Вже 32 роки не вщухає біль у людських серцях, який ятриться з далекого вже 1986 року. Тоді світ дізнався про Чорнобильську катастрофу, що скалічила сотні тисяч життів.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в світовій історії техногенна катастрофа, що спричинила тяжкі наслідки для людей і навколишнього природного середовища. Навіть сьогодні важко реально оцінити масштаби катастрофи. Число потерпілих тільки в нашій країні перевищує три мільйони чоловік. Страшно було невдовзі після аварії дивитися на покинуті міські квартали і приватні обійстя в навколишніх селах, де ще недавно вирувало життя. Тихо… Моторошно… Навіть пташиного співу не було чути. Ще й досі стоять вони, як мерці, дивлячись на світ очима вибитих вікон та дверей. І стоятимуть так ще не одне століття.

Чорнобильська катастрофа торкнулася всіх сфер життя – від академічної науки до людського побуту. Вона змінила долі мільйонів людей. Україна стала зоною екологічного лиха. Хоч і минуло вже 32 роки з моменту аварії, але біль не вщухає, пам’ять нагадує нам про ті страшні події.

Тема Чорнобиля стала однією з провідних в українській літературі. Багато відомих письменників присвятили свої твори найстрашнішій катастрофі людства. Одразу після аварії було написано безліч творів про її причини і наслідки. Здається, не було жодного майстра пера того часу, який не присвятив би Чорнобильській трагедії хоча б рядка чи навіть цілої повісті або поеми.

Крім негативного впливу радіації на здоров’я людини, серед населення території так званої Чорнобильської зони поширилися психічні захворювання. Люди, що пережили ці події і змушені були назавжди покинути рідні місця, страждають від депресії, відчувають страх перед життям. Значну загрозу здоров’ю відчувають і ті, що народилися після трагедії. Вони змушені постійно контролювати стан свого здоров’я та підтримувати його, що також сприяє психологічній нестійкості.

Згадуючи про наймасштабнішу техногенну катастрофу сучасності, ми впродовж цих 32-х років вже не раз спостерігали й інші як техногенні (в тому числі на атомних електростанціях та інших екологічно загрозливих об’єктах), так і природні катастрофи, які забрали десятки тисяч людських життів, залишили безліч людей без даху над головою та нормальних умов існування. Тому покоління другого десятиліття ХХІ століття вже інакше сприймає інформацію про події минулого. Тож потрібно знову привернути увагу до болючої теми Чорнобильської катастрофи, ще раз переосмислити цю подію, аби зрозуміти її причини. Для цього потрібно знати всю правду, починаючи від стадії проектування реакторів цього типу, проекту будівництва АЕС, до всіх подробиць експерименту з реактором, який нібито проводився у той день, та дій персоналу станції. Необхідне і нове бачення наслідків аварії як для сучасної України, так і для багатьох поколінь наших нащадків.

Сучасні інформаційні технології, широке розповсюдження Інтернету дає змогу будь-кому дізнатися всю доступну інформацію, статистику втрачених і скалічених людських доль. Важливо домагатися оприлюднення всієї поки що прихованої інформації, пов’язаної з Чорнобильською катастрофою, аби розробити філософію нового часу, сучасного постіндустріального суспільства. Без цього неможливо зробити глобальні висновки щодо причин ядерної катастрофи та подолання її наслідків, можливості повернення до життя, в господарський обіг території Чорнобильської зони – одного з найкращих куточків українського Полісся, яке належало до регіону, який вважається колискою української нації.

Олександр Стрижак.