Здається, вже ніхто в світі не сумнівається в тому, що головним організатором і спонсором світового тероризму є Росія. Адже не секрет, що керівники і військові командири Аль-Каїди, ІДІЛ та інших терористичних організацій, на рахунку яких десятки, а то і сотні тисяч життів громадян різних країн, навчалися у військових училищах та інших навчальних закладах Росії. Показово, що на відеороликах цинічного розстрілу захоплених в полон бойовиками ІДІЛ мирних жителів в сирійському Алепо, які поширилися в «Ютубі», бандити спілкуються між собою російською. Російську Федерацію визнано джерелом найбільшої загрози в США, інших країнах.
Керівництво Росії давно взяло на озброєння тероризм для вирішення як міжнародних, так і внутрішніх проблем. На рахунку російських спецслужб низка убивств очільників чеченського спротиву (як на території РФ, так і за кордоном), опозиційних журналістів та по-літиків, терористичних акцій на власній території. Недаремно ж шалену лють керівництва РФ і особисто В.Путіна викликала книжка колишнього офіцера ФСБ Литвиненка «ФСБ підриває Росію». За неї він і поплатився життям.
Свідченням того, що керівництво Росії не збирається відмовлятися від тероризму як державної по-літики, є і масштабна кібер-атака на комп’ютерні мережі багатьох країн світу, зокрема на українські. Спеціалісти твердять, що, імовірно, її було здійснено з серверів на території Росії, або ж підконтрольних їй терористичних угрупувань під назвою ДНР і ЛНР. Та й назва вірусу «Petya.a.ru» є натяком на те, що це привіт Петру Олексійовичу з Росії.
Крім божевільної агресивної і цинічної міжнародної політики, керівництво РФ та московської православної церкви, яка є вірним партнером влади у всіх її злочинах, відзначається розгулом мракобісся. Відьом, щоправда, поки що на багаттях не спалюють, але не раз траплялися факти спалювання книжок, зокрема українських. Закриття української бібліотеки в Москві і засудження її очільниці – з цього ж ряду повернення до найтемніших часів сталінізму.
Поряд з цим Путін і його оточення відзначаються надзвичайною цікавістю до окультизму, а російське Географічне товариство, з яким тісно співпрацює путінський режим, недаремно називають близнюком сумнозвісного гітлерівського товариства Ананербе. В анексованому Криму широко ведуться археологічні роботи з метою пошуку магічної чаші Грааля, володар якої нібито стане непереможним. Та парадокс полягає в тому, що, як свідчить легенда, непереможним стає той її володар, який своєю владою користується для здійснення добрих справ, той же, хто спробує її використати для завоювання чужих земель, захоплення в рабство інших народів, прирече власний народ на поразку і остаточне знищення.
Далеко не всі в Росії сліпо вірять новоявленому фюреру, там є і чимало таких, хто розуміє згубність путінської політики для російського народу. Свідченням цього є масові протести проти путінізму, які все частіше проходять в багатьох регіонах Російської федерації.
Пропонуємо увазі наших читачів вірші російського поета Дмітрія Бикова, які віддзеркалюють шлях, пройдений Росією протягом останніх 25 – 28 років.
На землю капли падали.
Сквозь дождь белел с трудом,
Щетинясь баррикадами,
Московский Белый дом.
Сейчас, конечно, совестно,
Но двадцать лет назад
Мы думали, что вскорости
Здесь будет город-сад.
Мы думали тогда ведь,
Наивные шуты,
Что если нас не давят,
То мы уже круты.
Нам выдана свобода,
Совок не воскресят –
Через четыре года
Здесь будет город-сад.
Потом не стало бабок,
Порядок обветшал,
Страна упала на бок
И треснула по швам.
Затлела по окраинам
И двинулась на слом
Отравленным, ославленным,
Оплавленным куском.
Но мы – не та порода,
Чтоб нас пугал распад.
Через четыре года
Здесь будет город-сад!
Потом герои запили,
Простились со стыдом,
Потом разбили залпами
Тот самый Белый дом.
По дури ли, по злобе ли
Взъярились дети гор –
Мы стольких там угробили,
Что страшно до сих пор.
Но тучи в час восхода
Плотней всего висят.
Через четыре года
Здесь будет город-сад!
Потом у олигархии
Случился передел.
Ведущие загавкали,
Борис недоглядел…
Смотрители клоповника
Отправили в полёт
Тихоню-подполковника
Из питерских болот.
И вот толпа народа
Лобзает новый зад:
«Через четыре года
Здесь будет город-сад!»
Фронтов незримых воин,
Наряженный в царя!
Я многое усвоил
Тебе благодаря.
Я вызубрил, как надо,
Без ложного стыда:
Ни города, ни сада
Не будет никогда.
Мечтать тяжеловато
О веке золотом.
И сад тут был когда-то,
И город был потом.
Пришла иная мода,
Прогнозы тут просты:
Через четыре года
Здесь будешь только ты.
Прощайте, баррикады,
Прощай, железный хлам.
Мы были дураками,
Когда стояли там.
Пора признать спокойненько,
Оставив торжество,
Что кроме подполковника
Не будет ничего.
Он с прыткостью любовника
Проник во все умы.
Гляжу на подполковника –
И вижу: это мы.
Осталось пить без просыпа,
До белых поросят.
Здесь нет другого способа
Устроить город-сад.
Анатолій РЯБОКОНЬ.
