Спортивні новини

Напевне, небагато хто з найзатятіших футбольних уболівальників Петрівщини ще пару років тому міг навіть мріяти про те, що наш район матиме власну професійну футбольну команду, а тим більше – рівня Першої ліги, і ще тим більше – яка всерйоз претендуватиме , щоб увійти до когорти найсильніших українських клубів, представлених у найвищому футбольному дивізіоні – вітчизняній Прем’єр- лізі. Однак президент нашого клубу Олександр Поворознюк вже вкотре доводить, що для нього нездійснених завдань не буває, варто лише дуже захотіти досягти якоїсь мети, і, звичайно ж, усе робити задля її досягнення, - і тоді усі найсміливіші мрії стають реальними та цілком можливими.

Минулого тижня наш ФК «Інгулець» став значно ближчим до досягнення своєї заповітної мрії – стати призером чемпіонату Першої ліги і таким чином завоювати право поборотися в перехідних матчах з командами-невдахами УПЛ за право наступного вже сезону виступати в цьому найсильнішому футбольному товаристві. Цікаво, чи могли б всерйоз мріяти про те, що «Інгулець» в рамках офіційних змагань колись, цілком можливо, зустрічатиметься з київським «Динамо» чи донецьким «Шахтарем» колишні зірки петрівської команди – покійні, на жаль, уже Володимир Федоров, Іван Висоцький чи Сергій Лістарін, або ті, чия активна спортивні кар’єра залишилася в минулому, але чия яскрава гра ще й досі залишається світлим спогадом в нашій пам’яті, як, приміром, Григорій Копань чи Сергій Висоцький (Баграт)? Дай їм, Господи, міцного здоров’я і ще довгих років життя. Щоправда, нинішній «Інгулець», відроджений у 2013 році, і його колишні попередники спільною мають лиш назву. Якщо порівняти організацію діяльності клубу сьогодні і тридцять років тому, то вона різниться як небо і земля. І нинішні чудові умови, які мають далеко не всі вітчизняні професійні клуби, також є заслугою виключно нашого президента – його неймовірного підприємницького чуття і таланту, а також палкої любові до футболу, прагнення подарувати щасливу футбольну казку усім своїм землякам.

Минулого тижня ця казка засяяла для нас своїми новими яскравими барвами: здобувши ще дві перемоги поспіль, «Інгулець» відірвався від найближчих своїх переслідувачів у боротьбі за третю призову сходинку – чернігівської «Десни» на сім очок і, таким чином, опинився, непевне, най-ближче за усю свою ігрову історію до здійснення своєї мрії. Що цікаво, що якщо розташування команд у Прем’єр-лізі та Першій лізі залишиться таким, яким воно є на сьогодні, то опонентом «Інгульця» в перехідних матчах стане кіровоградська, точніше – кропивницька «Зірка», колишній клуб нашого головного тренера Сергія Лавриненка, клуб, який, до речі, саме завдяки йому пробився до Прем’єр-ліги і якого, з незрозумілих причин, кропивничани звільнили від обов’язків головного тренера вже через чотири тури після початку чемпіонату. Тож у Сергія Дмитровича та його підопічних буде додатковий мотив довести, що він у футболі щось таки значить. і що такими фахівцями розкидатися, щонайменше, нерозумно. Втім, ми усі маємо бути вдячними Максиму Березкіну (президенту «Зірки») за такий для нас подарунок, адже сьогоднішній «Інгулець», як і його, водночас, тактично грамотну,продуману гру, без Лавриненка уявити уже просто неможливо. Сергій Дмитрович став для нас більше, ніж просто тренер – функціонер, він – обличчя, душа, щасливий талісман команди, тож усі нинішні успіхи «Інгульця» нерозривно пов’язані з його постаттю майже так само, як і з постаттю Олександра Поворознюка.

Повертаючись до перемог, яким ми раділи минулого тижня, маємо визнати, що обидві вони виявилися нелегкими. Зокрема, «Суми», які ще восени перебували в зоні вильоту, після вдалого перезавантаження взимку в тренерському штабі навесні громлять усіх: як до гри з «Інгульцем», так і після неї. Тож приємно, що «Інгулець» став єдиним винятком з цього переможного «сумського маршу». Єдиний гол у цій грі з одинадцятиметрової позначки за порушення правил проти Олександра Акименка реалізував сам постраждалий. Тож 1:0 на користь «Інгульця» - такий підсумок пропущеної через березневі погодні умови гри.

Не менш складною виявилася й домашня гра з ковалівським «Колосом». І хоч, до радості уболівальників «Інгульця», наші хлопці буквально розтрощили гостей з рахунком 4:0, однак ця розгромна перемога не була такою легкою, як може здатися. «Колос» в першій половині гри досить грамотно оборонявся і небезпечно контратакував. «Інгулець» начебто й володів деякою територіальною перевагою, але стверджувати, що вона була подавляючою, звісно, не доводиться. Принаймні кілька небезпечних контрвипадів «Колоса» змусили продемонструвати свою майстерність Геннадія Ганєва і похвилюватися кільком сотням прихильників нашої команди. Ключовим у грі став епізод, що стався на 26-й хвилині: чудовим пасом на хід партнери вивели на ударну позицію Олександра Мішуренка, однак прийняти і обробити м’яч той не встиг: захисник гостей, штовхнувши нашого нападника в спину, повалив його на газон, а арбітр зустрічі Олександр Дердо (між іншим – арбітр ФІФА, здається, перший з такою кваліфікацією на нашому стадіоні) не вагаючись, вказав на 11 – метрову відмітку. І, відверто кажучи, зовсім незрозумілою була бурхлива реакція ковалівців, зокрема тренерського штабу гостей, на це рішення арбітра. Уже після гри кілька разів спе-ціально переглядав цей епізод у відеоповторі, і там з різних камер, а отже з різних ракурсів добре видно, що поштовх таки був. Тобто арбітр чітко відреагував на порушення і призначив покарання у відповідності до того, як це передбачено правилами гри. А як інакше він повинен був вчинити в цьому епізоді, хотілося б послухати думку головного тренера ковалівців Руслана Костишина чи його помічника, теж в минулому відомого в Україні футболіста В’ячеслава Кернозенка, які найбільше обурювалися суддівським рішенням? Причому, обурювалися, виявляючи в голос неповагу як до арбітрів, так і до гравців команди-суперниці. Зізнаюся, було соромно спостерігати, коли ці дві, досить авторитетні у футбольному світі особистості, поводили себе гірше, ніж базарні перекупки. Тож подальший розгром ковалівців можна вважати справедливою Божою карою за таку зухвалість. Щоправда, до решти пропущених м’ячів вони уже й не намагалися висувати якісь претензії.

Отож після першого, забитого з пенальті м’яча найкращим бомбардиром команди, і вдруге відзначився у цій грі Акименко, довівши лік забитим м’ячем у поточній першості вже до 22- х і зміцнивши ще більше свої позиції кращого голеадора чемпіонату. Причому, в цьому епізоді проявити йому свої бомбардирські якості допоміг Євген Запорожець, видавши ідеальний пас на хід Олександрові. Довершили розгром ковалівців Павлов, який вчасно вискочив з-за спин захисників «Колоса» після навісного прострілу Синьогуба, та впритул «розстріляв» Волинця, голкіпера ковалівців, та сам Запоржець, який уміло розпорядився чудовим пасом Ніки Січінави.

Отже, упевнена перемога «Інгульця» гармонійно наклалася на приємну для нас звістку з Черкас, де місцевий «Черкаський Дніпро» несподівано «пригальмував» найголовнішого нашого конкурента в боротьбі за третє місце – чернігівську «Десну», перегравши її з рахунком 2:1. Отже відрив у 7 очок тепер дає змогу дещо заспокоїтись уболівальникам «Інгульця», але, маємо надію, не заспокоїть на досягнутому наших футболістів, адже за сім турів до завершення чемпіонату заспокоюватися ще дуже зарано. Уже на момент виходу цього номера з друку буде відомо про результат виїзного поєдинку «Інгульця» з харківським «Геліосом». Якраз напередодні нашого з ними протистояння харків’яни за незадовільні результати весняної частини першості звільнили тренерський штаб своєї команди на чолі з головним тренером Олегом Рахаєвим. Як ця зміна позначиться на характері зустрічі двох команд – знатимемо вже незабаром. Хочеться вірити, що наших хлопців ця новина не розхолодить, і вони підійдуть до гри у Харкові максимально зосереджено і налаштовано на результат. А вже найближчої неділі на стадіоні «Інгулець» наша команда прийматиме луцьку «Волинь». Поєдинок особливо цікавий тим, що волинян зараз тренує колишній наставник «Інгульця» Віктор Богатир. Тож протистояння очікується досить напруженим і принциповим. Кілька слів про гру нашої другої команди. На жаль, у Новій Каховці «Інгулець -2» знову поступився місцевій «Енергії» з рахунком 1:2. Але боротьба виявилася досить запеклою, перемогу господарі вирвали вже на останніх хвилинах, тож певний прогрес в розвитку другої команди таки є, хоча, напевне, й не такий швидкий, як би нам цього хотілося.

А насамкінець про ще одну хорошу новину, яка надійшла з розташування дитячої команди, що тренується на базі нашого клубу. Саме юні вихованці «Інгульця» цими днями взяли участь в зональних змаганнях першості області серед команд 2005 року народження , де представляли Петрівщину, і посіли там перше місце, здолавши усіх своїх суперників з загальною різницею 10:1 в графі забитих та пропущених м’ячів. Зокрема, наші спортсмени здолали сильну команду Знам’янського району з рахунком 2:1, з рахунком 1:0 перемогли господарів – команду Олександ-рівського району, з рахунком 2:0 переграли юних онуфріївців і насамкінець з рахунком 5:0 розгромили сильну команду Олександрійського району. Таким чином саме наші юні спортсмени пробилися до фінального етапу змагань. Радує те, що спортсмени 2005 року народження, це ті, хто вже через 3-4 роки зможе одягти на себе футболку «Інгульця – 2», а, хтось, можливо, й першої команди. Тобто в «Інгульці» створена уже не лише чудова власна селекційна служба, а й хороша школа, що готує власних кваліфікованих гравців. Тож, здається, завдяки Олександрові Поворознюкові, футбол на Петрівщині з’явився всерйоз і надовго. І, звичайно, цій обставині ми усі маємо лише порадіти, адже спорт, це те, що забере наших дітей з вулиць, подалі від наркотиків, алкоголю та інших сумнівних принад сучасного, на жаль, дуже недосконалого світу.

Володимир Кіфенко.