7 грудня – День місцевого самоврядування

Минулі вибори запам’яталися тим, що керівниками ряду місцевих громад стали молоді люди, яким односельці вперше висловили довіру, обравши їх сільськими та селищними головами. Переважна більшість молодих керівників працюють успішно, користуються повагою земляків, знайшли взаєморозуміння з районною владою. Один з них – Роман Штурмак, Луганський сільський голова. Ми з ним зустрілися, аби з перших вуст довідатися про те, як працюється, які проблеми доводиться вирішувати.

- Романе Володимировичу, для початку розкажіть коротко про себе.

- Я народився і виріс в м.Орджонікідзе що на Дніпропетровщині. В Луганку потрапив у 2006 році, приїхавши в гості до тещі, та тут і залишився. За освітою я інженер-комп’ютерник, у 2008 році закінчив Харківський національний університет радіоелектроніки, а трудову діяльність розпочав в СВК «Агрофірма «Маріампольська»: працював токарем, завідуючим центральною ремонтною майстернею, за сумісництвом в місцевій школі обслуговував комп’ютерну техніку. Довелося працювати і на кар’єрі ПрАТ «ЦГЗК» електриком, водієм «БєлАЗа». А в 2015 році переміг на виборах на посаду сільського голови.

- Конкуренція була великою?

- Щоб дуже великою, не сказав би, бо кандидатів, крім мене, було тільки двоє, але люди досвідчені, авторитетні. Та я переміг, набравши більше голосів, ніж вони разом.

- Як думаєте, чому люди саме Вам висловили довіру?

- Швидше за все, тому, що я людина пряма, ніколи нічого не приховую, завжди кажу те, що думаю і роблю те, що обіцяв. Мабуть, односельці зрозуміли, що я не вмію хитрувати і брехати, тому і повірили мені.

- Мабуть, і Ваша програма їм імпонувала?

- Знаєте, програми у всіх хороші, не дуже відрізняються одна від одної. Всі говорили про дороги, благоустрій, поліпшення життя людей. Але, за великим рахунком, програма кандидата більше потрібна для того, щоб був відповідний пакет документів, як того вимагає законодавство. Ну що такого особливого може записати в програмі кандидат на посаду сільського голови? Побудувати «Нью-Васюки»? Головна програма – життя, яке не стоїть на місці, щодня висуває нові завдання, які в жодній програмі наперед передбачити неможливо. Я думаю, що, швидше за все, під час виборчої кампанії люди орієнтувалися не на мою програму, а на мої особисті якості. Тому підкреслюю, що головне – довіра людей та їхня підтримка в подальшій роботі.

- Ну, і як з підтримкою?

- Нормально. Звичайно, завжди всім і завжди хорошим не будеш. Є така особливість в психології деяких людей: десять разів зроби людині щось хороше, але один раз те, що їй не сподобається, і вже заробиш в її очах негативний імідж. Хоча загалом все нормально, підтримку односельців, особливо молоді, відчуваю. Щоправда, підтримка ця, здебільшого, моральна.

- Моральна підтримка - це добре, а як з активністю односельців, зокрема, щодо їхньої безпосередньої участі в благоустрої села, в суботниках?

- З цим ще не все так, як мені хотілося б. На суботники виходять, здебільшого, працівники соціальної сфери, а селяни звикли, що свого часу за порядком в селі слідкував покійний Анатолій Гаврилович Лісіцин, який був справжнім господарем, завжди помічав всі недоліки і вимагав негайного їх усунення, в тому числі і на присадибних ділянках. Та нічого, будемо намагатися піднімати активність людей, аби вони зрозуміли, що про порядок в селі потрібно дбати так же, як і про порядок у своєму дворі.

Мені подобається, коли люди висловлюють свою думку, навіть, якщо щось оцінюють негативно. Це допомагає в роботі, спонукає до неупередженого і реального аналізу як зробленого, так і запланованого. Тому думки людей також розцінюю, як їхню участь у наведенні порядку, поліпшенні благоустрою. Бо вчасно висловлена вірна і цікава ідея іноді вартує більше, ніж день роботи з лопатою чи граблями на суботнику.

- Давайте тепер зупинимося на тому, що вже вдалося зробити.

- Як я щойно зазначив, головна програма моєї діяльності – життя з усіма його повсякденними проблемами. А щоб їх вирішувати, необхідно шукати тих, хто може надати реальну допомогу. Таким чином, заручившись допомогою і коштами районної влади та ПрАТ «ЦГЗК», завершуємо ремонт нашої амбулаторії. Вже відремонтували чимало доріг комунальної власності, навесні, коли дозволять погодні умови, ремонтні роботи продовжимо. Причому, намагаємося зробити нехай менше, але з вищою якістю, щоб за певний проміжок часу мати нормальне дорожнє покриття на всій дорозі. Користуючись нагодою, хочу висловити вдячність за допомогу в цій роботі керівництву СВК «Агрофірма «Маріампольська» (голова правління Костянтин Міщанін), ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська» (генеральний директор Олександр Поворознюк), ПСП «Зарічне» (директор Андрій Давидовський), ПП «Адонісрай» (директор Микола Охотній).

Займаємося, звичайно, благоустроєм сіл – обрізкою дерев, прибиранням території, озелененням, впорядкували старий цвинтар, наведемо порядок і на новому. А ще створили комунальне господарство, аби цією роботою займатися постійно і системно. Залучаємо також безробітних на громадські оплачувані роботи.

Для житлово-комунального підприємства хочемо придбати трактор з усім необхідним обладнанням, оголосили тендер. Причому, трактор придбаємо за позабюджетні кошти.

В с.Братському плануємо побудувати свердловину, щоб село було краще забезпечене водою. Тут плануємо силами Райавтодору відремонтувати дороги, заклали для цього в районному бюджеті відповідні кошти.

- Що можете сказати про співпрацю з базовим господарством, про підтримку закладів соціальної сфери?

- З агрофірмою «Маріампольська» співпраця нормальна, дружня. Підприємство нам допомагає в міру своїх можливостей. Як допомагають і сільгосппідприємства, які обробляють землю на нашій території – ТОВ «Агрофірма «П’ятихатська», ПСП «Зарічне», ПП «Адонісрай». Дошкільний навчальний заклад перебуває на нашому балансі, тож ми його утримуємо, ремонтуємо, забезпечуємо всім необхідним. Школу підтримуємо з допомогою відповідних субвенцій ра-йонному бюджету, а також беручи участь в поліпшенні її матеріально-технічної бази.

Слід сказати, що ми маємо хороші стосунки з ра-йонною державною адміністрацією і районною радою, керівництво і спеціалісти яких завжди готові відгукнутися на наші звернення, надати необхідну допомогу. В наступному році плануємо придбати шкільний автобус, залучивши кошти агрофірми «Маріампольська», районного бюджету та сільської ради. Приміщення Луганського СБК утримує агрофірма, сільська рада утримує працівників, виплачуючи їм зарплату. У повному обсязі утримувати СБК нам не під силу.

- А що скажете, шановний пане голово, про демографічну ситуацію – чи не пустуватимуть через кілька років приміщення СБК, школи через малу кількість дітей?

- З цим також порядок, я особисто дбаю, щоб дітей в селі була достатня кількість (сміється). А якщо серйозно, то демографічна криза у нас не спостерігається. В школі наповнюваність всіх класів нормальна - більше десяти учнів в кожному класі, в дитсадку також достатня кількість дітей, щоб була нормальною наповнюваність перших класів у наступні роки.

- У вашій громаді, як і в усіх, є люди, які потребують особливої уваги. Як ви їх підтримуєте, як з ними співпрацюєте?

- Звичайно, є такі люди. Це два учасники бойових дій у радянсько-німецькій війні, афганці, чорнобильці. Вже 37 наших земляків захищали Україну на Донбасі. Ми їм надаємо і фінансову, і моральну підтримку, вони, в свою чергу, беруть участь у патріотичному вихованні молоді.

- Не можу не запитати Вас, Романе Володимировичу, про Ваше ставлення до надзвичайно актуальної сьогодні проблеми – процесу децентралізації та об’єднання громад.

- Ставлення, чесно кажучи, поки що неоднозначне. Спілкуючись з колегами з громад, які вже пройшли процедуру об’єднання, в тому числі з Дніпропетровської області, чую більше негативних відгуків. Не хотілося, щоб Луганка і Братське стали периферією, яка занепадає. Адже навіть віддаленість Луганки від центру на критичній межі – майже 25 км. Багато залежить від формату розподілу коштів. Якщо 70% буде залишатися в розпорядженні громади, то ще можна буде про щось говорити. А взагалі потрібно знати конкретні формули і принципи фінансування об’єднаних громад, податкових надходжень тощо, аби мати змогу підрахувати баланс надходжень і витрат, розуміти, чи буде громада фінансово спроможною. Бо ж може так статися, що держава просто скине з себе клопіт щодо забезпечення життєдіяльності територій і переведе на громади стрілки відповідальності за рівень життя громадян. Центр, мовляв, передав громадам всі повноваження, а вони не вміють забезпечити людям достойний рівень життя.

- І наостанок про таке. Дай, Боже, щоб Ваша перша каденція на посаді очільника Луганської громади була не останньою. Але, як би там не було, що Ви хочете залишити після себе, аби сказати самому собі: «Я свою місію виконав!».

- Про щось захмарне не мрію. Хочу, щоб наші населені пункти стали красивішими і затишнішими, щоб було багато клумб з квітами, відремонтовані дороги, об’єкти соціальної сфери, затишні зелені куточки і парки, щоб люди пишалися своїми селами.

- Що ж, можна тільки побажати, аби Ваші плани і мрії втілилися в життя. Ми ж вітаємо Вас, а у Вашій особі - всіх сільських та селищних голів району, депутатів місцевих рад усіх рівнів з Днем місцевого самоврядування. Бажаємо міцного здоров”я, миру, щастя, і, звичайно ж, успішної діяльності на ниві місцевого самоврядування та підтримки і розуміння усіма членами громад.

Анатолій РЯБОКОНЬ.