Спортивні новини

Минулого тижня останнім в національній першості фінішував чемпіонат України з футболу у Другій лізі. Для нашого «Інгульця-2» заключний поєдинок з лідером першості – командою СК «Дніпро-1» особливого турнірного значення вже не мав, однак на кону стояв не менш значущий чинник – професійна гідність футболістів. Адже хоч Друга ліга за своїм рівнем відчутно поступається Першій, однак професіонали, що мають в особистому послужному списку укладені контракти, мали б не лише глядачам, а й, передусім, самі собі довести, що професійна гідність для них – не порожній звук. А належність до команди майстрів усе ж таки передбачає наявність певного рівня кваліфікації. На жаль, маємо визнати, що з цим завданням наші хлопці не справилися. Тобто, в те, що вони зможуть на рівних протистояти «Дніпру-1», який, говоритимемо відверто, і в Першій лізі для багатьох команд стане нездоланним бар’єром, напевне, ніхто і не сподівався. Але, що рахунок буде 0:6… Або що за увесь матч наші футболісти не створять жодної по-справжньому небезпечної ситуації, яка змусила хоча б трохи похвилюватися голкіпера гостей… Все ж якось у тих двох сотень уболівальників, що приїхали цього дня до Володимирівки, було сподівання, що молоді гравці нашої команди намагатимуться якимось чином заявити про себе, показати маститим гостям, що вони також не випадково одягли футбольну амуніцію… Однак не склалося. Власне, в нашій команді можна згадати хіба що пару цікавих рейдів у напрямку воріт дніпрян Андрія Порохні та ще пару разів намагався загострити гру Гіоргі Кобуладзе. Однак для того, щоб ці зусилля могли увінчатися успіхом, індивідуальної майстерності наших гравців виявилося недостатньо, а хорошої командної гри у виконанні «Інгульця-2» ми так і не побачили. Гра повністю проходила під диктовку гостей, інколи здавалося, що наші хлопці виглядають відверто розгубленими, принаймні на це вказувала величезна кількість зовсім не обов’язкових помилок, які траплялися навіть у цілком безневинних епізодах. А ще, напевне, одним із чинників, що спричинили такий розгромний рахунок, можна назвати відсутність через хворобу основного голкіпера нашої команди Максима Гурідова. Його молодий дублер Руслан Карнаушенко чи то через брак ігрової практики, чи через надмірне хвилювання «позбирав» у свої ворота усе, що лише можна було «позбирати», фактично, не виручивши у жодному з гольових епізодів. І все ж зовсім невдалим минулий чемпіонат для нашої другої команди не вважатимемо. Принаймні дві недавні виїзні перемоги над іншими невдахами-аутсайдерами першості навіть дозволили нам наприкінці чемпіонату піднятися на одну сходинку вгору і випередити уже не лише запорізький «Металург», а ще й миколаївський «Суднобудівник». До речі, запоріжці, які за спортивним принципом тепер мають покинути Другу лігу, встановили своєрідний «рекорд», точніше – антирекорд, ставши, очевидно, найгіршою професійною командою в усій футбольній історії нашої держави, здобувши в 33-х матчах лише дві перемоги (одну з них саме над нашим «Інгульцем-2» та ще одну над горностаївським «Миром»), а також одну гру з одеською «Реал-Фармою» звівши унічию. У решті ж 30-ти поєдинках запорожці програли з загальню різницею забитих і пропущених м’ячів 14-133! Що, власне, й не дивно, адже в поточній першості «Металург» має в своєму пасиві дві поразки з рахунком 0:8, одну 0:9 і навіть одну 0:11! Численні ж поразки з рахунком 0:4 чи 0:5 на такому фоні взагалі можна вважати більш-менш пристойними результатами. Факт, звичайно, досить цікавий для статистики, однак для запорізьких уболівальників та й, напевно, для усіх українських любителів футболу досить сумний. Адже ми ще добре пам’ятаємо той запорізький «Металург», який був однією з найсильніших команд Вищої ліги, увійшовши, наприклад, у Чемпіонаті України з футболу 2001-2002 років до четвірки найкращих команд та пропустивши вперед лише «Шахтар», київське «Динамо» та своїх донецьких одноклубників. Тоді ж запоріжці виступили й в Кубку УЄФА, здолавши за сумою двох матчів мальтійську «Біркіркару» та мінімально поступившись (0:1 та 1:1) не кому-небудь, а англійському «Лідсу»! Але сьогодні, як бачимо, запорізький футбол, переживає, напевне, найсумніші часи в своїй колись славній історії.

Натомість наш «Інгулець-2», як бачимо, зберіг за собою прописку в Другій лізі. Але чи буде він до неї заявлятися на наступний сезон, чи ні – питання поки що на стадії вирішення. Не секрет, що деякі представники адмі-ністрації клубу радять президентові відмовитися від утримання другої команди, натомість використавши вивільнений фінансовий ресурс для придбання ще трьох-чотирьох потужних гравців для першої та підсилення матеріальної бази дитячої команди.Разом з тим, чи варто відмовлятися від, загалом, здавалося б, корисного задуму награвати другу команду як «кузню кадрів» для першої? Напевне, аби виступи другого «Інгульця» були хоча б трохи переконливішими, ніж зараз, таке питання взагалі б не виникало. Але коли команда, на жаль, у більшості випадків виступає таким собі «поставщиком очок» для інших, то тоді й з’являються певні сумніви… А як воно, зрештою, буде насправді? Побачимо, чекати часу подання заявок на наступну першість залишилося уже не надто довго.

Володимир Кіфенко