1 липня - день народження територіального центру та всіх тих людей , на яких покладена дуже відповідальна і почесна місія: служити людям

Життя людини до тих пір має цінність, поки вона може допомагати іншим. Ці слова відомого українського класика Івана Франка дуже влучно характеризують тих, хто віддає себе справі служіння людям. Є така професія – соціальний робітник. Це люди, які за професійним обов’язком, а головне – за покликом душі надають допомогу і різні соціальні послуги тим, хто їх потребує. Ми мало знаємо про будні звичайних соцробітників, і мало кому відомо, з чого складається їхня щоденна робота. Сьогодні ми пропонуємо вам познайомитися з тими, хто кожного дня за будь-якої погоди несе у світ добро і милосердя, хто завжди там, де потрібна допомога, і для кого поняття людяності стало основою життя.

Праця соціального робітника – тривала й клопітка, без фейєрверків та швидких результатів, часто важка і емоційно виснажлива. Тому випадкові люди тут не затримуються, а залишаються, по-справжньому, чуйні й безкорисливі, ті, для яких почуття милосердя та добра не просто слова, а повсякденна потреба. Тут працюють ті, хто давно для себе визначив, що життя людини до тих пір має цінність, доки вона допомагає іншим.

Трохи більше року працює на посаді соціального робітника територіального центру Лариса Павлівна Антоненко. Толерантна, добра, завжди готова прийти на допомогу своїм п”ятьом пенсіонерам, яких вона оточила увагою та турботою, завжди вислухає, дасть пораду. Лариса Павлівна знає, що допомагати людям похилого віку непросто, адже крім прибирання, закупівлі продуктів, приготування страв, стареньким потрібні увага і турбота: вислухати, зрозуміти, розрадити, підтримати. У Лариси Павлівни, не дивлячись на невеликий досвід роботи, це виходить дуже добре. Про це свідчать відгуки її підопічних.

“Ясне сонечко”,- так називають старенькі соціального робітника Світлану Володимирівну Янюк, яка ось уже 5 років щоранку поспішає до своїх підопічних. Відповідальна, працьовита, добра та по - материнськи турботлива, вона постійно дбає, щоб її 12 пенсіонерів, яких вона обслуговує, були забезпечені всім необхідним. А ще її тепле слово, посмішка рятує стареньких від самотності. А це у роботі з людьми поважного віку чи не найголовніше.

Рівно 20 років на посаді соціального робітника працює Кравченко Ганна Андріївна. На її дільниці – 10 пенсіонерів. Своїм підопічним жінка допомагає по господарству: купує продукти і ліки, готує їжу, сплачує комунальні послуги, допомагає в обробітку городу та виконує складну для них побутову роботу. Як рідну, сприймає Ганну Андріївну 87-річна Інна Григорівна Бондарєва: «У терцентрі дуже хороші люди, дуже уважні. А нам що треба? Нам треба небагато: щоб вислухали, щоб допомогли! За їх труд їм дуже велика вдячність, ми ж старі такі противненькі, і кожен зі своїм характером! І кожному треба догодити. Наша Галя (так звуть Ганну Андріївну всі підопічні) саме така»

Приємно, що всі вони тепло відгукуються про соціальних робітників, дякують за людяність, милосердя, небайдужість і якісне та своєчасне надання соціальних послуг

Отож, і справді - соціальний робітник – це не професія, це покликання, це доля.

Інна Лук’янова, директор терцентру

На знімках: Лариса Антоненко з підопічними- Вірою Іванівною та Петром Івановичем Плаксами; Олена Данилівна Усенко завжди щиро радіє візиту своєї помічниці Ганни Кравченко