Загинув у бою за наш район
Біля пам’ятника загиблим воїнам у братській могилі Петрового покояться останки підполковника Петра Васильовича Романова, який загинув від тяжкого поранення у боях під Червонокостянтинівкою. У День Перемоги вклонитися до могили приїхали його онуки з Красноярська та Ярославля, щоб віддати данину пам’яті своєму хороброму дідусеві.
П.В.Романов народився 1901 року в селі Грубілово Костромської губернії в сім’ї селянина. З дванадцяти років працював підсобним робітником. У вісімнадцять був призваний до лав Червоної Армії, де проявив значні здібності і був направлений на командирські курси до Ярославського піхотного корпусу.
У 1925 році там одружився на Зінаїді Шляковій, з нею народили п’ятьох дітей, двоє з яких померли в ранньому дитинстві, а троє – Генрієтта, Ігор та Тамара - вижили.
По закінченні курсів, Петро Васильович служив у Ярославлі, Костромі, Бєлгороді, Забайкаллі. Початок війни застав його у місті Сретенську. Був направлений на Воронезький фронт, де у 1942 році отримав поранення і був переведений до Пензенської області для командування полком на підготовчих курсах бійців. Викладав стратегію і тактику в Саратовському військовому училищі. Водночас постійно писав рапорти з проханням повернути його на передову лінію фронту. Та в тилу також були потрібні талановиті офіцери, тому його рапорти залишалися без відповіді. Лише після поїздки до Генштабу його прохання таки задовольнили.
Так він потрапив на ІІ Український фронт у 113 стрілецьку дивізію, де й прийняв командування 1292 стрілецьким полком, визволяючи міста і села України, зокрема і нашого району, від німецько-фашистських загарбників.
20 листопада 1943 року, особисто об’їж-джаючи з перевіркою позиції полку, довелося вступити у бій, відбиваючи атаку противника під Червонокостянтинівкою. В тому бою зазнав тяжкого поранення в груди і був доставлений до медсанбату № 201 (494). Але поранення виявилося несумісним із життям, тож П.В. Романов помер у госпіталі від больового шоку та надмірної втрати крові. Посмертно був нагороджений орденом «Отечественная война» ІІ ст..
Його вдова переїхала з дітьми до села Косминіно Костромської області, де тоді проживала сестра Романова – Катерина. Лише після Перемоги сім’я повернулася до Ярославля. Проживши 94 роки, Зінаїда Сергіївна померла, помер і син Ігор. А доньки Генрієтта та Тамара разом зі своїми дітьми та онуками розшукали могилу батька й дідуся, а ще сподіваються з допомогою пошукової групи довідатися, де саме був розташований той медсанбат, в якому він помер, щоб у наступний свій приїзд на цьому трагічному місці вклонитися пам’яті Петра Васильовича Романова.
Валентина РЯБОКОНЬ.
