Напевне, щойно минулі травневі свята для нашої районки та для її читачів стали одними з найсумніших: уже перший з цілої низки вихідних днів приніс нам гірку звістку – не стало нашої найактивнішої дописувачки, давньої і вірної прихильниці «Трудової слави», фактично, неофіційного позаштатного кореспондента газети Раїси Іванівни Філіпенко.

Попрощалася з цим світом Раїса Іванівна якраз напередодні свого 88-го дня народження, тож рідні, друзі і знайомі, які напевне, планували вітати іменинницю за святковим столом, прийшли, щоб провести її в останню земну путь.

Безумовно, велика втрата спіткала не лише рідних – ми усі позбулися дуже цікавого хронікера, талановитої, уважної і спостережливої дописувачки, джерела завжди актуальної і захоплюючої інформації. Невипадково ж у Раїси Іванівни сформувався уже свій, доволі значний сегмент прихильників – вдячних читачів, які завжди з нетерпінням чекали наступних її публіцистичних мемуарних спогадів або творчих роз-мірковувань про майбутнє нашої країни, про долю сучасної молоді та й просто про те, як можна радуватися життю, усьому тому, що нам дарує кожен наступний день.

Героями її щирих, душевних оповідей ставали як сусіди по будинку, так і добре знані та шановні свого часу петрівчани, вірні подруги, з якими пліч - о - пліч пройшла по життю від самої молодості до періоду життєвої осені, а також прості, непомітні, на перший погляд, трударі, зі своєю складною, але, по-своєму, - красивою і неповторною історією життя. І навіть красуня-вишенька, що росте за вікном, чи інші природні чудо-дива спокушали її часом узятися за перо, і викласти усі оці свої щирі емоції на папері.

...Гірко усвідомлювати, що тепер і ця яскрава сторінка в історії нашої газети залишається в минулому.

Так сталося, що через святковий графік роботи підприємств і установ – наших партнерів, номер, у якому мало б бути опубліковане співчуття рідним і близьким, а також друзям і всім читачам районки – прихильникам творчості Раїси Іва-нівни, був віддрукований заздалегідь, коли ніхто ще й подумати не міг про таке нещастя. На жаль, і оцією публікацією ми не встигаємо своєчасно, на 9-й день, як це заведено за християнським звичаєм, ушанувати пам’ять небіжчиці. Та, в даному випадку, здається, це не так і принципово. Адже світлий спогад про цю добру жінку, прекрасну людину, з її досить складною, але дуже достойною біографією, завжди виринатиме у нашій пам’яті щоразу, коли, гортаючи сторінки старих підшивок, ми наштовхуватимемося на її сповнені щирого позитивізму публікації, яких, напевне, ужн назбиралося б на досить солідну книжку.

Тож нехай добрі і теплі слова пам’яті про неї стануть умовним епілогом у цій так і невиданій книзі. Ми ж лише традиційно побажаємо: упокійтеся з миром, шановна Раїсо Іванівно, царства Вам небесного! А ще - доземний уклін і щира вдячність за те, що Ви з нами були.

Зі скорботою і глибокою повагою колектив редакції.