21 листопада Україна відзначатиме День Гідності та Свободи, що об’єднав дві знакові події у новітній історії країни – Помаранчеву революцію 2004 року та Революцію Гідності 2013 року.
Свято встановлено Указом Президента України Петра Порошенка від 13 листопада 2014 року.
Метою запровадження пам’ятної дати стало донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.
«Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи. Мені, як Президенту України, залишається лише документально засвідчити це і підписати Указ про День гідності та свободи, який українці віднині й навіки будуть відзначати 21 листопада», - сказав Глава держави.
З чого все почалося
22 листопада 2004 року – початок Помаранчевої революції в Україні, загальнонаціональних протестів, мітингів та інших акцій громадянської непокори. Останньою краплею стало оголошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів. Через відверті і нахабні фальсифікації під час голосування і підрахунку голосів Віктор Янукович випередив Віктора Ющенка. Українці тоді вперше вийшли на Майдан і добилися повторних виборів.
Через рік, у листопаді 2005 року, Ющенко заснував свято – День Свободи.
Однак, влада, встановлена в Україні на той момент, так і не змогла реалізувати більшості очікувань, покладених на неї народом.
Згодом наступним Президентом України таки став Віктор Янукович. Він скасував День Свободи і об’єднав його з Днем Соборності Указом від 30 грудня 2011 року.
У листопаді 2013 року українці знову вийшли на Майдан. Три роки тому, увечері 21 листопада, на майдані Незалежності почали збиратися учасники мітингу, незабаром їх було вже 1500, а 24 листопада – понад 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові та Харкові.
Потім відбувся загальностудентський страйк, а 29 листопада на Євромайдані влаштували великий мітинг із закликами до відставки уряду та дострокових виборів у парламент.
Кривавою стала ніч на 30 листопада. Тоді для розгону майданівців злочинна влада застосувала силу. І це був тільки початок. Протести перетворилися з проєвропейських на антиурядові та стали значно масштабнішими.
18-20 лютого – пік Революції гідності. Відбулися криваві сутички в центрі Києва, підпалено Будинок профспілок та вбито багатьох євромайданівців, які стали Героями Небесної сотні.
У ніч з 21 на 22 лютого Янукович втік з України, а Росія незабаром анексувала Крим та без оголошення війни вторглася на Донбас.
Такою є історія заснування цих свят. Та, на жаль, поки що, чесно кажучи, нам особливо святкувати нічого, бо події і 2004 року, і 2013-го революціями, навіть з великою натяжкою, назвати не можна, хоча їх часто й іменують цим терміном. Вони мають всі ознаки «двірцевих» переворотів, коли на владному олімпі одна група олігархів змінює іншу, а метою залишається доступ до грошових потоків, збагачення. Як казали у 2003 році критики Ющенка: «Мільйонери організували Майдан, аби стати мільярдерами». Зрештою, так і вийшло – Ющенко поспішив брататися з олігархами та бандитами, яких спочатку начебто лякав тюрмами, але потім сам зробив все для того, щоб після нього влада дісталася в руки саме їм.
Після перемоги Майдану у 2014 році один з його лідерів В.Кличко сказав, що народ не простить людям, які прийшли до влади на крові героїв Небесної Сотні, якщо вони знову зрадять, забудуть, за що загинули кращі з нас.
Водночас, слід розуміти, що справжня революція передбачає не просто появу нових прізвищ на найвищих посадах, а кардинальне реформування принципів функціонування влади, системні зміни, спрямовані на встановлення більш справедливих суспільних взаємостосунків. Вона (революція) не обов’язково передбачає потужні народні виступи – новий Майдан, до чого нас настирливо закликають крикуни-популісти, свідомо, чи несвідомо виконуючи роль руйнівників держави. Це можуть бути і еволюційні зміни, але системні, наполегливі і досить швидкі. Головне, щоб вони були спрямовані на досягнення стратегічної мети – побудови нової України. Бо поки що гасло «Жити по-новому!» стосується не простих українців, а лише невеликої групи спритників, які у найтяжчі для країни часи продовжують примножувати свої статки, гальмуючи при цьому можливості економічного розвитку усієї країни.
Та хочеться бути оптимістом і вірити, що 21 грудня колись таки ж стане справжнім святом гідності та свободи.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
