Ось і добігла кінця низка зимових новорічних свят, попереду для всіх нас – складна і відповідальна робота. Я ще раз бажаю усім, щоб новий 2017 рік виявився більш вдалим, ніж попередній, щоб припинилося, нарешті, божевільне кровопролиття на Сході нашої держави, щоб став, нарешті, зростати рівень добробуту і соціальної захищеності усіх наших громадян, щоб кожного з нас у році, що настав, в усіх добрих справах супроводжували успіх, удача й очікуваний позитивний результат.
А далі, на жаль, говоритиму про речі вже не зовсім приємні. Готуючись до проведення новорічних свят, ми хотіли надати нашому селищу якомога урочистішого, святкового вигляду. Вперше, окрім уже звичної новорічної ялинки на площі біля колишнього кінотеатру та біля будівлі райдержадміністрації, ми вирішили прикрасити електричними гірляндами ялинки та інші дерева поруч з будівлею, де розташовані податкова інспекція та Центр зайнятості. Вдячні Олександру Поворознюку, який прикрасив електрогірляндами належне йому кафе «Зодіак» та територію поруч з будівлею, а також допоміг нам матеріально, виділивши кошти на оздоблення для головної ялинки, завдяки чому центральна частина селища у ці святкові дні за своєю урочис-тістю не поступалася ошатним європейським містечкам. Очевидно, лозунг «Збудуємо Європу в Україні!» не позбавлений сенсу, і його виконання залежить від кожного з нас.
Але, як показує гіркий досвід, в першу чергу ми мусимо збудувати цю так звану «Європу» в своїх головах та в своїх душах, а вже потім заявляти про якісь претензії на безвізовий режим, на прихильне до нас ставлення світового співтовариства і тому подібні речі. До чого я зараз про це веду мову, поцікавитеся? А до того, що чималий шматок електрогірлянди, що біля податкової інспекції, було нахабно викрадено! У кого викрадено, запитаєте? А у нас із вами, у наших дітей та онуків! Тож тепер, виходячи з наших попередніх планів зробити на наступний рік ще більше таких святкових куточків по всьому селищу, включно з подвір’ями багатоповерхових будинків та кількох основних вулиць в райцентрі, мимоволі, на рівні підсвідомості, виникає запитання: а чи варто усе це робити? Можливо, нам справді краще, як це було кілька десятиліть до цього – жити в мороці, в бруді, в розваллі?.. Адже до кожної гірлянди сторожа не приставиш! Погодьтеся, навіть те, що ми змушені ледь не цілодобово охороняти нашу центральну ялинку (причому, не лише, аби не розікрали її оздоблення, а й щоб потенційні злодії не зазнали ураження електричним струмом, яким живляться гірлянди) – не є нормальним явищем, і навряд чи щось подібне можна побачити в будь-якій іншій європейській країні. То що ж ми за народ такий, невже нам самим за себе не соромно?
Повірте, до цього емоційного звернення мене спонукала не сама гірлянда, точніше – не лише гірлянда. Вона стала лише краплею, що, як мовиться, вже переповнила чашу терпіння. А перед цим були викопані кущі самшиту, троянд, хризантем, викрадені тротуарні плитки, понівечені і попалені дитячі гойдалки і каруселі, автобусні зупинки. Звідкіля в нас це варварство, цей вандалізм? І чи зуміємо ми в собі його колись викорінити?
Зараз нерідко доводиться чути: «Ніякій Європі ми не потрібні, он навіть з безвізовим режимом нас обдурили, і незрозуміло, чи він взагалі колись буде, чи ні». Зізнаюся, мені також це прикро усвідомлювати, як, певне, й будь-якій іншій нормальній людині.
А з іншого боку… Давайте поставимо себе на місце європейців: хтось із нас, на побутовому рівні, хотів би більш тісних стосунків з сусідою, здатним потягти з нашого двору те, що, на його думку, «погано лежить», або напаскудити в нашому квітнику? Певне, що ні. На жаль, для більшості європейців ми поки що й виглядаємо саме такими «сусідами». А щоб змінилася думка про нас – іншими маємо стати самі ми. І в даному випадку не слід кивати на високих можновладців – на їх корумпованість, демонстративну безкарність, патологічну зажерливість і злодійкуватість. Прийде час – вони також всі відповідатимуть за свої дії: хтось перед Божим судом, а хтось - і перед земним. Ми ж з вами мусимо навчитися відповідати кожен за себе, мусимо стати такою спільнотою, щоб усі нас хотіли бачити серед своїх друзів, серед своїх добрих сусідів. І для цього мусимо навчитися самі себе поважати, шануючи і тих, хто живе з нами поруч. А значить – дбайливо ставитися до середовища, в якому нам Бог дав жити. Тим більше, що Україна – це далеко не найгірша ділянка землі на нашій планеті. Але зробити її по-справжньому райським куточком маємо ми з вами, бо ніхто чужий за нас цього не зробить. Прошу усіх над цим замислитися: давайте, нарешті, вже почнемо ставати справжніми людьми.
Світлана Тилик, Петрівський селищний голова.
