Багато кому доводилося чути, або читати вислів, який приписують Черчілю : «Сталін прийняв Росію з сохою, а залишив з атомною бомбою». Російські пропагандисти цим самим хочуть підкреслити «велич» і «мудрість» тирана. Та правда полягає в тому, що Черчіль ніколи не казав нічого подібного, дослідники не знайшли цей вислів у жодному його виступі, статті чи листі. Та й не міг він сказати таку дурню, бо добре розумів, що атомна бомба до сохи не має жодного стосунку. Мудрість і велич керівника держави визначається не кількістю і потужністю зброї, а рівнем життя громадян, рівнем їхньої свободи. Не можна вважати великим і мудрим правителя, який перетворив державу на величезну тюрму, зате володіє смертоносною зброєю. Та й, якщо вже говорити про соху, то з нею Сталін країну і залишив. Бо в той час, як фермери передових країн світу вже обробляли землю комфортними і потужними тракторами та комбайнами, в СРСР навіть примітивної техніки не вистачало, часто-густо поля обробляли з допомогою тієї ж сохи, в яку нерідко запрягали корів через брак тракторів.
Теза щодо атомної бомби, з якою Сталін залишив СРСР, також є витвором радянської пропаганди. Бомба таки ж була, але, якщо вже говорити про істину, то гітлерівська, а не сталінська.
В багатьох енциклопедіях та інших інформаційних ресурсах можна знайти відомості про барона Манфреда фон Арденне – штандартенфюрера СС, кавалера Лицарського Хреста з дубовим листям, який отримав цю нагороду з рук самого Гітлера. Народився барон 20 січня 1907 року, помер 26 травня 1997-го. Ви з подивом дізнаєтесь, що штандартенфюрер СС М.Арденне був лауреатом двох… Сталінських премій – 1947-го і 1953-го років. Крім Сталінських, він був нагороджений ще й двома Національними преміями НДР за 1958 та 1965 роки. Як таке могло статися, за що?
Манфред фон Арденне був талановитим фізиком, автором 600 патентів, одним з піонерів досліджень в галузі телебачення і його створення, яке в Німеччині почало розвиватися задовго до Другої світової війни. Але до чого названі вище радянські і НДРівські нагороди, яких був удостоєний есесівський офіцер?
Справа в тому, що саме він, а не Курчатов, створив радянську атомну бомбу.
Фон Арденне був одним з провідних фізиків Німеччини. Він мав свою приватну лабораторію під Берліном, яку щедро фінансувало міністерство пошт, під опікою якого був німецький урановий проект (Kerwaffenprojekt). Саме він розробив метод газодифузного очищення ізотопів урану і розділення ізотопів урану-235 в центрифузі.
Його лабораторію охороняв полк СС, вона була захищена потужними бетонними укріпленнями. Щоб взяти лабораторію штурмом, потрібно було втратити три дивізії, адже її обороняли відбірні вояки, фанатично віддані фюреру і командирам, готові битися до останньої краплі крові. Взявши лабораторію штурмом, не було жодних шансів захопити неушкодженим її обладнання, документацію і науковців, які в ній працювали, бо вони мали всі можливості заздалегідь розчинитися в масі цивільних німців, безслідно зникнути, втекти за кордон, як це зробили багато нацистських злочинців, знищивши попередньо обладнання та документацію. Та сталося диво – есесівці не чинили опору, здали лабораторію неушкодженою, разом з всією апаратурою, урановою центрифугою, документацією, реактивами. А ще – 15 тоннами очищеного металевого урану. Залишився на місці і персонал лабораторії на чолі з фон Арденне.
Барон-штандартенфюрер виїхав до Москви разом з дружиною, особистим майном, в тому числі чудовим роялем, есесівською формою та картиною, на якій він зображений під час вручення йому Гітлером найвищої нагороди Рейху – Лицарського Хреста з дубовим листям. Разом з ним до СРСР відбули більшість співробітників лабораторії - більше 200 провідних фізиків, радіоінженерів, ракетників. Це Нобелівський лауреат, творець ракети Фау-3 Густав Герц, професор Вернер Цуліус, Гюнтер Вірт, Ніколаус Ріль, Карл Ціммер, доктор Роберт Доппель, Петер Тіссен, професор Хайнц Позе…
В СРСР були знищені сотні вчених, а тих, хто вцілів, змусили працювати в спецтюрмах для науковців, так званих «шарашках». Натомість німецьким науковцям та інженерам створили просто казкові умови для праці, бо Сталін розумів, що самотужки впоратися зі створенням атомної бомби не вдасться. Надто вже відсталими були радянські технології. І якщо у 20-х – 30-х роках американські та європейські інженери створили промислово-індустріальну базу Радянського Союзу, побудувавши десятки, якщо не сотні електростанцій, заводів і фабрик – від Дніпрогесу до Магнітки, то нині на допомогу тих же американців у створенні ядерної зброї розраховувати було марно. Тож німецькі вчені стали просто подарунком долі. До того ж, до Радянського Союзу були вивезені, крім обладнання лабораторії Арденне, обладнання берлінського Кайзерівського інституту, документація різних наукових і дослідних установ, реактиви, запаси плівки і паперу для самописців, фотореєстраторів, дротові магнітофони, телеметрія, оптика.
Наприкінці війни в Німеччині вже були реактивні двигуни, розпочався серійний випуск реактивних літаків, зенітних ракет і ракет класу «повітря – повітря», діяла розвинена атомна промисловість, на озброєнні були інфрачервоні танкові приціли і гігроскопічні системи стабілізації морських гармат, РЛС і станції селекції перешкод, пеленгатори, авіаційні приціли і гіростабілізовані навігаційні прилади підводних човнів, 1,5 вольтові радіолампи розміром з ніготь мізинця, крилаті і балістичні ракети.
Обладнання вивозилося не тільки з Німеччини. Під Віднем, в Австрії, був повністю демонтований радіоламповий завод, вольфрамові печі. Австрійці вже вміли відкачувати повітря ртутними вакуумними насосами, які дозволяли отримувати вакуум з розрідженням 10 мінус 13 ступеня. Для відсталого СРСР все це було просто фантастикою.
В Москві швидко побудували табір для німецьких вчених та інженерів в районі Жовтневого поля, який був зашифрований, як НДІ Головмосбуду № 9. Тепер там Курчатівський інститут, хоча створювався він, фактично, як інститут Арденне. За німецькими схемами були побудовані промисловий реактор і реактор-розмножувач, адже німці на той час дуже просунулися в цій галузі. Є навіть свідчення (хоча про це намагаються не згадувати), що на острові Рюген в Балтійському морі наприкінці війни була підірвана перша дослідна атомна міні-бомба потужністю близько 5 кілотонн, а в Померанії – ще одна. На цих випробуваннях у якості піддослідних кроликів використовували радянських військовополонених, яких загинуло близько 700. До кожного німця прикріпили по 5 – 6 радянських інженерів в якості учнів (як правило тих, хто володів німецькою мовою).
Паралельно в промисловому реакторі об’єкту «Челябінськ-40» був вироблений плутоній для першої радянської атомної бомби, після її успішного випробування німець доктор Ріль став Героєм Соціалістичної Праці.
Пізніше Арденне перекинули в Сухумі, де на березі бухти був збудований новий науковий центр з центрифугою для очищення ізотопів урану. Об’єкту був присвоєний шифр «А», а потім «А – 1009» Міністерства середнього машинобудування. Барон Арденне був науковим керівником цієї установи, яка отримала назву Сухумський фізико-технічний інститут. Велику роль у розвитку атомної промисловості СРСР відіграв також австрійський вчений-радіотехнік Фріц. За роботу в Сухумському ФТІ Арденне отримав другу Сталінську премію і в 1953 році отримав дозвіл повернутися в Німеччину, в НДР.
Виникає запитання – чому, з чийого «благословення» Радянський Союз так легко отримав величезну частку ядерних досліджень, технологій, вчених? Швидше за все, хтось з далекоглядних високопоставлених нацистів (не обов’язково сам Гітлер), бачачи, що крах націонал-соціалістичної Німеччини неминучий, вирішив дати Радянському Союзу козир у вигляді атомної зброї, аби запобігти перетворенню США на єдину супер-державу, єдиного світового гегемона. Зіткнувши у протиборстві СРСР і США, Німеччина отримала шанс досить швидко відродитися і знову стати одним зі світових лідерів. В цьому і була далеко-глядність того, хто подарував Сталіну атомну бомбу.
Підготував Анатолій РЯБОКОНЬ
