Нотатки з історії рідного краю

Серед степу широкого
Вужем річка в’ється.
Навкруги ніде нікого,
Все, мов спить, здається.

Верби дивляться у воду,
Тихо плещуть хвилі.
Видно хреста коло броду
На чиїйсь могилі.

Того хреста кам’яного
Хто йде, враз побаче.
Хто спочине коло нього,
А хто і поплаче.

Зупиниться перехожий,
Прочитає стиха:
«Почиваєт здєсь раб Божий
Сава Самодрыга».

Видно, добре запорожці
Саву шанували.
Не дали пропасти в річці,
А в землю поклали.

Щоб Вкраїна пам’ятала
Ту козацьку шану
Поставили запорожці
Хреста капітану.

Віталій Кононенко.

На території Іскрівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області на межі з Дніпропетровською областю біля села Недайвода є козацький пам’ятник. Середа мальовничого берега річки Інгулець на схилі стоїть кам’яний дванадцятикінцевий хрест витонченої форми. Верхній малий хрест додатково позначений ще й косим врізним хрестом. Безумовно, ця монументальна, понад двометрова конструкція вказує не те, що тут похована видатна людина. На хресті вибито: «Здесь почивает рабъ Божи Сава Самодрыга капитанъ войскъ Запорожского куреня Пашківского года 1783».

Ми неодноразово задавали один одному питання: хто тут похований, що йому така шана? Адже даний хрест вирубаний з ракушняка, який привезений з Криму, а пам’ятник було поставлено в 1783- 1785 році. Які це кошти було потрібно витрати в ті часи на його транспортування та встановлення? По всьому видно було, що людина була заможня.

По - перше,виникає питання: чому на хресті надпис – капітан, адже в козаків не було такого звання. Вивчаючи книги А.Сокальського «Історія Новой Сечи, или последнего Коша Запорожского», виданої в Одесі 1841 року ми знаходимо на ст. 24 «Запорожске низове військо управлялося своєю особистою старшиною слідуючого найменування і степеню:

1.Кошовий атаман, 2.Військовий суддя. 3. Військовий писар. 4. Військовий обозний. 5. Військовий асаул. 6. Військовий булавничий. 7. Військовий хорунжий.8. Військовий бунчужний 9. Військовий перначник. Всі в чині військових старшин.10. Військові старшини без посад для керівництва загонами.11. Полковники.12. Полкові старшини. а) на посаді писарівб) на посаді есаулів.13. Курінні атамани.14. Курінні хорунжі.15. Військовий пушкар.16. Військовий дувбиш.17. Військовий толмач.18 . Військовий кантарлей.19. Військовий шафар.

Кому ж все таки поставлено славнозвісного хреста? Що це була за людина, яке в неї було звання та життєва історія? За 1756 рік в списках в курені Пашківському нараховувалося 280 козаків при отамані Матвії Бойко. Під №6 числиться Савка Цибодрида. За допомогою нашого земляка А.В. Пивовара, ми знаходимо в Державному архіві міста Києва список козаків куреня Пашківського за 1770 рік. (Додається список куреня).

Першим в цьому списку йде отаман Андрій Копчір, другим, просимо звернути увагу – Сава Цибодрида, а також зверніть увагу на сьоме прізвище в списку - Іван Шам.

Продовжуючи пошуки історичних матеріалів, виявляємо «Звернення до її Імператорської Величності» запорізьких козаків, написане 23 липня 1767 року, ідуть підписи депутатів від куреня Пашковського Андрій Кобець, Парфен Яковлев, Савка Цибодрида, Тимош Лелех, Олекса Ланько.

В цій же книзі ст. 415, «Військова старшина 1769», знаходимо наступні слова: « Быть может, со временем многіє житєлі Южной и Новой России, в приводимых здесь іменах найдут своїх предков, а потом решили мы поместить верный список всей Запорожской старшини, взятый из кошевого рапорта, представленого к графу Румянцову Задунайскому в начале компании 1769 года.

1. Кошевой атаман Петр Калнышевский.2. Войсковой судья Иван Бурносъ.3. Войсковой обозный Николай Тимофеевич Косапъ.4. Войсковый писар Иванъ Глоба.5. Войсковый асаул Сидоръ Белый.6. Войсковый булавнычий Софроний Черный.7. Войсковый хорунжий Яковъ Качаловъ.8. Войчсковый бунчужный Лукьянъ Великій.9. Войсковый перначникъ Василій Пишмичь.

Всі вони були в чинах військових старшин.10. Войсковые старшини ( без особой должности)1. Филипъ Федоровъ, бивший атаман кошевой.2. Павелъ Фроловъ Головатый. - бывшие3. Андрей Косапъ - судьи4. Макаръ Нагай. - бывшие5. Алексей Черный. 6. Андрей Ляхъ.– асаулы.7. Филиппъ Стягайло.9. Андрей Порохня.11. Полковники :1. Семенъ Галицкій. 2. Ловгинъ Мощенскій . 3. Антонъ Красовскій. 4. Афанасій Колпакъ 5. Иванъ Яблуновскій 6. Яковъ Росколупа. 7. Харько Чепега. 8. Савка Цибодрида. 9. Павло Носъ.10. Прокопъ Таранъ.11. Степанъ Делегъ 12. Игнатъ Писанка.13. Тимофей Малюга.14 . Тимошь Ніуръ.15. Терентій Летючій.16. Николай Черный.17. Омелько Шпакъ

Полковники мали дворівневі посади: одні командували невеликими загонами, або полками Запорізького війська, інші були громадянськими керівниками паланок або округів. В обох випадках вони мали в своїй команді полкових старшин, одні - в званні писарів або секретарів, інші – в званні асаулів, тобто намісників. Асаули під час війни служили ад’ютантами. Полкові старшини також складали військову канцелярію, а ті, що знаходилися при війську асаули - виконували обов’язки військових інженерів

Деякий приклад військового старшинства можемо побачити в слідуючому документі. В липні 1769 року по наказу графа Паніна в загін хороброго генерала Зорича були відправлені дві команди запоріжців, кожна в 1000 козаків. Кош дав ордер або наряд, наступний розпис чинів:

« В першу тисячну команду»:

Командир: військовий старшина Андрій Ляхъ.

При ньому писар: Василь Чернявській, асаул Іванъ Даража.

1.Полковник Степанъ Лелехъ: при ньом писар Демко Третьякъ, асаул Иванъ Бабура.

2.Полковник Павло Носъ: при ньом писар Яковъ Донъ, асаул Григорій Ніуръ.

« В другу команду»:

Командир: військовий старшина Олексій Чорний

При ньому писар Василій Ержъ, асаул Афанасій Куцый.

1.Полковник Савка Цибодрида: при ньому писар Данило Подласій, асаул Иван Сухина.

2.Полковник Антонъ Красовскій: при ньому писар Несторъ Гавриловъ, асаул Василій Головко.

В книзі справа 345, 1774 рік «Справа про участь війська Запорізького у Російсько – Турецькій війні в кампанії 1774 року - 203 ( 206 аркушів) розповідається про воєнні події: донесення князя В.М. Долгорукова і листування з командами 28 квітня під Кінбурном розвідка команди полковника Опанаса Ковпака і старшини Михайла Попатенка вступила в бій з турками і захопила Мурзу – Ахмета. 19 травня розвідка Івана Бурноса під Очаковом полонила двох турків . У червні відрядження на Тилігул команди Сави Циподриги, проведення розвідки Андрієм Порохнею під Очаковом і захоплення полонених. У липні розвідка полковника Івана Яблуновського з Тилігула та Хаджибей.

Справа 356, 1774 рік, 1781 аркуш. В даному документі йде опис подорожі кошового атамана Петра Калнишевського, писаря Івана Глоби, колишнього судді Андрія Носаня з похідною канцелярією до Кодацької паланки, журнал «Подорожі», ведений з 17 листопада до 13 грудня 1774 року. Записано зміст усіх вирішених судових і адміністративних справ, так само зміст ордерів, виданих з Коша полковникам: Кодацькому – Якимові Святому, Самарському – Саві Кобезчику, Протовщанському - Харкові Чепізі, Орільському – Саві Циподризі, судді на Січі Павлові Головатому, Осавулові Степану Гелехові.

Справа 365, 1775-1777 рік «Справа про ліквідацію Запорізької Січі» 139 аркушів («О распоряжениях насчет козаков и их имущества после упразднения Сечи № 162».

Так само 18.Х11.1775-19.Х1. 1777 № 323 ).

Документи щодо особового складу старшин почин Згідно з Указом , дозволено видати утримання старшинам і козакам, які не брали участі у вчинках кошового. Ордери й укази Новоросійської губернської канцелярії П.О. Норову «Про складання списків старшин». Ордери П.Т. Келія з Новомиргорода до П.О.Норова в Січ з переказом наказів Г.О. Потьомкіна про звільнення старих старшин у чинах офіцерів Російської армії.

До матеріалів слідства над кошовим отаманом і старшиною належить низка указів та ордерів: Указ від 23 грудня 1775 року з приводу хуторів Павла Головатого, Андрія Порохні, Івана Глоби, Мусія Чорного від 19 січня 1776 року «Про виклик до суду в Білівській фортеці старшин Степана Лелеки, Агипа Паралиха, Івана Кулика, курінного отамана Головка та полковника Івана Гаранжі; від 28 березня про суд в Олексіївській фортеці в справі старшин Степана Гелеха, Пишмича, Івана Кулика та Івана Гаранжі. Притягнення до суду Пушкаря Смоли, писаря Житківського, колишнього Орільського полковника Сави Циподриги.

Згідно даних центрального Державного історичного архіву України, документів, в яких згадується козак Пашківського куреня Сава Самодрига , не згадується.

Одночасно в архівах виявлено, що ф. 229, Архів Коша Нової Запорозької Січі (1734-1775р.р.), виявлено кілька справ, в яких є згадка про полковника Саву Цибодригу, пов’язані з подіями кінця російсько-турецької війни 1768 -1774 р. р. і 1776 р.:

- 1774 р., червня 15. – Рапорт (Коша) командуючому Другою армією генерал-аншефу Василю Михайловичу Долгорукому зі згадкою про рапорт капітана Дефорта, який повідомляє, що 9 червня 1774 р. «въ Телиголъ при полковнике Цибодриге команда запорожских козаков сто двадцять отправлена» (ф. 229, оп.1 оп.1 спр.345, арк.99);

- 1774 р., червень 20. – Повідомлення майора Какошина до кошового отамана Петра Калнишевського зі згадкою про відрядження для охорони кордону полковника Сави Цибодриги з командою козаків, одна частина з яких ( 150 вояків) розташувалася за 60 верст від Кам’яного Броду, а інша ( 150 вояків) – на річці Чичиклеї (там само, арк. 103).

- 1774 р,. червня 25. - Ордер Коша про призначення Сави Цибодриги полковником на Оріль * у зв’язку із закінченням його тимчасовго терміну перебування на посаді командувача загоном козаків, які охороняли форпости, і повернення на цю посаду полковника Івана Яблуновського (там саме, арк116зв.);

- 1774 р., грудня 7,8 і 11. – Ордени кошового отамана Петра Калнишевського зі згадкою про орільського полковника Саву Цибодригу, якому дозволяється вирубати певну кількість лісу чи взяти лежалий ліс для потреб козаків, надати супровід для отримання річного жалування, тощо (ф.229,оп.1, спр. 356, арк.7, зв., 8,9,14 зв). Цей документ опубліковано в 2009 році (Петро Калнишевський і його доба документи і матеріали. – Київ 2009,- с. 169- 171, 181).

- 1776 р., березня 20. - Промеморія секундмайора Степана Карпушевського до Коша, за якою полковника «Савєлия Цыбодригу» разом з його робітниками було викликано до військового суду при Олексіївській фортеці. Причин виклику в документі не вказано. (ф. 229 , оп. 1, спр. 365, арк.73).

- 1776р., квітня 18 . - Промеморія секундмайора Степана Карпушевського до Коша із згадкою про те, що «оной Цыбодрига и понине сюда не прислан».

Орільська паланка , як адміністративно – територіальна одиниця Війська Запорозького Низового, була розташована на Лівобережжі між верхів’ями річок Оріль і Самара. Село Іскрівка розташоване на території , яка раніше відносилася до Кодацької паланки , що межувала з Орільською через річку Дніпро.

Останні два листи засвідчують події , які сталися після ліквідації нової Запорізької Січі. Подальшу долю полковника орільської паланки Сави Цибодриги за даними архіву прослідкувати неможливо - інших документів, окрім вищезазначених, не виявлено.

Земельні ділянки під зимівники відводилися, як правило, Кошем, рідше – паланковими правліннями за проханням козаків. В багатьох випадках козаки самі вибирали собі ділянки (Найчастіше на берегах річок, в місцях вигідних для випасання худоби, для рільництва) і вже після цього здобували від Коша «пашпорт» або «білет» на право користування цією землею. Як вище було наведено, в 1774 році Сава Цибодрида заготовляв ліс разом з козаками. На нашу думку, він був необхідний для будівництва свого зимівника.

В описі Єлисаветградського повіту за 1780 рік бачимо, в рядку під № 222 «Деревня Савино принадлежит капитану Цибодрыге. Числом мужского пола 29, женского 20. Число десятин земли удобной 2 000, неудобной 100.»

Таким чином ми встановили, що в даному селі похований полковник Орільської паланки Сава Цибодрига.

В цій історії є ще не звідана сторінка: так на карті за 1861 рік показано два хрести, які стоять поруч. На нашу думку, тут похований Іван Шам, який не набагато пережив свого товариша; саме в честь нього й було перейменовано село Савівку на Шамівку.

Місце під Савівку було вибрано бездоганно. Так з північної сторони село захищають кам’янисті пагорби. З півдня - протікає річка Інгулець. Якщо пересуватися до села, то його важко помітити на великій відстані тому, що воно сховане в низині. Це створювало незручності для ворогів.

На 1858 рік село було спірне між генерал - лейтенантом Лисаневичем і сотником Парецьким. У 1885 році тут було 10 дворів. На 1896 рік у Савівці мешкало 164 особи, з них 83 чоловіків і 81 жінка. Працювала корчма. У 1906 році проживало, 118 чоловіки та 121 жінка, налічувалося 29 дворів; в 1916 році налічувалося 47 дворів, 140 чоловіків, 170 жінок, 30 чоловіків призвано на війну. В селі налічувалося 116 коней, 136 голів великої рогатої худоби.

Як згадує Гудин Анісій Родіонович , 1912 року народження, в Савівці проживали дідусь та бабуся Лаштоби Федір Харлампійович, продовжувач роду запорізьких козаків, та Євдокія Дмитрівна, теж із сім’ї колишніх козаків. Жили вони в селі Шамово (раніше називалося Савівка) Корсунівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії. Це село розташоване на північному березі річки Інгулець, яка супроводжується місцевими висотами (від 5 до 10 метрів), гранітними скелями. Дно річки піщане, місцями кам’яне, глибина різна, де-не-де близько двох-трьох метрів в межах села. Є два броди глибиною 0,5- 0,7 метра. Вода чиста, часом прозора. В річці було багато риби ( щуки, коропи, окуні, соми) та раки. В західній околиці села в гранітному склепі біля високих гранітних скель похований полковник запорозьких козаків. Є ще в селі цікавий предмет - на середині течії річки Інгулець підвищується над водою на 2-3 метри гранітний камінь, в діаметрі 3х7 метрів, де по рівному верху прокладено слід босих людських ступнів, як буває в сирій глинистій землі. Знаходячись на цьому камені, я часто думав: невже колись в минулому цей гранітний камінь був м’якою масою? Садиба дідуся знаходилася в центрі села, внизу підходила до річки Інгулець, зверху - виходила на це-нтральну вулицю. Розмір земельної ділянки більше гектара. Вся садиба огороджена гранітним бутовим парканом на глиняному розчині, висота паркану 1,5 -2 метри. Всередині ділянки таким же парканом, але трішки нижчим і тоншим були відгороджені від городу господарський двір окремо тік з клунею та сіни.

(Закінчення у наступному номері)