«Школьные годы, чудесные…» Певне, мелодія цієї геніальної пісні, написаної талановитим Дмитром Кабалевським на слова не менш талановитого Євгена Долматовського, яка вперше пролунала в радіоефірі ще далекого 1956 року, викликає щирі ностальгічні спогади про найкращі, найбезтурботніші, найщасливіші роки життя вже не в одного покоління школярів – як нинішніх, так ще й більшою мірою колишніх.
Одного з останніх червневих днів цю мелодію, напевне, подумки згадував і відтворював у своїй свідомості чи не кожен з колишніх випускників Петрівської середньої школи 1978 року випуску. Адже для того, щоб зустрітися, поспілкуватися чи просто побачитися з однокласниками, до старої розкидистої груші на шкільному подвір’ї, яка давно вже стала сакральним символом для усіх поколінь її колишніх учнів, зібралися випускники одразу трьох класів. 40 років! Відрізок часу наче й немалий, але деякі фрагменти, найяскравіші епізоди колишнього шкільного життя цього дня пригадувалися з такими подробицями, такими най-дрібнішими і чіткими деталями, що, здавалося, останній наш шкільний дзвоник пролунав лише вчора.
Більше пощастило випускникам колишніх 10-Б та 10-В класів, адже ними цього дня, як і понад 40 років тому, дбайливо опікувалися їхні класні «мами» – Алла Андріївна Кричун і Валентина Михайлівна Желізняк. Причому, як колись, так і зараз, обидві виглядали просто вражаюче: стрункі, елегантно зі смаком одягнені, в очах продовжувала сяяти іскорка молодечого завзяття і непідробного оптимізму, словом – продовжували залишатися взірцем стилю для своїх колишніх підопічних. Здавалося, що для них такого поняття, як час, – просто не існує. Принаймні, якби на цю компанію поглянула збоку абсолютно стороння людина, то, певен, вона б не зразу зорієнтувалася, хто ж саме тут колишній учень, а хто учитель. На жаль, уже давно немає з нами колишніх «класних мам» нашого 10-А. Тож цього вечора ми неодноразово згадували з ніжністю і теплотою зовні строгих і незворушних, а насправді турботливих і завжди справедливих Лідію Андріївну Булах і Лідію Дорофіївну Ярмолу (Музикіну). Та й не лише їх, адже нам пощастило бути вихованцями справжньої плеяди, без перебільшення, Учителів від Бога, світлу пам’ять про яких назавжди збережемо в своїх серцях: Ольги Яківни Тимченко, Надії Кіндратівни Гуцаленко, Катерини Гаврилівни Степової, Віри Григорівни Білої, Миколи Володимировича Шархуна, Валентини Петрівни Суковач, Анатолія Максимовича Кульшенка, Віри Микитівни Верес, Олексія Сергійовича Рябіка, Лідії Василівни Прохорової, Віктора Івановича Обертаса, Віктора Павловича Макогона, Марії Яківни Вдовенко…
Тож, виходить, 40 років – це таки дуже тривалий відрізок, оскільки за цей період пішли з життя більшість із тих, кому ми, значною мірою, завдячуємо своїм становленням, своїми успіхами та досягненнями. До речі, про кожного з них мали нагоду ще раз згадати під час перегляду невеличкого відеосюжету, а основу якого лягла ретроспектива фотознімків минулих років. Цей відеоролик досить уміло скомпонувала чарівна співробітниця райдержадміністрації Тетяна Притула (Литвин), за що ми їй щиро вдячні. Інша частина зазначеного відеосюжету нагадала також про однокласників, яких уже немає з нами. Тож, підвівшись з місць, стоячи, а дехто ще й зі сльозами на очах, ми немовби встановили незримий віртуальний зв’язок з тими, хто, безперечно, був невіддільною частиною нашого класного колективу, нашої шкільної родини – кращим спортсменом школи Володею Федоровим і його нерозлучним товаришем Сашком Дитюком, найдотепнішим веселуном-бешкетником Вітею Колісником та діловим, практичним, умілим Мишком Меделяном, завжди привітною і доброзичливою Людою Шевелухою та неговіркими і стриманими Танею Марченко та Вітею Мовчаном.
І все ж, звичайно, цього дня переважали радісні, інколи зовсім несподівані емоції. Виявилося, що дехто з колишніх однокласників не бачив один одного саме ці, досить тривалі сорок років, адже доля після школи окремих з нас занесла в далекі світи, а на попередніх ювілейних зустрічах, з різних причин, бували не всі. Тож, як мовиться, «розминулися»… Тим цікавіше було спостерігати, як вони упізнавали одне одного, намагаючись розгледіти в відчутно «посоліднішавших» обличчях близькі, знайомі риси.
Звичайно, було про що поговорити, було що пригадати. Тим більше, що якщо під час попередніх зустрічей говорили, переважно, про власний життєвий шлях, про роботу, сім’ю та дітей, то тепер додалася й ще одна близька майже кожному тема – онуки…
Життя, як, напевне, і слід було очікувати, у всіх склалося по-різному: хтось вважає себе цілком успішним, щасливим і удачливим, проте були й такі, хто свій життєвий шлях охарактеризував словами пісні з одного відомого радянського кінофільму: «Зачеркнуть бы всю жизнь, да сначала начать…» Напевне, й одні, й інші просто по-різному сприймають те, що піднесла їм доля. Зрештою, темні й світлі смуги в житті траплялися абсолютно у кожного, тож і відчуття щастя, скоріше, залежить від уміння достойно витримувати усі випробування, уміти знаходити позитив у тому, що вдалося досягнути. Очевидно, не зовсім правильно, коли нещасливою називає себе людина, якій вдалося створити чудову сім’ю, збудувати власний дім, виростити порядних, турботливих дітей. А те, що в професійному плані не в усіх склалося так, як мріялося колись, в далекі шкільні роки… Що ж, такими є сумні реалії нашого сьогодення. Хоча й тим, хто назвав себе абсолютно щасливим, можна лише по доброму позаздрити, адже за тієї економічної, соціальної та політичної ситуації, в якій сьогодні перебуває наша країна, для такого відчуття слід мати – ну дуже міцні нерви.
Втім, цілком зрозуміло, що цього вечора такі, не зовсім приємні теми, намагалися обходити стороною. А натомість – співали, танцювали, брали участь у всіляких веселих вікторинах та конкурсах, дружньо спілкувалися до пізньої ночі. Адже хтозна, чи доля надасть ще шанс коли-небуть зустрітися у такому складі...
Випускники 10-А і 10-Б класів Петрівської середньої школи 1978 року випуску висловлюють щиру вдячність своїм однокласницям – Галині Овдій (Шевчук) – начальнику фінуправління райдержадміністрації та Людмилі Сидоренко (Реві) – головному спеціалісту відділу прийому громадян УПСЗН – за велику підготовчу роботу по орга-нізації зустрічі випускників. А особлива вдячність Петрівському селищному голові Світлані Тилик, завдяки якій наша ювілейна зустріч стала найпомітнішим і вагомим елементом загальноселищних святкових урочистостей, приурочених Дню молоді та Дню Конституції України.
Володимир Кіфенко
На знімках: випускники 10-Б класу; випускники 10-А класу; з вітальним словом до колишніх вихованців звертається учитель ро-сійської мови та літератури Алла Андріївна Кричун; зустріч учнів 10-В класу; місце зустрічі незмінне – на шкільному подвір’ї під грушею.
