вибухів, але радянські диверсанти різали шланги, якими качали воду до місця пожеж з Дніпра, влаштовували інші диверсії. А після війни знищення центру міста приписали окупантам, хоча це не в”яжеться зі звичайнісінькою логікою – в багатьох будівлях німці вже встигли розмістити свої власні установи.
Згодом на слідстві справу пояснив заступник начальника поліції безпеки міста Києва В. Ебелінг: «За наказом рейхсфюрера Гіммлера одразу після захоплення Києва всі євреї мають бути розстріляні». Отже, якби не було злощасних вибухів, то вигадали б іншу причину.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з «остаточного вирішення». Визначили місце знищення євреїв – Бабин Яр. Його території вистачить для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 кілометрів при глибині до 50 метрів.
Врахували наявність залізничної станції Київ-Лук’янівка неподалік яру. Отже, можна вдавати, ніби євреїв збиратимуть для перевезення в безпечні місця.
На тій нараді призначили розстрільну команду, окреслили район, який оточить поліція, і визначили кількість киян для сортування речей, грошей, коштовностей, вилучених у жертв перед смертю.
Оголошення з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня «при вул. Мельника – Доктерівський» склали трьома мовами – українською, російською та німецькою. Для чого з’явитися, не пояснили. Але «хто не прийде – смерть!».
Український текст писала людина, не надто обізнана в київській топономіці. Адже вулиці Доктерівської в місті не було (малася на увазі Дегтярівська). Помилково подано назву й другої вулиці. Іноді її справді писали «Мельника», проте офіційна назва – Мельникова.
Надрукували понад 2 тисячі листівок, які 28 вересня розклеїли по всьому місту. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть» – імовірно, до Палестини. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
Письменник Анатолій Кузнєцов описав усе, що бачив на власні очі, в романі-документі «Бабин Яр». Радянська цензура порізала текст чи не вдвічі, бо не хотіла правди
Зі своїх помешкань вони виходили ще затемна, – свідчив у романі письменник, тоді 12-річний мешканець Куренівки, – щоб опинитися раніше біля потягу і зайняти місця. З дітьми, що ревуть, зі старими і хворими… Перехоплені мотузками клумаки, обдерті фанерні валізи, залатані кошики, скриньки з теслярськими інструментами. Бабусі несли, перекинувши через шию, наче гігантські намиста, плетениці цибулі – запас провізії на дорогу».
Нескінчений людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися – їх несли на ношах, бо більшість чоловіків призовного віку були на фронті.
Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинялася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було. «Дорога смерті» починалася від рогу сучасних вулиць Мельникова та Дорогожицької.
29 вересня нацисти розстріляли близько 22 тисяч євреїв. Інших, кого не встигли знищити, запхали на ніч до гаражів танкоремонтного господарства по вулиці Лагерній. Наступного дня їх також вбили в Бабиному Яру.
Речі загиблих відвезли на склад, що містився у школі по вулиці Некрасовській, 4. Нацисти передали їх «фольксдойче». Такий от «секунд хенд» на крові…
Чимало євреїв не пішли до Бабиного Яру, переховуючись у знайомих. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до тих само гаражів, відтак вантажівками доправляли до Бабиного Яру і вбивали.
Станом на 12 жовтня, за звітами катів, кількість жертв перевищила 51 тисячу. Конвейєр смерті тривав. 14 жовтня автоматні черги знову охопили Бабин Яр – тепер знищили 308 євреїв з числа пацієнтів психоневрологічної лікарні ім. Павлова.
Хлопчик, який читає оголошення «Наказується всім жидам міста Києва...», - це пам’ятник трагічним подіям вере-сня 1941-го, але водночас і самому Анатолію Кузнєцову, який не дав стерти пам’ять про Бабин Яр
Перша хвиля розстрілів, розпочата 29 вересня, тривала безперервно півтора місяці – до середини листопада 1941-го.
Нищення євреїв виявилося початком інших масових убивств. Далі в Бабиному Яру протягом двох років знищили людей різного етнічного походження і віку. Загалом у тій жахливій місцині знайшли свою смерть понад 100 тисяч людей.
Але були люди, які ризикуючи власним життям, а також життям членів своїх родин, переховували євреїв. Це українці, поляки, білоруси, татари, росіяни, вірмени, греки та німці. Почесне звання «Праведник Бабиного Яру» отримали понад півтисячі людей.
До цього слід додати, що нині російська пропаганда поширює нахабну брехню щодо того, що у знищенні євреїв брали активну участь українські націоналісти. Насправді у Бабиному Яру розстрілювали не тільки євреїв, а й людей інших національностей, а також тих, кого нацисти вважали ворогами – підпільників і комуністів, а також членів ОУН. Тут були розстріляні сотні членів Організації українських націоналістів, у тому числі Олег Ольжич (Кандиба) і Олена Теліга, які належали до найвищого керівництва організації. Варто нагадати і про те, що ще раніше, у перші дні війни, у Львові були заарештовані сотні членів ОУН, у тому числі і очільник організації Степан Бандера, який майже до самого закінчення війни просидів в таборі смерті Заксенхаузен. Націоналісти зазнали репресій за те, що насмілилися проголосити про створення Української держави, яка, як вони спо-дівалися, після закінчення війни отримає реальну незалежність. Більшість заарештованих членів ОУН були знищені.
І останнє. Трагедія єврейського народу визнана світовою спільнотою, вважається однією з найжахливіших у світовій історії, бо була спрямована на повне винищення цієї нації. Точну цифру знищених людей, мабуть, не назве ніхто, але відомо, що від рук нацистів загинуло кілька мільйонів євреїв. Разом з тим, про трагедію українства знають далеко не всі у так званому цивілізованому світі, далеко не всі хочуть її визнавати геноцидом українців. Якщо винищення п’яти мільйонів євреїв вважається ознакою небувалого геноциду, то як назвати винищення кількох десятків мільйонів українців, яких тільки під час голодомору 1932-1933 років померло страшною смертю за різними оцінками від 7 до 10 мільйонів? А були ж ще й голодомори 20-х років, 1946-го… А були ж ще й нечувані репресії проти українців, яких сотнями тисяч розстрілювали, знищували в радянських таборах смерті… Загалом за роки радянської окупації Україна втратила не менше 40 мільйонів громадян. На початку минулого століття в Російській імперії проживало більше 80 мільйонів українців, а у перші роки незалежності з наших телеекранів лунало: «Нас 52 мільйони!».
Як звучить рефреном в одній з телевізійних програм: «Незнання історії не звільняє від відповідальності!». Тож потрібно бути пильними, щоб знову не потрапити в задушливі обійми підступного «старшого брата», аби українці не зникли остаточно в нетрях «руського міра».
Анатолій РЯБОКОНЬ
