Спортивні новини

Чим ближче до фінішу чемпіонат України з футболу в Першій лізі – тим гострішими і запеклішими стають поєдинки, адже кожна з команд розуміє, що часу, аби надолужити згаяне та виправити допущені помилки, вони вже не матимуть. Крім того, до суто спортивних чинників зараз активно додаються й так звані мотиваційні, тобто, коли команди, що ставлять перед собою конкретні турнірні завдання, матеріально стимулюють суперників своїх найближчих конкурентів, аби ті, як мовиться, «лягли кістьми»,але відібрали у них такі важливі сьогодні очки. Можливо, й тому футбольні баталії на наших стадіонах стають інколи не такими видовищними, як би цього хотілося уболівальникам – з величезною кількістю порушень правил та ігрових зіткнень. Адже ціна допущеної помилки суттєво зростає, тож кожен переймається, головним чином, як би цієї помилки не допустити. Очевидно, виїзного матчу 30-го туру в Полтаві більшість із нас чекали з надією і нетерпінням, адже ФК «Полтава», здається, поки що залишається єдиним клубом, якого «Інгульцеві» ще жодного разу не вдалося переграти в рамках чемпіонату – ні цього сезону, ні, тим більше, минулого. Єдиним нашим успіхом в протистоянні з полтавчанами стала перемога на ранній стадії Кубку України в липні минулого року. Однак, будемо відвертими, - ні «Полтава», ні «Інгулець» найсильніші свої склади тоді не виставили, тож перевагу нашої команди можна вважати досить умовною.

І ось довгоочікуваний уболівальниками день настав… Але і тепер він для нас обернувся розчаруванням: «Інгулець» програв господарям з рахунком 0:2, знову поступившись полтавчанам другою сходинкою в турнірній таблиці. Особливо невдалим для нашої команди виявився перший тайм поєдинку. Причому, на наш суб’єктивний погляд, це стало наслідком не стільки потужної гри полтавчан (хоча й це відіграло свою роль), скільки несподівано невпевненою і навіть дещо розгубленою грою нашої команди. Склалося враження, що хлопці просто «перегоріли», налаштовуючись до цього поєдинку. Від самого початку «Інгулець» «замкнувся» на власній половині поля, намагаючись розганяти стрімкі контратаки, однак, говоритимемо відверто, - і з цим компонентом гри у нас цього дня не склалося. Тож перевага «Полтави» досить скоро втілилася в забитий м’яч. Особливо прикро, що «розпечатав» ворота «Інгульця», влучним «пострілом» перервавши п’ятиматчеву безгольову епопею Ганєва, наш колишній одноклубник, а нині один із стрижневих гравців півзахисту полтавчан Максим Покотилюк. Лише після пропущеного м’яча наші футболісти почали потроху «оживати», тож, нарешті, небезпечні моменти стали виникати й біля воріт господарів. В одному з епізодів Владислав Клименко потужним ударом влучив у поперечину воріт, а Олександр Акименко, продовживши атаку другим темпом, відправив м’яч у сітку воріт полтавчан. Втім, гол цей зараховано не було, адже асистент арбітра просигналізував про положення «поза грою», в якому начебто перебував наш нападник.

Важко сказати, чи справедливим було таке рішення, чи ні, адже з того місця, де було встановлено камеру для відеотрансляції, це розгледіти просто неможливо. Показово лише, що цей епізод залишився «непоміченим» «штатними» критиканами «Інгульця» (як, очевидно, нескладно здогадатися, - з числа уболівальників «Десни», що прагне наздогнати нашу команду в турнірній таблиці), які зараз наполегливо розкручують в соціальних мережах тезу про начебто упереджений арбітраж на користь нашої команди. Другий м’яч побував у наших воротах уже під завісу гри, коли гравці «Інгульця», відчайдушно намагаючись зрівняти рахунок, дещо послабили пильність біля власних воріт та пропустили результативну контратаку. Відіграти бодай один м’яч часу вже не було, тож «Інгулець» зазнав другої цієї весни виїзної поразки. Складним виявився і наступний домашній поєдинок з винниківським «Рухом» - командою, яка вперше цього сезону виступає в Першій лізі, однак яка має добре укомплектована кваліфікованими виконавцями склад, з досвідом виступів на найвищому рівні, тож перебуває у верхній частині турнірної таблиці, маючи в своєму активі навіть перемоги над досвідченими першоліговими «бійцями», такими як «Арсенал»,згадана щойно «Десна» та «Колос». Поєдинок «Інгульця» з «Рухом», напевне, видовищним також назвати важко: як уже зазначалося вище, в таких напружених за накалом поєдинках на провідну роль виходить гра нервів, уміння терпіти, вичікуючи слушної нагоди для того, аби скористатися помилкою суперника. Саме тому цього вечора ми побачили чимало ігрових зіткнень, які постійно супроводжувалися дрібними травмами та виходом лікарів на поле, водночас безпосередньої серйозної загрози як одним, так і іншим воротам, майже не було. І все ж «Інгулець» отримав таки свій шанс, яким і скористався сповна: внаслідок порушення правил голкіпером «Руху» Олександром Ільющенковим проти нашого нападника Олександра Мішуренка у ворота гостей було призначено одинадцятиметровий удар, який, за відсутності через дискваліфікацію штатного пенальтиста команди Олександра Акименка, не менш упевнено реалізував його тезка – захисник Олександр Кучеренко. До речі, як і минулого домашнього поєдинку, з гостями після пропущеного пенальті сталася істерика, мовляв, призначено його було не за правилами. Що ж, дякувати Богу, ми сьогодні живемо в такий час, коли вже не доводиться покладатися на чиїсь слова чи запевнення. Є неспростовні відеодокази кожного суперечливого епізоду, тож усі, хто бажає, можуть ще і ще раз переглянути це на будь-якому з футбольних сайтів. Особисто я, скажімо, побачив там наступне: Мішуренко першим опинився на м’ячі, Ільющенков кинувся йому в ноги з наміром вибити м’яч, але зробити цього не зумів, просто не влучивши по м’ячу. Водночас, контакт між гравцями відбувся? Безумовно, тут все помітно досить очевидно. За чиєї ініціативи стався цей контакт? Адже не Мішуренко пішов на зближення з голкіпером, а навпаки! Тож які і до кого можуть бути претензії? Швидше слід самому Ільющенкову запитати себе – навіщо було це падіння, якщо кут, під яким перебував наш нападник, був уже занадто гострим для влучного удару по воротах, та й швидкість, з якою форвард прийняв передачу від партнера, навряд чи дозволила б йому прицільно під таким кутом пробити? Тож, напевне, емоції нехай залишаються емоціями, а результат, як мовиться, на табло.

Уже після підготовки цього матеріалу буде відомий результат виїзду «Інгульця» в Горішні Плавні. Навіть не знаючи ще його підсумку, можемо зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що це виявиться черговим запеклим і непоступливим двобоєм, адже за інформацією, розміщеною в одній з з соціальних мереж, «Гірникові-Спорт» обіцяно щедрі преміальні від «Десни». Так це чи ні - стверджувати не будемо, але, напевне, «гірникам» є за що викластися до останку, навіть якщо перед командою особливих турнірних завдань уже й не стоїть. Втім, сподіваємося, що невеличкий звіт додатково встигнемо подати ще й в цей номер,тож дуже хотілося б, аби він виявився для нас втішним. А вже цієї суботи, 12 травня, на нас чекає не просто заключний домашній матч чемпіонату, а зустріч, яка, фактично, й стане вирішальною в розподілі місць команд в турнірній таблиці та їх перспективах на наступний сезон. До Петрового приїде чернігівська «Десна», з якою в очному протистоянні, схоже, й вирішиться остаточний склад учасників перехідних ігор за право виступів у Прем’єр-лізі. Безумовно, у цій грі дуже важливою буде і підтримка уболівальників, тож запрошуємо усіх любителів футболу на стадіон, аби підтримати нашу команду в поєдинку, який для «Інгульця» може мати, без перебільшення, історичне значення.

* * *

Дописуємо цей матеріал уже після виїзду нашої команди в Горішні Плавні, де, попри наші надії і сподівання, «Інгулець» знову поступився. Поступився, як і тиждень тому в Полтаві, з рахунком 0:2 в досить захоплюючому, гострому і цікавому поєдинку. Причому поступився, мусимо визнати, цілком по ділу: «Гірник-Спорт» цього вечора був наполегливішим, сміливішим, створив значно більше небезпечних моментів біля воріт Ганєва, тож і перемога його виглядає цілком логічною і заслуженою. «Інгулець» також мав свої моменти, аби вразити ворота горішньоплавненців, двічі м”яч навіть влучав у поперечину воріт голкіпера господарів Поштаренка, однак з результативністю цього дня нам не пощастило. Можливо, й тому, що у футболі, як правило, щастить сильнішим.

У даному разі, вживаючи термін «сильнішим», не маю на увазі загальний потенціал обох команд: мова лише про цей конкретний матч. Якщо ж оцінювати загалом, то «Інгулець», як мінімум, не слабший, за «Гірник-Спорт», та й насмілюся припустити - за будь-яку іншу команду Першої ліги, включно з тими, кому ми поступилися. А чому ж, запитаєте, такий результат? Очевидно, кожен, хто колись займався спортом, особливо командними ігровими видами, добре знає, що в будь-якої команди трапляються періоди, коли вона виходить, так би мовити, на пік форми, тобто коли по силах будь-який суперник, і чим він сильніший - тим більше це додає азарту, завзяття для того, щоб його здолати.Але трапляються й періоди спаду, коли накопичується втома, коли усі, здавалося б, сотні разів відпрацьовані до автоматизму ігрові зв”язки раптом дають збій, а ігрові комбінації, які раніше, здавалося б, легко виконувалися з заплющеними очима, так само легко руйнуються і перериваються захисними редутами суперника. Як правило, періодів спаду не вдається уникнути жодній, навіть наймайстернішій і найсильнішій команді, тож важливою складовою стратегії тренерських штабів є потреба прорахувати ці періоди підйомів і спадів таким чином, щоб підйоми припадали саме на найвідповідальніші етапи змагань. На жаль, зробити це вдається не завжди. Зокрема, для нас першим дзвоником про те, що «Інгулець» втрачає «кураж», свою найсильнішу форму, стала згадана вище гра в Полтаві. Адже справа не в тому, що ми поступилися, а в тому, що ми майже нічого не створили в атаці, особливо в першому таймі. Полтавчани були й швидшими, й наполегливішими, і більш націленими на ворота, що, власне, й вилилося в переможний для них результат. І ось в Горішніх Плавнях ця ситуація повторилася майже з точністю один до одного. Ще, до речі, одна цікава і прикра для нас деталь: якщо в грі з «Полтавою» перший м”яч у ворота «Інгульця» забив колишній наш гравець Максим Покотилюк, то в грі з «Гірником-Спорт» це також зробив наш колишній півзахисник Сергій Панасенко. А забив він його після необережного введення м”яча в гру Геннадієм Ганєвим, який взагалі-то провів чудовий матч, зробивши у першій половині з півдесятка неймовірних сейвів. Тож, якби не ця прикра обрізка, напевне, міг би претендувати на звання найкращого голкіпера туру.Водночас, най-ближчі наші конкуренти в бортьбі за медалі:«Полтава» і «Десна» свої поєдинки виграли. «Арсенал - Київ» свій поєдинок проведе уже після того, як буде готовий цей матеріал, однак не думається, що в грі з аутсайдером ліги- «Нафтовиком - Укрнафтою» він поступиться бодай очком. Отже, вдасться нам «зачепитися» за медалі чи ні - покаже вирішальна гра з «Десною», що, повторюся, відбудеться уже цієї суботи на стадіоні «Інгулець». Поєдинок для нас, напевне, один з найскладніших, якщо не найскладніший, адже якраз «Десна», здається, й вийшла зараз на пік форми. Принаймні, в поєдинку минулого туру з «Миколаєвом» її перемога з рахунком 3:0 була досить переконливою. Більше того, якби не майстерна гра ще одного колишнього нашого гравця-голкіпера «Миколаєва» Єгора Поповича, то рахунок міг би бути й 5:0 і навіть 6:0. Тож чи не поглине «Десна» своїми бурхливими і нестримними водами-атаками наш більш спокійний і розмірений «Інгулець»? Не хотілося б, звичайно. Будемо вірити, що в найвідповідальніший момент наші хлопці зуміють нарешті таки відмобілізувати усі свої сили і уміння та показати гру гідного рівня, як це і належить одному з лідерів першості. І навіть якщо «Десна» й виявиться сильнішою, але при цьому «Інгулець» продемонструє рішучість, наполегливість, характер, прагнення діяти через «не можу», то ми, гадаю, приймемо будь-який результат, окрім розгромного, звичайно, на користь гостей. І будемо щиро вдячні Сергію Лавриненку та його підопічним за чудовий сезон, який вони нам подарували. Адже справді інтрига цьогорічної першості за своїм змістом для нас докорінно різниться від минулорічної, коли ми хвилювалися: втримаємося чи не втримаємося в Першій лізі? Тепер уже хвилюємося: зможемо чи не зможемо поборотися за путівки до Прем”єр-ліги? Тобто, хвилювання це вже зовсім іншого порядку, попри усі вищезазначені обставини.

І, зрештою, - не втрачатимемо надії, віритимемо в команду, адже сьогодні на нашу віру і підтримку вона розраховує, можливо, так, як ніколи раніше.

Володимир Кіфенко