Наболіло

Читаю вірші. Бідні рими,
Примітивізм - немає дна.
Така вже сірість незборима,
Хоча б метафора одна!

А розмір, що там говорити,
Він через раз, або ніде.
За думкою, що не вловити,
Строфа скалічена бреде.

Ніщо душі не потривожить,
Слова порожні, хай їм грець.
Іще надіюся: «А може?»,
Але вривається терпець.

Таланту б вашому радіти,
А тут виходить - навпаки.
Мої шановнії піїти –
Поезії ґвалтівники.

* * *

В річці холодна вода,
В небі ключі журавлині.
Осінь – красуня руда
Знову наснилася нині.

Вітер в ярузі кричав,
Кликав її за собою.
Тьмяно горіла свіча,
Плакали вікна росою.

Вранці, як сонце зійшло,
Тіні прогнавши імлисті.
Я на подушці знайшов
Жменю зів’ялого листя.

Григорій Василів.
смт Петрове.