Рівно рік тому з розгорнутим інтерв’ю на сторінках районки до наших читачів звернувся депутат районної ради кількох скликань поспіль, успішний бізнесмен, керівник відомого на всю країну ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська», президент футбольного клубу «Інгулець», тобто постать добре відома на Кіровоградщині та за її межами, а з серпня минулого року ще й засновник нашої газети Олександр Поворознюк. Сьогоднішня наша з ним розмова про те, як здійснюються і виконуються намічені раніше проекти, чим живе і переймається «П’ятихатська» та й про деякі інші цікаві та резонансні речі.

- Олександре Григоровичу, під час свого попере-днього інтерв’ю нашій ра-йонці, яке Ви давали у травні минулого року, серед іншого йшлося й про магазин «Все натуральне», відкриття якого анонсували вже незабаром. Проте чекати довелося цілий рік. Чому так, не поясните?

- Так, ми дійсно дещо вибилися з запланованого графіка, і на це були різні, як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Втім, про деякі з них розповім. Зокрема, про те, що, як нами і задумувалося, треба було придбати, встановити і налаштувати обладнання для виготовлення високоякісної продукції. Однак це зайняло більше часу, аніж ми розраховували: десь підвели постачальники, ще день нас самих не задовольнила його якість, тож довелося міняти, шукати більш досконалі екземпляри. А найголовнішим чинником такої затримки, певне, стала педантичність і скрупульозність моєї дружини Людмили – саме вона відповідає за цей сегмент нашого родинного бізнесу. Так от, ми могли фактично відкритися ще кілька місяців тому, однак Людмила Іллівна наполягла, що магазин запрацює лише тоді, коли на усі види продукції, яка надходитиме в реалізацію, буде виготовлено сертифікати якості, а для цього слід було провести цілий комплекс експертиз – товарних, санітарних, технологічних тощо. Слава Богу, цей етап уже позаду, однак тепер нам за свій товар не доведеться червоніти, а отож й про втрачений час не жалкуватимемо.

- Окрім магазину, бачимо, що в райцентрі зводяться й реконструюються інші об’єкти, тож кілька слів про них?

- Так, у розпалі роботи по реконструкції, точніше – по кардинальній перебудові колишнього кінотеатру, де передбачається створити спортивно-розважальний комплекс, паралельно тривають роботи по реконструкції колишнього гуртожитку, що по вулиці Кошового, де ми хочемо збудувати невеликий, але затишний і комфортний готель, а ще буквально за кілька днів відкриваємо завод по виготовленню бетону. Не приховуватиму: до його появи мене спонукала потреба забезпечити цим важливим будівельним матеріалом будівництво нового стадіону, спорудження якого, можливо, активізується вже най-ближчим часом. Проте, звичайно, це зовсім не означає, що бетон виготовлятимемо лише для власних потреб. Тобто, тепер кожен із жителів як Петрового, так і усього району, зможе при-дбати у нас бетон досить високої якості! Ми, до речі, уже придбали бетоновоз, іншу, необхідну для виготовлення бетону, навантаження, та доставки споживачам техніку. Крім зазначеного, в наших планах і проектах ще кілька важливих і необхідних об’єктів у Петровому, які, маю надію, також не лише стануть окрасою селища, а й забезпечать багатьох петрівчан робочими місцями. Втім, давайте конкретніше про це поговоримо трохи згодом, коли уже матимемо предметно що про це розповісти.

- Що ж, тоді наступне питання: чим живе сьогодні Ваше базове підприємство, ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська», є чим похвалитися за цей рік, що минув з часу нашого попереднього інтерв’ю?

- Безумовно. Агрофірма живе, розвивається, упевнено крокує вперед. Маємо найкращий машинно-тракторний парк в районі, однак на досягнутому не зупиняємося – лише цьогоріч поповнили його новими екземплярами найсучаснішої сільськогосподарської техніки та обладнання загальною вартістю на 30 мільйонів гривень. Цими днями вже повністю закінчили посівну кампанію, тож зараз працівники господарства задіяні на підживленні посівів та підготовці до жнив ранніх зернових, які, очевидно, розпочнуться уже за лічені тижні.

Одним з найважливіших сегментів нашої діяльності залишається розвиток тваринництва, тож цьогоріч ми збільшили поголів’я корів. А крім того, один з важливих акцентів вирішили зробити на розвитку птахарства, зокрема, крім традиційних уже курей, розводимо качок та гусей. Переконаний – в недалекому майбутньому це виявиться дуже вдалим рішенням, адже успішність в умовах сучасної ринкової економіки, серед багатьох інших чинників, залежить і від різноманіття товарного асортименту, який ми зможемо запропонувати споживачам.

Ще одним нашим досягненням вважаю черговий етап підвищення заробітної плати працівникам. Скажімо, трактористи, які у нас були задіяні на оранці та культивації, отримують від 12 до 15 тис гривень, ті ж, що працюють з мінеральними добривами та отрутохімікатами, тобто – на оприскуванні полів – близько 25 тисяч гривень. Заробітна плата фуражира – близько 8 тис. грн., доярки – 10 тис. гривень.

Крім того, усі наші працівники забезпечені спецодягом, соціальним пакетом, тринадцятою зарплатою, натуроплатою з продукції господарства «на зароблений карбованець». Словом, я намагаюся, щоб девіз, під яким сьогодні формується характер наших взаємин – «З людьми і для людей!» - був не просто лозунгом, а дієвим мотиваційним чинником, який би змушував усіх нас добросовісно ставитися до своїх обов’язків, до взятих на себе зобов’язань, і це має стати запорукою нашого спільного успіху.

До речі, саме в оці дні ми формуємо списки працівників, які своєю добросовісною працею заслужили право й на достойний відпочинок. Частина з них поїдуть відпочивати в Об’єднані Арабські Емірати, а частина до Єгипту. Хто в яку групу потрапить, і чи потрапить взагалі – залежить від того, наскільки старанно і відповідально він ставився до виконання своїх обов’язків. Ну й ще одна вимога, запроваджена мною і підтримана більшістю працівників агрофірми – це «Не красти, не брехати, не вживати спиртного на робочому місці». Як бачите, назвати їх нездійсненними неможливо.

- В селах, де знаходяться виробничі підрозділи господарства, Ви також допомагаєте утримувати соціальну сферу, розвивати інфраструктуру?

- Звичайно ж. Інакше й бути не може. Тим більше, коли я бачу, що сільський голова на своєму місці, що вона наполегливо і послідовно намагається робити усе для того, аби села, що входять до її територіальної громади, з кожним днем ставали гарнішими і облаштованішими, то, безумовно, і у нас є бажання допомагати, відчувати свою причетність до цього оновлення і осучаснення. До речі, те ж саме мені хотілося б сказати й про Петрівського селищного голову Світлану Тилик. Як би хто до неї не ставився, однак ніхто не зможе заперечити, що за час її керівництва селищем воно невпізнанно змінилося і продовжує змінюватися з кожним днем. Можливо, зроблено ще й небагато – напевне, належить зробити ще значно більше. Однак, на моє глибоке переконання, зроблене нею уже більше, аніж усіма її попередниками разом узятими. Тож деякі об’єкти, з перелічених вище, я й узявся упорядковувати на її прохання, адже неприпустимо, щоб в центрі такого гарного селища руїнами відлякував згаданий уже кінотеатр чи той же гуртожиток.

Звичайно ж, продовжуємо докладати вагомих зусиль по розвитку соціальної інфраструктури і в селах, де базуються основні підрозділи нашого господарства – Ганнівці та Володимирівці. Зокрема, одним з найважливіших проектів, над якими ми зараз працюємо, стане будівництво нового водопроводу в Ганнівці. Свідченням того, наскільки це важливий об’єкт, напевне, є бажання окремих політичних сил «попіаритися» на цій темі. Наприклад, я з великим здивуванням прочитав у нашій газеті інформацію про те, що, мовляв, за ініціативи керівника районної організації Радикальної партії Наталки Тритяк передбачається виділення значної частини фінансових витрат на цей проект саме від зазначеної політичної сили. Не розумію, для чого оце було сказано? Ну, якби вже зробили – тоді й хваліться… А так виходить дуже неприглядна картина: ця політична сила не вклала ще в проект жодної копійки, однак уже широко розгортає груди, аби вішати собі ордени. Натомість реально об’єктивна і досить вагома для втілення проекту в життя підтримка надійшла і продовжує надходити від народного депутата України Анатолія Івановича Кузьменка. Однак про це ми чомусь не згадуємо ні слова. Хіба це правильно?

Стосовно ж обіцяних коштів від Радикальної партії…Не знаю, можливо, вони колись і надійдуть. Однак є така приказка: «Дорога ложка до обіду». Ганнівчани сподіваються, що уже до осені вони будуть з водою, тож оце «колись» їх навряд чи втішить.

- Що ж, приймаємо Ваше зауваження, намагатимемося в подальшому більш прискіпливо ставитися до інформа-ційних приводів такого порядку. Разом з тим, хочемо зачепити ще одну резонансну тему, яка трохи більше місяця тому облетіла чимало обласних і загальнодержавних ЗМІ, частково торкнулися і ми її у нашій газеті. Маю на увазі ситуацію в Луганці стосовно визначення права власності на «Агрофірму «Маріампольську». Гадаю, до Вас уже також доходили чутки, що дехто з луганчан і Вас вважають причетним до цієї історії? Маєте чим спростувати такі звинувачення?

- Слухайте, ви мене вже знаєте не перший рік. Невже ви дійсно вважаєте, що якби я справді мав намір якимось чином «увійти» в Луганку, то ховався б за чиїмись спинами? Я вже давно був би там сам особисто, спілкувався б з людьми, і, не виключаю, що домігся б там суттєвої підтримки. Однак я цього не робив і не робитиму. Принаймні, поки що. Однак не можу сказати, що те, що відбувається в Луганці, мені байдуже. Зрештою, я виріс у цьому районі, вважаю себе його патріотом, а отже й усе, що відбувається на його теренах, мене також хвилює. Тим більше, що й світо-гляд мій, як людини, безпосередньо причетної сьогодні до сільськогосподарської галузі, формувався на тлі колишніх успіхів «Агрофірми «Маріампольської», того її славного періоду, коли сюди приїздили навчатися хлібороби не лише з усієї області, а й з усієї України. Зрештою, я й сам колись чимало перейняв з методів і принципів господарювання світлої пам’яті Анатолія Гавриловича Лисиціна.

В тих же «штормах», що сьогодні дошкуляють «Маріампольській», вважаю, винен сам керівник господарства Костянтин Міщанін, який неспроможний захистити своїх людей. Чому я в цьому переконаний? Такі висновки мені дозволяє зробити уже мій власний досвід: коли свого часу я прийшов у агрофірму «П”ятихатську», то жодних кардинальних змін в кадрових питаннях не робив. Практично, усі спеціалісти, які працювали на ключових посадах в господарстві, залишилися на своїх місцях. Змінився лише керівник. Проте відтоді «П”ятихатська» стала працювати з прибутками, щорічно і навіть щомісячно стаючи усе ефективнішою і потужнішою. Відтак проводжу аналогію з «Маріампольською». Я не думаю, що там спеціалісти фахово слабші за наших, принаймні багаторічний досвід успішної діяльності луганської агрофірми на чомусь же базувався? Виходить, справа в слабкому управлінні? Напевне, недарма в народі існує приказка: «Риба гниє з голови»...Зараз там тривають слідчі дії, тож чекаємо їх завершення. Водночас, чи безвихідна ситуація, в якій сьогодні опинилося колись славетне господарство? На мій погляд, - ні. Зокрема, я пропонував Костянтину Володимировичу різні варіанти виходу з цієї кризи. Наприклад, я міг би викупити оті 70% власності, що належать комерційній структурі на підставі реєстраційних документів, і передати їх луганчанам, з тим, щоб, звичайно, вони за кілька наступних років нам ці кошти повернули. Ще одним з варіантів я запропонував надати маріампольцям послуги своєї юридичної та охоронної служб, аби вони спільно розробили алгоритм, як захищатися в судових інстанціях, як вибудовувати подальший план дій. Поки що Костянтин Володимирович відмовляється, запевнюючи, що самотужки впораються з цією проблемою. Що ж, можу лише побажати їм у цьому успіхів, і буду радий, якщо усе вирішиться на користь жителів Луганки. Разом з тим, ще раз наголошую: якщо їм знадобиться моя підтримка – вони зможуть на неї розраховувати.

- Ну що ж, Олександре Григоровичу, наостанок ще про одне, напевне, болюче для Вас питання: як відомо,Ваше улюблене дітище – футбольний клуб «Інгулець», провівши загалом чудовий сезон, зрештою все ж, здається, втратив усі шанси для того, щоб підвищитися у класі цього року, поступившись у принциповому вирішальному двобої чернігівській «Десні». Дуже переживаєте з цього приводу?

- Знаєте, - аніскілечки! Тож і назвати це питання «болючим» буде неправильно. Навпаки – я вдячний футболістам «Десни», як за цікавий змістовний футбол, так і за те, що вони нам показали: для того, аби змагатися в Прем’єр-лізі, нам ще належить дуже багато попрацювати. Будьмо відвертими – клас футболістів «Десни» сьогодні об’єктивно перевищує клас футболістів нашої команди, тож те, що саме вони змагатимуться за путівку до Прем’єр - ліги, є цілком справедливим і закономірним. Більше того, я переконаний, що якщо у них знову не виникне якихось проблем з атестацією, то й в Прем’єр – лізі «Десна» не пастиме задніх. Натомість я і своїм хлопцям та тренерам щиро вдячний за цей чудовий сезон, який вони нам подарували, адже перед початком першості «Інгульцеві» ніхто не прогнозував навіть місця в десятці, а ми, як бачите, тривалий час складали серйозну конкуренцію лідерам, навіть і у звітній грі з «Десною» виглядали не зовсім безпомічно, хоча, з різних причин, у нас випало з обойми одразу кілька ключових футболістів. Та що ж, налаштовуємося тепер уже на майбутній чемпіонат – удосконалюватимемо свою майстерність, підсилюватимемо склад – гадаю, наші уболівальники не залишаться розчарованими. Тим більше, що наступна першість у Першій лізі, виходячи зі складу майбутніх її учасників, має стати не гіршою за якістю гри та за конкурентністю, від нинішньої, а, можливо, й ще кращою. Тож попереду на усіх нас чекає ще чимало запеклих поєдинків, і, сподіваюся, яскравих перемог.

- І ми також усім нам цього бажаємо.

Спілкувався Володимир Кіфенко.

На знімках: такими зразками техніки, які сьогодні є в арсеналі «П”ятихатської», уже можуть похвалитися дуже небагато господарств в Україні