Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у по-літичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.
Інвалідність - це складний феномен, який є проблемою як на рівні організму людини, так і на соціальному рівні. Скільки часу існує людство, стільки ж існує і проблема інвалідів. Однак у міру формування соціуму, суспільство піклується про тих, хто з якихось причин не може зробити цього самостійно. Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто інший, давно усвідомили, що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються, як можуть, зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їхньому місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе людьми. Як і всім нам, ми всі рівні перед Богом.
Захищаючи гідність інвалідів, ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність - це не вирок. Практика показує, що інва-ліди можуть бути і стають повноцінними та високоефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.
Так склалася доля і у Володимира Павловича Вовка (на знімку), уродження Баштиного. Після одруження його молода сім’я переїхала до Петрового. За професією він водій і механізатор. Працював у районному відділі зв’язку, має 25-річний стаж роботи. Починаючи з 1986 року його стан здоров’я різко погіршився, що невдовзі призвело до інвалідності.
У суспільному житті дуже активний та веселий, любить живе спілкування з людьми, музику, має баян і часто сам на ньому грає, надає перевагу ліричним, душевним пісням, захоплюється футбольними матчами, які проходять на нашому стадіоні. Та усім цим радощам життя, яке у нього є, він завдячує своїй єдиній дружині Валентині Іванівні, яка розділяє з ним усі труднощі і негаразди такого нелегкого буття. Володимир Павлович ніколи не скаржиться на долю та труднощі, навпаки, береться за усіляку хатню роботу, особливо господарює на кухні, шиє та латає одяг. Також велику подяку передає районному керівництву за підтримку його життєдіяльності, за своєчасну матеріальну допомогу та повагу до людей з обмеженими фізичними можливостями. Неоціненним скарбом виявився інвалідний візок з електричним приводом, який дає можливість не обмежуватися у спілкуванні лише однією прибудинковою територією. Також Володимир Павлович дякує усім, хто облаштував біля своїх магазинів та державних установ пандуси, які значно полегшують можливість долати інвалідам перешкоди з підняттям по східцях.
Радісна подія чекає сім’ю Вовків наступного 2018 року. 1 вересня сім’я Володимира Павловича та Валентини Іванівни відзначатиме 50-річчя свого подружнього життя. У шлюбі у них народилося двоє діточок: Віктор (теж інвалід дитинства) та Світланка. Та найбільша радість і гордість дідуся та бабусі двоє онучат - Сергійко та Вікторія.
У цей Міжнародний день людей з інвалідністю хочеться побажати всім, хто не байдужий до цієї проблеми, сил і здоров’я, оптимізму і успіху.
Олена Приходкова.
