З інших видань

Це наше перше велике інтерв’ю з Сергієм Лавриненко після того, як він покинув, тоді ще кіровоградську, «Зірку».

Незабаром, після своєї несподіваної відставки, Сергій Дмитрович очолив «Інгулець» з Петрового, який, на той момент, у минулому сезоні боровся за виживання. Але досить досвідченому в баталіях Першої ліги наставнику, який привів разом з собою кіровоградський тренерський штаб, вдалося стабілізувати гру і закінчити турнір вже в числі середняків. І ось до наступного чемпіонату команду підбирав і готував уже сам Лавриненко. Так що він мав тримати відповідь перед надзвичайно амбітним і дуже своєрідним президентом клубу Олександром Поворознюком і вболівальниками за підсумковий результат. Але судячи з того, що «Інгулець» закінчив першу частину турніру на третьому місці, ніяких претензій до головного тренера і футболістів бути не може. Та все ж, нашу бесіду розпочали з питання, яке напрошувалося саме собою:

- Чи не шкодуєте, що свого часу відгукнулися на пропозицію президента ФК «Інгулець» Олександра Поворознюка і очолили скромну, навіть за масштабами «Зірки», команду?

- Ні секунди не пошкодував. Я зараз переконався, що чи зі мною, чи без мене, Олександр Григорович ті завдання, які ставив перед футбольним клубом, вирішив би і домігся поставлених цілей. Коли я прийшов у команду, то розумів, що роботи буде дуже багато. Але був здивований, наскільки президент клубу живе футболом, вникає в усі проблеми і намагається допомогти, чим тільки можливо. І врахуйте, що це 24 години на добу. Ви знаєте, спочатку я був не зовсім готовий до того, що Григорович міг мені подзвонити і о 12 годині ночі, і навіть значно пізніше, коли перебував за кордоном, і запитати: як справи в команді? Він не чекає до ранку, особливо напередодні важливих матчів, щоб не запитати, як команда готується до гри, які є проблеми зі складом і в підготовчому процесі. Так що, як розумієте, з таким цілеспрямованим і спраглим успіхів керівником, просто неможливо не прагнути до перемог. Маючи певний рівень довіри, ми просто зобов’язані були його виправдовувати.

- Про Олександра Поворознюка ходило безліч розмов, аж до того, що він може впливати на тренерські рішення. Як у Вас склалися взаємини?

- Я до того, як очолив команду, теж про це чув. Але при першій же зустрічі ми розставили пріоритети, домовившись, що все, що стосується спортивної складової - це моя прерогатива. І можу вас запевнити, що Олександр Григорович жодного разу нашу домовленість не порушив. Він може зателефонувати і поцікавитися: кого планую поставити на гру, попросивши обґрунтувати свої рішення. Таке було. Але щоб наполягати і чогось вимагати - такого ніколи не траплялося. Відповідно, мені не потрібно перейматися питаннями соціально-економічної діяльності клубу. Адже я знаю, що в «Інгульці» все в цьому плані знаходиться під жорстким контролем президента. У нас все фінансування відбувається вчасно. І хоч це саме фінансування не захмарне, але стабільне. Ось цією ста-більністю у всіх питаннях ми і відрізняємося і, завдяки цьому, добиваємося своїх досягнень. Ми зосереджені виключно на своїй роботі, не думаючи про побутові і соціальні аспекти. У цьому плані у нас взагалі немає ніяких проблем. І тому ми з абсолютною впевненістю і оптимізмом дивимося в завтрашній день.

- У світлі вищесказаного, можна помітити, що цілеспрямована підготовка до поточного чемпіонату і селекція були проведені правильно, що дозволило успішно вирішити проміжні завдання вже по ходу першого вашого повноцінного сезону на чолі «Інгульця»?

- Почну з першого. Всіх футболістів, яких планували, ми, в результаті, взяли. Єдиний момент, що це сталося вже в процесі і навіть після передсезонних зборів, які були дуже складними. Від того, що ми в різний час отримували необхідних виконавців, підготовка і тренувальний процес трошки «зім’ялися». Але, в цілому, за рахунок інтенсивності ігор та динамічного календаря, в принципі, вирівняли загальну готовність. Так що кінцівку осінньої частини чемпіонату провели дуже впевнено. Хороша серія у нас була, адже ми і не програвали, і не пропускали в семи поєдинках. А в дев’яти заключних матчах здобули шість перемог і три нічиїх. Все це дозволило закріпитися на третій позиції і дещо надолужити те, що було упущено.

- У вас є можливість порівнювати той сезон, коли «Зірка» перемогла в Першій лізі, і нинішній. Наскільки змінився рівень конкуренції?

- У плані конкуренції нинішній чемпіонат, однозначно, сильніший від того, який ми виграли з «Зіркою». Варто зазначити, що підбір гравців у кіровоградській команді у мене був, в цілому, класом вищим. А ось сама ліга була слабшою. Тоді були так звані «команди-донори», які всім роздавали очки.

Зараз таких дружин, практично, немає. Наприклад, лідер - київський «Арсенал» їде в Кременчук і втрачає там очки. У нинішньому чемпіонаті кожна команда з нижньої частини турнірної таблиці здатна «попсувати нерви» номінальним фаворитам. Це, напевне, пов’язано з тим, що вирівнялася фінансова складова клубів. Немає великих перепадів між зарплатами, скажімо, у гравців в колективах-аутсайдерах і, претендентів на підвищення в класі. Так що сили приблизно рівні, і на перший план виходить спортивна підготовка і тактичні напрацювання.

- Як ваша команда пройшла по турнірній дистанції?

- В цілому, рівно, хоча був невеликий спад у вересні. Можливо, це пов’язано з тим, що деякі футболісти тільки прийшли в команду, і ми намагалися вже за рахунок ігрової практики «вписати» їх у загальнокомандний малюнок. Не завжди це виходило успішно. Але, знаючи клас запрошених футболістів, за рахунок щільності календаря, нам вдалося налагодити гру і стабілізувати склад.

- Чи ставилося завдання підвищення в класі перед стартом чемпіонату?

- Ні. Ми повинні були стабілізувати склад і за-просити футболістів з перспективою на найближчі півтора-два роки. Прагнули набратися необхідного досвіду і створити боєздатний колектив, що дозволило б уже в наступному сезоні реально претендувати на путівку до Прем’єр-Ліги. Але, якщо зможемо поборотися за підвищення в класі вже в цьому чемпіонаті і вирішимо це завдання, то, гадаю, президент клубу заперечувати не буде. Так, Олександр Григорович прекрасно розуміє, що для нього це буде складніше. Але, впевнений, що він зробить все можливе і навіть неможливе, аби «Інгулець» і у вищому дивізіоні виглядав гідно.

- А інфраструктура у вас зараз відповідає елітним вимогам?

- Ось про це, якраз, я і хотів сказати. Олександр Григорович Поворознюк звик до поставлених цілей йти поступово, але грунтовно. Так було в обласному, аматорському чемпіонаті, у Другій лізі, а тепер і в Першій. Скрізь, по мірі того, як команда, мов дитина, підростала і дорослішала, поліпшувалася і клубна інфраструктура. На сьогоднішній день, я гадаю, не кожна команда Прем’єр-ліги має такі умови для підготовки, які є у нас в «Інгульці». А це - відмінне тренувальне поле, два штучних газони, власна, дуже комфортна, база, де облаштований тренажерний зал. Це все розвивається. А вірний собі Олександр Григорович розпочав будівництво суперсучасного стадіону і вже заявив, що мріє прийняти тут мадридський «Реал». І, знаючи наполегливість і цілеспрямованість президента «Інгульця», можна не сумніватися, що, якщо й не «Реал», то, принаймні, матчі єврокубків уболівальники нашої команди цілком ймовірно можуть побачити.

Але, щоб закінчити проект будівництва нової арени, необхідно півтора-два роки. Якщо ж ми вийдемо в Прем’єр-лігу раніше, то будемо, напевне, грати в Олександрії.

- Вас не бентежить, що ви не маєте такої підтримки з боку уболівальників, яка б відповідала вашій грі і амбіціям?

- Якщо врахувати те, що футбольному клубу «Інгулець» всього лиш чотири роки, то ми посідаємо далеко не останні місця за кількістю глядачів на матчах. Клуби з багаторічними традиціями мають значно меншу аудиторію. У міру того, як команда буде рости, стабілізувати результати, як про неї все більше дізнаватимуться, гадаю й число її прихильників зростатиме. Адже зараз робиться максимум для того, щоб, кажучи економічною мовою, бренд «Інгулець» був упізнаваний. Це і максимальна популяризація клубу через Інтернет, і поліпшення якості роботи офіційного клубного сайту, і трансляція наших матчів та інших команд Першої ліги, а ще спеціалізована футбольна програма на телеканалі Xsport. От скажіть, чи є інший керівник клубу Першої ліги, крім Поворознюка, який робив би стільки для підвищення популярності свого дітища, та й футболу в цілому?

- Так ви поважати себе вже змусили?

- Так. Ще зовсім недавно не всі навіть знали, де це Петрове, і їхали сюди, впевнені в своїй перемозі. Зараз же ситуація змінилася, і нині більшість суперників думають, як би не програти. Ну а щодо результату, то, гадаю, що якби перед початком чемпіонату хтось сказав, що «Інгулець» буде в п’ятірці найсильніших, то багато фахівців вважали б це жартом.

- А в який футбол ви зараз віддаєте перевагу грати, і наскільки змінилася гра тут в порівнянні з «Зіркою?

- У «Зірці», як я вже зазначав, були інші виконавці з іншими функціями на полі. Там все більше будувалося на комбінаційному стилі і контролі м’яча. Тут же ми вважаємо за краще сповідувати футбол більш жорсткий і агресивний.

Зараз у нас більше силового тиску і пресингу, яким відразу ж намагаємося «накривати» суперників. Ми підстроюємо свої тактичні схеми під наявних в клубі виконавців, які, може, і не домінують в контролі м’яча, але беруть своїми фізичними кондиціями, правильним вибором позиції, наполегливістю і вмінням правильно втілювати тренерські задумки.

- Наскільки допомогли в досягненні поставлених цілей ті хлопці, з якими довелося працювати ще в «Зірці»?

- Так кожен футболіст,з тих, що зараз в обоймі, внесли свій внесок в загальний результат. Але з гравцями, з якими працював у «Зірці», звичайно ж, було на порядок легше. Вони вже знають мої вимоги. Іншим довелося роз’яснювати, а тут менше витрачав сил і часу на пояснення тактичних моментів. Вони самі розуміли та інших вели за собою і, тим самим, мені дуже допомогли.

- У чому феномен нового злету Акименка, який в «Зірці» не був на провідних ролях?

- На той момент я більше бачив у схемі гри Рому Локтіонова і більше давав йому ігрової практики. А тут Сашко, з перших турів, почав грати і забивати. Причина, напевно, в тренерській довірі. Не думаю, що тоді у Олександра було менше майстерності. Просто, напевне, тут я дав йому можливість більше розкритися і повернути звичну впевненість.

- Які матчі ввдалися, а які - були невдалими?

- Так щоб повністю провальних матчів, то їх не було. Десь, може, не пощастило. А з хороших поєдинків можу виділити домашню перемогу над «Геліосом» - 4: 0, коли у Саші Акименка народилася двійня, і він відзначив цю прекрасну подію у своєму житті чудовими діями і гольовим дублем. Тут самі наші дії в атаці можна виділити, адже «Геліос», на той момент, менше за всіх пропустив (зараз цей показник став найкращим саме в «Інгульця» - 12 м’ячів в 22 турах - Авт.). Ще хороша гра була з «Десною» (0: 0 на виїзді - Авт.) З відмінною командою Олександра Рябоконя на прекрасному полі, одному з кращих в Першій лізі. Хоча, на наш газон теж гріх скаржитися.

Ну і осібно стоїть битва з «Арсеналом» вдома, коли ми завдали одноосібним лідерам першості єдиної поразки з рахунком 1: 0.

- Був особливий настрій на цей матч, адже в Києві ви не зовсім заслужено програли?

- Так, в тому протиборстві ми забили чистий перший м’яч, який не зарахували. Потім повинна була бути червона картка гравцеві «Арсеналу», але суддя вирішив інакше. Взагалі, на початку чемпіонату ми недорахувалися чотирьох очок через, м’яко кажучи, дивні суддівські рішення. Але зараз вже не хочеться повертатися до цих моментів.

- Ну а тепер давайте коротко «пробіжимося» по персоналіях?

- На останньому рубежі постійно діяв Геннадій Ганєв. Це, - надійний, впевнений у собі голкіпер, котрий виручав нас в безлічі епізодів. У тому, що ми небагато пропустили, велика його заслуга. А ще Гена у нас фахівець по пенальті. Я і пригадати не можу, щоб воротар відбив протягом однієї хвилини два поспіль пенальті, а Ганеєву це вдалося. Правда, грав Гена без замін і ми зараз шукаємо для нього надійного дублера.

Центральні захисники в особі Віталія Павлова, Олександра Кучеренка, Романа Гончаренка та Артура Новотрясова відпрацювали нормально, якщо нам найменше забивали в Першій лізі. Ми дуже часто грали в три центральних і два флангових захисники - Дениса Балана та Ігоря Солдата.

Але іноді, з урахуванням конкретного суперника, Кучеренко, при нашій атаці, висувався до опорної зони. За рахунок цього ми здобували перевагу в центрі поля.

Ось в матчі з «Арсеналом» це було чітко помітно. Якщо перейти до атаки, то, фактично, 90 відсотків ігор ми провели з двома нападниками. Це говорить про те, що ми більше були налаштовані на атаку. Роль другого форварда у нас виконували Сашко Мішуренко, Ніка Січінава і Рома Локтіонов. який допоміг нам в міру своїх нинішніх можливостей.

В опорній зоні основний гравець - це наш капітан Владислав Лупашко. Він виконує роль сполучної ланки між захистом і нападом. У боротьбі за центральний плацдарм капітану здорово допомагав Влад Клименко. Також здійснили свій анесок у надійність тилів і сприяли швидкому переходу з оборони в атаку Олексій Павелько та Євген Запорожець. Ці чотири гравці відповідають за опорну зону.

А ось яскраво вираженого плеймейкера у нас немає. Кожен потроху створює. Той же Арман Кен Елла дуже любить возитися з м’ячем. Помітна школа «Барселони». Ми його використовуємо, коли потрібно додати швидкості й агресії в атакуючій грі. Він дуже класно бачить поле і знає - як і коли потрібно віддати націлену передачу.

Хоча, щоб нікого не образити, зазначу, що кожен гравець нашої команди, який виходив на поле, непогано проявив себе в осінній частині чемпіонату, і всім хлопцям ми дуже вдячні за те, що не підвели та показали себе справжніми бійцями і професіоналами.

- Озираючись на пройдений шлях, чи могли б виступити краще?

- Гадаю, що якби не суддівські помилки, то, в принципі, могли б бути в турнірній таблиці вище. Але, напевне, до першого місця ми ще не готові, а от друге-третє - це наше. Хоча, є багато моментів, які ми б хотіли поліпшити. І обов’язково будемо це робити.

- Над посиленням вже працюєте?

- Це безперервний процес. У будь-якому випадку, в зимове міжсезоння хтось залишає колектив, як той же Рома Локтіонов, а нові гравці приходять. Скажу точно, що багато змін не буде. А ось у другій команді, яка повинна готувати нам гідне поповнення, в грудні відбудуться зміни. Зараз ми ведемо переговори щодо кандидатури нового старшого тренера і, гадаю, найближчим часом уже назвемо наставника дубля.

- Плани на міжсезоння вже можете озвучити?

Приблизно 20-го грудня нв «Інгулець-2» чекає тижневий переглядовий збір. А перша команда збереться в 15-х числах січня. Початкові два етапи перша команда планує проводити у себе на базі. Для цього у нас є всі умови: тренажерний зал, басейн, штучні поля. А заключний збір плануємо орієнтовно з 18 лютого по 5 березня провести в Туреччині. Зараз президент клубу займається цим питанням.

- Ось якщо ви таки проб’єтеся до Прем’єр-ліги, то чи зможе цей колектив грати?

- Давайте не забігатимемо наперед. Чотири роки тому ніхто взагалі не знав, що є такий футбольний клуб - «Інгулець». А на сьогоднішній день - це команда на третьому місці в Першій лізі.

- І завершальне питання: перехідна гра з Кропивницькою «Зіркою» - це для Вас не кошмарний сон?

- Президент нашого клубу говорив, що у нього є передчуття, що ми будемо боротися з «Зіркою». Я ж скажу так: дай Бог, щоб підопічні Романа Монарьова фінішували вище десятого місця. Я не хочу зустрічатися в таких принципових боях з командою, де я провів свої кращі роки як гравець і домігся серйозного успіху як тренер. І хоча зараз всі мої помисли пов’язані виключно з «Інгульцем», але частинку свого серця я все ж залишив у «Зірці».

Юрій Ілючек, Віталій Журак, газета «Спортревю New»