Я працюю на посаді завідувача відділення денного перебування у Петрівському територіальному центрі вже другий рік. У силу своєї професії доводиться зустрічатися та спілкуватися з багатьма людьми. Зі своїх власних спостережень можу сказати, що добрі, чуйні, вдячні люди мені зустрічаються значно частіше. Про одну з таких людей і хочу вам розповісти.

У березні 2017 року доля познайомила мене з прекрасною жінкою: дуже доброю, ввічливою, милою і просто хорошою людиною, – Раїсою Іванівною Філіпенко. Тоді територіальним центром було оголошено літературний конкурс, присвячений Міжнародному жіночому дню 8 Березня, в якому Раїса Іванівна вперше взяла участь. За підсумками конкурсу вона здобула перемогу у номінації «Кращий вірш про жіночу долю», і мені пощастило особисто вручити їй подарунок та Диплом. Так і відбулося наше перше знайомство. Раїса Іванівна гостинно зустріла мене та соціального педагога Тетяну Гирик, запросила до своєї світлої, затишної, ошатної оселі, її погляд ви-промінював доброту, а за-сніжене волосся нагадувало мені мою рідну бабусю. Раїса Іванівна з тих людей, до яких притягує неначе магнітом. Як вона цікаво розповідала історії з життя, неначе вчора їх тільки пережила! Наша перша зустріч промайнула миттю, не хотілося закінчувати розмову, але час кликав до роботи.

У травні 2017 року в «Трудовій славі» з’явилася стаття «Якими ж тільки сюрпризами не дивує нас природа!» Я, ставши шанувальником творчості Раїси Іва-нівни, взялася за читання, і яким же було моє здивування, коли у цій статті в одному з абзаців побачила своє прізвище та ім’я. Це авторка згадувала нашу зустріч та висловлювала вдячність за нагородження. Було надзвичайно приємно, я декілька разів перечитувала написане, і це мотивувало мене на добрі вчинки.

Цього ж року, у вересні, було оголошено наступний літературний конкурс «Зорепадом летять роки», де Раїса Іванівна знову брала участь та здобула перемогу у номінації «Моя життєва стежина». І мені, разом з директором Інною Лук’яновою, знову пощастило зустрітися з цією жінкою для вручення Диплому та статуетки. У домашній та приємній атмосфері за чашечкою духмяного чаю ми сиділи та душевно гомоніли про життя, не хотілося покидати цю світлу, наповнену добром оселю. І вже в листопаді на сторінках районки знову читаю слова вдячності від Раїси Іванівни. Надзвичайно приємно, коли згадують добрим словом не тільки тебе, а й твоїх рідних. Після прочитаного я не втрималася і вже увечері зателефонувала Раїсі Іванівні, щоб подякувати. Говорили близько години, неначе зі своєю бабусею поспілкувалася, навіть і голоси схожі, так приємно, коли людина щира, відкрита та добродушна! Скільки ж мудрості в ній, а оптимізму - аж через край, ще треба повчитися, ані слова про стан здоров’я, ані слова про погане життя, все у неї добре – найкращий син, найкраща невістка, онук, правнук, і соціальний робітник Марина Бєлікова також найкраща та й взагалі – життя прекрасне! Гостинна, привітна жінка, вражає позитивним ставленням до усього. Ви, Раїсо Іванівно, для мене взірець! Я вдячна долі за знайомство з Вами. Заради таких людей, як Ви, хочеться працювати й далі.

30 квітня Раїса Іванівна відзначатиме свій День народження, тож, користуючись нагодою, весь наш колектив вітає її з цим святом. Бажаємо міцного здоров’я, довгого-довгого щедрого віку, щоб серце ваше зігрівало тепло, а у вашій душі завжди панувало добро.

Світлана Фесенко, завідувач відділення денного перебування