Йод і свинець як способи захисту від випромінювання, зелене світіння радіоактивних речовин та інші поширені уявлення про радіацію.

Радіація «створена» людиною

Неправда. Радіація має природне походження. Приміром, сонячне випромінювання теж породжує радіаційний фон. У південних країнах, де дуже яскраве і гаряче сонце, ра-діаційний природний фон досить високий. Він, звичайно, не згубний для людини, але він вищий, ніж в північних країнах. Крім цього, існує й космічне випромінювання, яке від далеких космічних об’єктів доходить до нашої атмосфери.

Адже що таке радіація? Високоенергетичні частинки бомбардують атоми в атмосфері та іонізують їх. У людському тілі частинки теж іонізують атоми, вибивають електрони з оболонок, можуть руйнувати молекули і так далі. Ядро якогось атома нестабільне, воно може випромінювати ті чи інші частинки і переходити у стабільний стан. Може випромінювати альфа-випромінювання, може ви-промінювати бета-випромінювання, може випромінювати гамма-випромінювання. Це і є радіація.

Частинки літають скрізь і завжди. Тобто існує природний радіаційний фон. Колись він стає жорсткішим за рахунок більш яскравого сонця або випромінювань від зірок, колись меншим. Буває, що людина підвищує радіаційний фон, побудувавши реактор або прискорювач.

Свинцеві стіни захищають від радіації

Правда лише частково. Тут потрібно розібрати два моменти. Перший — те, що існує кілька видів радіації, пов’язаних з різними типами випромінюваних частинок.

Існує альфа-випромінювання — це ядра атомів гелію-4 (He-4). Вони дуже ефективно іонізують все навколо. Але їх зупиняє навіть одяг. Тобто якщо перед вами джерело альфа-випромінювання і ви в одязі, в окулярах, то нічого поганого вам не буде.

Існує бета-випромінювання — це електрони. У електронів іонізуюча здатність нижча, однак це більш глибоко проникаюче випромінювання. Проте його можна зупинити, наприклад, невеликим шаром алюмінієвої фольги.

І, нарешті, існує гамма-випромінювання — електрома-гнітне випромінювання, яке має, якщо порівнювати при однаковій інтенсивності, найменшу іонізуючу здатність, але кращі проникаючі здатності і тому представляє найбільшу небезпеку. Тобто в який би захисний костюм ви не закутались перед гамма-джерелом, ви все одно отримаєте дозу радіації. Саме захист від гамма-випромінювання асоціюється зі свинцевими погребами, бункерами і так далі.

При однаковій товщині шар свинцю буде трохи ефективнішим, ніж такий же шар, наприклад, бетону або спресованого ґрунту. Свинець дещо чарівний матеріал. Важливий параметр — це щільність, а у свинцю вона висока. Саме через щільність свинець дійсно часто використовувався в захисних цілях в середині XX століття, на початку ядерної епохи. Але свинець має певну токсичність, тому сьогодні для тих же цілей використовують, наприклад, просто більш товсті шари бетону.

Йод захищає від радіаційного зараження

Неправда. Як такий йод або його сполуки абсолютно ніяк не можуть протистояти негативним ефектам радіації. Чому ж лікарі рекомендують приймати йод після техногенних катастроф з викидами радіонуклідів у навколишнє середовище? Справа в тому, що якщо в атмосферу або у воду потрапляє радіоактивний йод-131, він дуже швидко потрапляє в організм людини і накопичується в щитовидній залозі, різко підвищуючи ризик розвитку раку та інших за-хворювань цього «ніжного» органу. Заздалегідь «заповнивши під зав’язку» йодне депо щитовидної залози, можна знизити потрапляння радіоактивного йоду і таким чином «захистити» її тканину від накопичення джерела радіації.

Про те, що прийшов час масово прийняти йод, наприклад, у зв’язку з аварією на АЕС або загрозою ядерного вибуху, громадянам має повідомити МНС. На цей випадок краще мати очищений калію йодид у таблетках по 200 мкг. Якщо немає загрози надходження у навколишнє середовище радіоактивного йоду-131, самостійно приймати йод в жодному разі не можна, оскільки він, прийнятий у високій дозі, може завдати серйозної шкоди тканині щитовидної залози. Це, до речі, стосується й інших радіопротекторів.

Радіоактивні речовини світяться

Правда лише частково. Пов’язане з радіоактивністю світіння називається словом «радіолюмінесценція», і не можна сказати, що це дуже поширене явище. Більше того, воно викликане, зазвичай, не світінням самого радіоактивного матеріалу, а взаємодією випромінюваної радіації з навколишнім матеріалом.

Цілком очевидно, звідки взялось це уявлення. У 1920-1930-і роки, коли був пік публічного інтересу до радіоактивних матеріалів у різних побутових приладах, ліках та іншому, фарбу з радієм використовували для стрілок і цифр годинників. Найчастіше ця фарба була на основі сульфіду цинку в суміші з міддю. Домішки радію, які випромінювали радіацію, взаємодіяли з фарбою, і вона починала світитись зеленим.

Значна кількість тих годинників і декоративних предметів, які дійшли до нас, продовжували світитись зеленим, оскільки залишались радіоактивними. Вони були досить поширені, особливо в США і Європі.

В цілому феномен радіолюмінесценції, по-перше, не настільки розповсюджений, по-друге, люмінесценція буває і зовсім іншої природи. Біолюмінесценція — це окремий випадок люмінесценції, як і радіолюмінесценція. Світлячки або рослини, які світяться в темряві, — це люмінесценція, яка ніяк не пов’язана з радіацією.

Також можна згадати, що ряд солей урану, який нарівні з плутонієм в суспільній свідомості асоціюється з поняттям радіоактивності, мають зелений колір. Але це ніяк не пов’язано з утворенням зеленого світіння. У переважній більшості випадків видиме світло в процесі радіоактивного розпаду не випромінюється. А «зелене світіння», зазвичай, пов’язане не з світінням самого радіоактивного матеріалу, а з взаємодією радіації з навколишнім матеріалом.

Радіаційне опромінення призводить до мутацій

Правда. Насправді радіоактивне випромінювання може призводити до різних ушкоджень спіралі ДНК, при цьому якщо одночасно виявляються пошкодженими обидві її нитки, то генетична інформація може бути повністю втрачена. Для відновлення цілісності генів система репарації ДНК може заповнити пошкоджену ділянку випадковими нуклеотидами. Це один із шляхів появи нової мутації. Якщо пошкодження ДНК масштабне, то клітина може «вирішити», що з такою кількістю мутацій їй не вижити, тому вона зважується на самогубство шляхом апоптозу. На цьому, до речі, частково базується ефект променевої терапії зло-якісних новоутворень: навіть ракові клітини можна «переконати» почати апоптоз при внесенні до їх ДНК великої кількості пошкоджень.

Але потрібно пам’ятати, що люди досить добре захищені від наслідків фонового радіоактивного випромінювання, яке було присутнє протягом всієї історії Землі. Фонова радіація рідко призводить до пошкоджень спіралей ДНК, а якщо один з двох ланцюгів пошкоджено, то його завжди можна відновити з використанням резервного другого ланцюга. Значно більшої шкоди організму може завдати ультрафіолетове випромінювання, пряме потрапляння якого на незахищені шкірні покриви може викликати малігнізацію (тобто вступ на шлях «ракового переродження») клітин шкірного епітелію. У гіршому випадку це може призвести до розвитку меланоми, яка ще зовсім недавно (до відкриття імунотерапії) вважалась «королевою пухлин» через дуже поганий прогноз.