Ось воно, наше покоління, що зросло у незалежній Україні! Гордість нашої нації!
Савелій, 16 років, курсант військового ліцею. На війну потрапив у 13 років!
Вчора він виступив на шоу «Х - фактор» із власною піснею. Піснею про те, що пережив сам.
Всі судді сказали йому : «Так!»
Вболіваймо за Саву! Дякуємо тобі, синку, за твою мужність та патріотизм!

27 років. Це багато чи мало?

У історичному вимірі це малопомітна миттєвість, адже історичні періоди вимірюються сотнями і тисячами років. Для людського життя 27 років – досить значний період, впродовж якого новонароджена дитина встигає вирости, здобути освіту, досить часто досягнути вагомих успіхів.

Для держави, як і для людського життя, найважли-вішими є проміжки у кілька років чи кілька десятків років, а століття та тисячоліття – то здобуток істориків.

Сполученим Штатам Америки, під керівництвом президента Рузвельта, знадобилося лише кілька років для подолання глибокої економічної кризи, яка увійшла в історію під назвою «Велика депресія», СРСР відзначив десятирічний ювілей перемоги Жовтневого перевороту досить потужним і стабільним розвитком економіки, гітлерівська Німеччина усього за 5 – 6 років перетворилася з найбіднішої держави Європи зі вщент зруйнованою економікою, масовим безробіттям та страшенною інфляцією у найпотужнішу, яка вже диктувала свою волю, практично, усьому світу. Та ж Німеччина та Японія після нищівної поразки у Другій світовій війні досить швидко відродилися з попелу (Японія – з радіоактивного) і вийшли у світові лідери. Та й приклад так званих азійських «тигрів», які надзвичайно швидко перетворилися з країн «третього світу» в еконо-мічно потужні і багаті ще досить свіжий. Тож вже є підстави робити певні висновки, аналізуючи 27 років існування незалежної України.

І з жалем доводиться визнавати, що цей аналіз є вироком нашій політичній системі і нашій так званій політичній еліті. Всі наші можновладці, перебуваючи при владі у тій чи іншій ролі десятками років, довели свою цілковиту неспроможність як державні діячі, здатні побудувати ефективну економіку, забезпечити громадянам України достойний рівень життя. Однак ці пристаркуваті жіночки та брехливі чоловіки, змінивши вже вкотре і зачіски, і риторику, знову рвуться до влади, обіцяючи нам то «життя по-новому», то «нові курси». І біда в тому, що чимало людей вже вкотре ладні купитися на солодкі обіцянки, прирікши своїх дітей та онуків на злидні та безвихідь або змушуючи їх шукати щастя за межами України.

Втім, попередній текст – це тільки сумний вступ, констатація нашої гіркої і трагічної дійсності (бо ж хіба це не трагедія для кількох поколінь українців – перетворення потенційно найпотужнішої країни Східної Європи у найзлиденнішу, об яку, образно кажучи, витирають ноги усі, кому не лінь?).

Головною темою статті є юне покоління держави, яке вже виходить на арену суспільного життя, а за кілька років вийде і на політичну арену. Яскравим представником цього покоління є наш славний земляк Максим Громов, якому слід побажати, аби він знайшов своє достойне місце у когорті тих, хто буде відроджувати Україну. А днями я випадково дізнався ім’я ще одного юного патріота. Переключаючи телевізійні канали, натрапив на розважальне шоу Х-фактор. Звернув увагу, що на сцену вийшов юнак у військових одностроях. Виявилося, що це Савелій Федан з Енергодару Запорізької області. У 13 років він втік з дому на фронт, мало не довівши маму до інфаркту. Зрозуміло, що його на передову не пустили, невдовзі Савелій повернувся додому, відсидівшись кілька днів у бабусі, допоки мама не заспокоїлась. Згадуючи про своє перебування в зоні АТО, Савелій каже, що найбільше його шокував вигляд населених пунктів України, які потрапили під військовий коток зрадників-сепаратистів та росіян, які прийшли нас «рятувати від фашизму».

Патріотичний дух підлітка спонукав його до того, що він став курсантом військового ліцею, мріє стати офіцером, аби боронити Батьківщину. А на Х-фактор прийшов, аби виступити з власною реп-композицією.

Реп – це, звичайно, не висока поезія, тож не варто підходити до його оцінки із застосуванням правил ямбу та хорею. Реп – це світогляд, втілення у римованих рядках власної громадянської позиції. Тож пропоную читачам ознайомитися з твором Савелія, який можна вважати голосом юного покоління українців. Сам він каже, що хотів донести до однолітків думку, що потрібно не пасивно спостерігати за тим, що відбувається, а бути активним громадянином, патріотом, впливати на події, відповідно до своїх можливостей.

Ми не продали за рублі Багатство свого краю,
Бо найціннішого за це В житті своїм не маю.
Не пощастило нам жити поряд З такими «братами»,
Які не з хлібом-сіллю зустрічають, А з кулаками.
Вбивали наш народ, Культуру, мову та історію, Нищили землю,
Та «віджимали» територію.
Тепер ви кажете, що у нас тут Повсюди фашисти,
Вийдеш на вулицю – Тут найманці і терористи.
А скільки ще країн від вас Так само постраждали?
Може, Грузію ви теж «По-братськи» рятували?
Вам не здолати нас – Запам’ятайте це, ординці,
У нас, на своїй землі, Не зрадники, а українці.
Україна сильна, вільна та незалежна.
Вона одна-єдина, Тільки наша, безмежна.
Нас не здолати, Бо наш дух непереможний,
Схід і Захід разом – Нехай почує це кожний.
Наша історія велична, Тягнеться у віки,
У нас самі найвойовничіші чоловіки.
Спочатку козаки, А потім січові стрільці.
І кожен з нас – військо, Меч тримає у руці.
Стояли на Майдані З дерев’яними кийками,
Тепер на Сході За бетонними блок-постами.
Ще змалку вишиванка У нашому генетичному коді,
Допомагає при будь-якій перешкоді.
Захищає нас з дитинства та оберігає,
Чарує нас красою, та містичну силу має.
Моя країна сильна, вільна та незалежна,
Вона одна-єдина, наша і безмежна.
Нас не здолати, бо наш дух непереможний.
Схід і Захід разом – Нехай це почує кожний!

До цього слід додати, що члени журі були глибоко вражені громадянською зрілістю юного українця, рівнем його патріотизму, тож Андрій Данилко (Вєрка Сердючка), Настя Каменських, Дмитро Шуров (Піано-бой) та Олег Винник оцінили його виступ чотирма «Так!».

Анатолій Рябоконь