Крилата неосяжність відомого поета Петрівщини
*Метелик на квітці ранку чекає. Забув, що він одноденка.
*Місячний промінь ковзнув по вікні. На стіні проступила тінь від безлистої гілки.
*Старенькі чоботи не дочекались господаря. Сивий тесля домовину майструє.
*Дощ цілу ніч барабанив по шибці. Марно хотів розбудити спогади.
*На журавлиній вервечці гойдається осінь. Боїться, що гойдалку можуть порвати вітри.
*Старий ворон женитись надумав. Триста літ збирається жити.
*Трухляву колиску порубали на дрова. Дитячий плач розбудив нічну тишу.
*Одягну полатану татову сорочку. Душу замерзлу зігрію.
*Нині вітер не спав цілу ніч. Певно, боявся замерзнути.
*Дати на хрестах ніби зупинили час. Дивна магія чисел.
*На торішнє листя пелюстками вишня сипнула. Поруч- минуле і сьогодення.
*Сивий ворон ріллею бродить. До зими стежку затоптує.
*Ніби вітер грюкнув дверима. Чи, може, друг далекий у небуття відійшов.
*Все рідше зустрічаю знайомих. Все частіше вони приходять у спогади.
*Старого коня повели на забій. Сльози зорями сніг під копитами топлять.
*Осінь у фартух туману жар горобинових ягід збирає. Зимою зігріється, може.
*В миску місяця вітер струшує вишні. Солодку кров цідить крізь пальці.
*Крило у лелеки ночами нестерпно болить. До вересня вже рукою подати.
*Покинута криниця часто сни бачить. Ніби і досі приходять до неї по воду.
*Самотня пташка у небі від зими утікає. Чи, може, літо наздогнати береться.
*В зарослях марно шукати знайому стежину. Вона давно загубилася у роках.
*Місяць промінням ріллю засіває. Вранці завірюха їх снігами завіє.
*Ген, серед степу, хрест самотіє. Під вагою літ у землю вгруз.
*На пожовклому полотні вишивка гладдю. Доторкнешся рукою — і світлий сум душу огорне.
*Покинуте гніздо сиротіє під стріхою пустки. Ні людини, ні птаха.
*Старий скрипаль скрипку торкнув смичком. Забуте щось пригадала вона.
*Суниці у лісі дитинством пахнуть. Хотів назбирати, але прокинувся.
*Падають стиглі яблука. А недавно до осені була Вічність.
*Нап’юся із відра неба. Хай думають, що це вода.
*До вирію готуюся. Тільки б дорога важкою не видалася.
*Стара груша користі не приносить нікому. Хіба сові, що живе у її дуплі.
*Порожнє гніздо на безлистій гілці. Теплим смутком віє від нього.
*У спогадах повертаюся в минуле. Торованими стежками пам’яті.
*Серпень літо ховає. В тумані знайти його буде все важче.
*Журавель біля криниці. Поскрипуючи на вітрі, сни відганяє ночами.
*Осінь листя мете по стежках. Рудим хвостом вітру.
*Сторожівка у лісі. Свічка в шухляді втомилася від чекань.
*На березі човен гниє. Тільки припливи повертають його у минуле.
*Небо на Купала зорями сипле. Хай думають, що цвіте папороть.
*Дуплявий пень роззявив пащеку. Напевно, хоче, щоб його боялися.
*Пустка край вулиці. Чи то вулиця за пустку чіпляється.
*Вечір тіні ховає. Ніч зустрічати зібрався.
*Старий собака вдивляється в небо. Десь у сузір’ї Пса і його блимає зірка.
*Грім блискавку доганяє. За хмарами ховається, щоб не побачили.
*Ранок зорі гасить. Чи ховає за промені сонця.
*Небо у річці помилося. Хоча б де хмаринка.
*Старе кладовище заросло терниками. Десь тут було село.
*Літні дощі за хмари чіпляються. Ніяк падати не хочуть.
*Чапля у воду задивилася. Чи, може, собою милується.
*Гаснуть спогади. Хіба деякі, як сяйва вмерлих зірок, ще довго нам світять.
*Дивна осіння пора. Кожен листок на мить може стати метеликом.
*Вічність у торбу часу минуле ховає. Щоб колись усе повторити.
Григорій Ліщенюк
